«Розколота свідомість Заходу стала єдиною – всі слухали одну платівку»

50 років тому, 1 червня 1967 року, «Бітлз» випустили альбом «Оркестр Клубу самотніх сердець сержанта Пеппера», якому судилося стати найвизначнішим явищем в історії рок-музики.

Обкладинка альбому.
Обкладинка альбому.

Під кінець 1966 року «Бітлз» мали за плечима все – сім довгограючих дисків, купу синглів, всесвітню славу, натовпи всюдисущих фанатів. Однак саме тоді гурт вирішив припинити концертну діяльність і зосередитися на студійному грамзаписі. Першою причиною такого рішення стала хронічна втома від гастрольних турне, а другою – інтерв’ю, яке Джон Леннон дав журналістці Морін Клів з газети «Лондон івнінг стандард», в якому необережно зазначив, що «Бітлз» стали популярнішими за Ісуса.

Джон Леннон навів це як приклад зміни духовних цінностей у світі, і в Англії таке суперечливе зауваження сприйняли спокійно. Та коли це висловлювання передрукували в американському молодіжному журналі, саме під час американського турне квартету, видерта з контексту цитата зчинила справжню веремію у південних штатах. Виконавцям погрожували, їхні платівки привселюдно спалювали, прес-конференції скасували, а переповнені концертні зали з істеричними глядачами змінилися на напівпорожній бейсбольний стадіон «Кендлстік-парк» у Сан-Франциско, де 29 серпня «Бітлз» дали свій останній концерт. Засновник і лідер гурту Джон Леннон вирішив, що з виступами перед аудиторією треба закінчувати.

Він згадував: «Рік 1966 для гурту й особливо для мене виявився вирішальним. Ми безмежно втомилися і якоюсь мірою були травмовані істерією навколо нас. Всі ці розмови про концерти красиво звучать, але насправді це суцільний кошмар. Один виступ з тридцяти – не більше! – приносив нам задоволення, але, щоб отримати його, треба було пройти крізь усі муки пекла. Від усього цього ми страшенно втомилися. Нервове виснаження відбилося на чимдалі частіших конфліктах, особливо між мною і Полом (Полом Маккартні. – Ред.). Почав відчувати, що мої художні переконання розходяться з переконаннями інших хлопців. У Пола ідеал – мелодійний рок, він і в думках не мав заглиблюватися в експерименти, котрі суперечили його музичному мисленню і які цікавили мене.

Ми припинили публічні виступи й перейшли на запис дисків. Першим вийшов наш «Сержант Пеппер», який, власне, став дитям Пола й відобразив час розквіту гіпі. Ця платівка, яку багато критиків і колекціонерів вважають не лише вершиною творчості «Бітлз», а й найбільш видатною в усій рок-історії, була довершена як у музичному, так і в текстовому плані. Ми з Полом нарешті отримали можливість працювати з повною духовною концентрацією».

Ідея назви альбому спала на думку Полові Маккартні в салоні літака під час польоту до Лондона, коли той розмірковував над новим іміджем для «Бітлз». Стюардеса принесла обід, тур-менеджер і охоронець гурту Мел Еванс спитав, що значать літери «С» і «П» на маленьких пакетиках. Ага, сіль і перець, здогадався він. Пол став гратися словами: «Сержант Пеппер, сіль і перець». І вирішив, що було б добре перевтілитися в образ якогось вигаданого ансамблю, який виступає перед публікою.

 «Бітлз» зібралися в студії грамзапису для роботи над новим проектом у листопаді 1966-го, а закінчили роботу в середині квітня наступного року. Творчому пошуку було віддано 129 днів напруженої праці, 400 годин запису на 4-доріжковій апаратурі в Студії-2 фірми «І-ем-ай» на відомій нині вулиці Еббі-роуд у лондонському передмісті Сент-Джонс Вуд. І за цей час лідерство гурту перебрав на себе Пол Маккартні.

Джордж Мартін, продюсер і звукорежисер «Бітлз», згадував:

«Настав час експерименту. Пол став єдиним членом ансамблю, що виявляв зацікавленість його справами. Леннон працював серйозно, але тільки над своєю партією, інше його не цікавило, Гаррісон теж. Пол виконував буквально все».

Для запису диска запросили музикантів досвідченіших за тих, які брали участь у попередніх записах. Нові музиканти розширили діапазон струнних інструментів до восьми скрипок і трьох віолончелей. Пісню «Один день із життя» записали в супроводі симфонічного оркестру, що складався з сорока музикантів. Було виконане й побажання Джорджа Гаррісона ввести індійські інструменти – ситар і танпуру.

Диск записали без пауз між піснями, перерва наставала лише тоді, коли платівку треба було переставляти з одного боку на інший. Диск став першим, на конверті якого надрукували повний текст його пісень.

Маккартні загорівся бажанням створити яскравий конверт для платівки. Для виконання цього завдання запросили поп-художника Пітера Блейка, якому Маккартні пояснив, що на ньому має бути зображено оркестр, який щойно закінчив свій виступ у парку, поруч клумбу, а навколо натовп слухачів, що підійшли сфотографуватися з оркестром. Блейк попросив надати йому список тих, кого б Маккартні хотів бачити на обкладинці диска. Пол запропонував своїх улюблених героїв, як-от Герберт Уеллс, Оскар Вайлд, Боб Ділан, Едгар По. Джон Леннон запропонував Гітлера, Махатму Ганді й Ісуса, однак після того шуму, який спричинив у США Джонів коментар про Христа, його побажання відразу ж відхилили.

Та керівництво «І-ем-ай» перелякалося, що, оскільки багато з пропонованих фігурантів для дизайну платівки ще живі, то без дозволу цих осіб судових позовів не уникнути. Браян Епстайн, менеджер групи, доручив своїй помічниці Венді Моугер написати всім листи й отримати дозвіл від кожного. Актриса Мей Вест відповіла: «Ні, мене там не буде. Що я робитиму в клубі самотніх сердець?». Довелося кожному бітлу написати їй персонального листа, й актриса таки погодилася. Однак згоду вдалося отримати тільки від половини персонажів.

Два тижні Пітер Блейк працював у студії фотографа Майкла Купера, якому доручили зробити фото. Блейк сконструював колаж, що зображував понад шістдесят відомих особистостей: письменників, композиторів, рок-музикантів, артистів, політичних діячів, вчених, кінозірок, індійських гуру та інших. А тоді зробив декорації з пальми та деяких невеликих предметів. Хлопчина, який доставив флоральний декор, спитав, чи можна йому зробити гітару з гіацинтів. Увечері 30 березня прибули «Бітлз». Музиканти вдяглися в атласну форму – і фотосесія почалася. За три години всі знімки для конверта платівки були зроблені.

Навколо обкладинки було стільки ж розмов, скільки й навколо самого альбому. Це торжество поп-арту і поп-культури створило нові напрями в дизайні, що суттєво вплинули на візуальне мистецтво, одяг, меблі й макети журналів. Пол Маккартні казав: «Ми вперше усвідомили, що необхідно створити закінчену річ – маленьке чудо».

«Оркестр Клубу самотніх сердець сержанта Пеппера» дав поштовх Літу кохання у США, появі культури гіпі та прогресивного року. Цей диск розкрив не досліджені досі можливості рок-н-рольного альбому, привороживши цілі легіони музикантів та шанувальників року. У книжці «Рок-н-рол не зникне» Ленгдон Віннер писав: «З часів Віденського конгресу 1915 року європейська цивілізація не знала такої єдності, як того тижня, коли побачив світ альбом «Сержант Пеппер». У кожному європейському й американському місті стереосистеми та приймачі програвали ту музику. В ті часи мені саме довелося перетинати автомобілем країну по шосе номер 80. І в кожному місті, де я зупинявся, до моїх вух долинали мелодії альбому з радіоприймачів чи портативних магнітофонів. Протягом короткого часу непоправно розколота свідомість Заходу стала єдиною, принаймні серед молоді. Всі слухали одну платівку, розмірковували над нею і обговорювали її з друзями. У мене мало спільного з автозаправником на бензоколонці в місті Шаєнн, штат Вайомінг. Однак ми змогли обмінятися думками про зміст пісні «Один день із життя» протягом тих кількох хвилин, коли мені замінювали мастило у «Фольксвагені».