Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Польоти наяву й уві сні

Як львівські журналісти у Київ на обід літали.

Львівська обласна молодіжна газета «Ленінська молодь» свого часу була знаковим виданням. Тут завжди нуртував молодечий дух і нестримний запал. Саме ця газета у 1989 році першою в СРСР зняла з першої сторінки обов’язкове для всіх видань комуністичне гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». А у квітні 1990 року, коли Компартія ще правила бал, незважаючи на шалений спротив, змінила назву на «Молода Галичина». Її тираж сягав 240 тисяч примірників.

У молоді роки тут гост­рили свої пера майбутні Шевченківські лауреати Ярема Гоян, Володимир Маняк, Володимир Яворівський, Роман Лубківський, відомі нині поети, публіцисти, вчені, серед яких — Богдан Стельмах, Роман Кудлик, Роман Дідула, Микола Ільницький, Марія Людкевич, Петро Шкраб’юк, нинішя еліта факультету журналістики Франкового університету — декан Михайло Присяжний, завідувач кафедри теорії і практики журналістики професор Іван Крупський. Четверо журналістів «ЛМ»-«МГ» були народними депутатами України різних скликань.

Саме у «Ленінській молоді» починали свій злет й «високозамківці» — генеральний директор Степан Курпіль, головний редактор Наталія Балюк (перші замітки й репортажі надрукувала там ще школяркою!), комерційний директор Богдан Балковий, редактор «Доброго господаря» Роман Голинський, заввідділу культури і туризму Галина Ярема.

Події, про які мова, розгорталися у середині 1980-х. Газета виходила у вівторок, четвер і суботу. Містилася редакція у «хмарочосі» видавництва «Вільна Україна» на теперішній вулиці Володимира Великого, 2.

Був саме четвер, натомість не було верстки чергового номера з її неодмінною запаркою. Позбиравшись в редакції близько 10-ї, троє друзяк — репортер і фейлетоніст Олесь Ганущак на прізвисько Ганс, фотокор Володимир Дубас (прізвиська не мав, бо був живим класиком фотомистецтва) і автор цих рядків згадали, що в одного з їхніх приятелів — тоді відповідального секретаря республіканської «Молоді України» Юрія Брязгунова сьогодні день народження. Подзвонили уродинникові в Київ у редакцію, привітали. Той подякував і сказав, що в обідню перерву заповідається велика забава просто на робочому місці. Це схвилювало львів’ян. Хтось запропонував привітати Юрка особисто. Ідею схвалили. Тим паче, заплановані матеріали у наступний, суботній, і навіть у вівторковий номери здали.

Пішли до головного редактора Михайла Батога і повідомили, що йдемо «на об’єкти» (на підприємство, в школу, в обком комсомолу). Це було звичайною практикою. Шеф кивнув.

Першим «об’єктом» був розташований навпроти редакції гастроном, де тріо купило подарунки київському другові, — дві пляшки «Горілки з перцем», яку виробляли тоді тільки у Львові, і кілька пляшок дефіцитного у столиці «Львівського» пива. Спіймали таксі і через десять хвилин були в аеропорту, де завершувалася посадка на рейс «Львів — Київ — Новий Уренгой». Ним 150-місний Ту-154 возив галицьких вахтовиків на нафтові родовища Сибіру, а оскільки їх кількість коливалася, кілька вільних місць завжди було.

Квиток на літак до Києва коштував 15 радянських карбованців — трохи більше, як дві пляшки горілки. Авіарейсів зі Львова у столичні аеропорти «Жуляни» і «Бориспіль» було більше, ніж електричок на Самбір чи Мостиська, — 10-12 щодня.

Об 11.10 трійця у кріслах лайнера відірвалася від львівської землі, а через 40 хвилин шасі літака торкнулися бетонки Бориспільського аеропорту. Ще через 20 хвилин друзі мчали у напрямку забави у рейсовому автобусі-експресі, що сполучав «Бориспіль» із площею Перемоги у центрі Києва, з трьома проміжними зупинками у місті. На останній з них — біля станції метро «Університет» — пересіли на підземний блакитний поїзд і через дві зупинки вже виходили зі станції «Завод «Більшовик» (нині «Шулявська») поруч з будинком комбінату «Радянська Україна» (нині «Преса України»), де містилася редакція «Молоді України».

Із-за дверей кабінету уродинника у коридор уже вихлюпувалися веселі вигуки і передзвін. Різко відчинивши їх, львів’яни виявили: вся редакція «МУ» тут і вже почала проголошувати тости.

— Ви звідки щойно дзвонили? — розгублено запитав господар кабінету.

— Зі своєї редакції, — відповіла трійця і на підтвердження цих слів роздала всім сьогоднішній номер «Ленінської молоді». Німа сцена. Лише Брязгунов радісно підстрибував з «Горілкою з перцем» і «Львівським» пивом у руках.

Погулявши на славу і прихопивши свіжі київські газети, львів’яни не стали чекати десерту, а поспішили в аеропорт «Жуляни». Встигли на транзитний рейс, що прямував звідкись з Росії до Львова з проміжною посадкою у Києві. О 16.25 вони злетіли у київське небо, щоб менш як через півтори години приземлитися у Львівському аеропорту.

Іще до закінчення робочого дня всіх трьох у доброму гуморі виявив у своїх кабінетах шеф. Він нічого не запідозрив, хіба що здивовано глянув на сьогоднішній номер «Вечірнього Києва», необачно залишений мандрівниками на столі.

Підозри виникли невдовзі, коли те ж тріо у такий же четвер знову пішло «на об’єкти». А насправді рушило перевіреним маршрутом і за тим же розкладом. Дочекавшись обідньої пори, редактор «ЛМ» зателефонував у Київ тодішньому заступникові редактора «Молоді України» Володимиру Боденчуку (на жаль, нині покійному):

— Там десь біля тебе мої хлопці тиняються, я їх у Київ посилав. Скажи їм, щоб купили мені дві пачки «Києва» (такі сигарети виробляли і продавали тоді лише у столиці. — Авт.).

— Немає тут ніяких твоїх хлопців, — відповів Боденчук. — До речі, і троє наших кудись поділися.

Це була свята правда. За попередньою домовленістю, друзі призначили зустріч у Гідропарку, куди з «Борисполя» львів’яни примчали на таксі, щоб не марнувати дорогоцінний час спілкування. Крім «молодоукраїнців», до обумовленого місця підтягнулися друзі обох газет — Тарас Рильський з кіностудії імені О.Довженка (онук класика літератури), керівник знаменитого ансамблю «Кобза» Євген Коваленко заради цього достроково завершив репетицію. Пообідали в ресторані «Млин», скупалися в Дніпрі, тим же транзитним рейсом з «Жулян» повернулися до Львова і, як і попереднього разу, вчасно були у рідній редакції.

Але одного разу Батіг ці польоти таки «вирахував». Особисто приїхав в аеропорт зустрічати нас з транзитного київського рейсу і при нашій з’яві на виході в місто азартно вигукнув: «Попалися, голубчики!». Але оскільки трудової дисципліни ми таки не порушили, обнялися, ніби й не бачилися вранці, та й посміялися. До того ж привезли редактору його улюблені сигарети «Київ».

Тоді у столицю літали навіть на один вихідний, аби скупатися у Дніпрі. Перший рейс вирушав на «Жуляни» о 8-й ранку, останній до Львова — о 21-й. Таким же чином моталися в одноденне відрядження, позбуваючись усіх «принад» двох ночей у задушливому вагоні.

Тоді ми були молоді і красиві, а тепер — просто красиві. Іноді нам сняться ті відчайдушні польоти до друзів у столицю, яка відлетіла, як отой Ту-154…

Фото Володимира Дубаса

Схожі новини