Страшніше, ніж програти росії
Це виграти війну, але програти своїм же власним корупціонерам
Мене завжди дивувала та досі дивує спроба виправдати факап, кумівство чи корупцію тим, що, мовляв, і раніше таке було. Спіймали чиновника на гарячому, і одразу лунають голоси: а що, раніше такого не відбувалося? Відбувалося. Але якщо в голові немає розуміння того, що так не повинно бути, то це голова хвора чи просто без мізків. Чи призначили лояльного, а не розумного та компетентного, і одразу звучать голоси на його захист: мовляв, а що раніше краще було? Краще буде, якщо почнуть призначати на посади тих, хто розуміється на питанні та зможе якісно виконувати роботу, а не сексологів та кінологів з кола своїх знайомих.
До речі, ще одна спроба виправдати корупцію — це сказати, що вона є скрізь. Звісно ж, корупція є скрізь, але у всіх цивілізованих державах із нею борються, а не толерують. Не кажуть, що борються, а карають та не покривають корупціонерів. Якщо ж із корупцією не боротися, то державні інституції перестають працювати, а держава гине. Коли прокурор, поліцейський чи сбушник покриває злочинця за долю або через кумівство, а не карає його, то в результаті держава деградує і перестає виконувати свої функції. При цьому запит на справедливість залишається, але не задовольняється державою. У ситуації з Україною це призводить до Майдану та наслідків, які не завжди позитивно впливають на державні інституції. А в найгіршому варіанті вігіланти або ж лінчувальники забирають у держави монополію на насильство.
Після війни нам доведеться докласти чимало зусиль у відродження та відбудову України. Але доведеться відбудовувати не лише будинки, дороги та інфраструктуру, а ще й довіру до влади. Нам необхідно відродити довіру та повагу до інституцій. Також необхідно буде повернути довіру до правоохоронних органів. Цього можна досягти виключно справами, а не гучними заявами чи словами, що корупція переможена. І необхідно буде створювати інститут репутації у суспільстві. З нуля. Потрібно буде будувати правову державу, в якій верховенство прав і свобод було б не порожнім звуком. Доведеться відбудувати, перезавантажити чи створити держінституції, яким би довіряли громадяни. А без цього ми не зможемо відродити Україну.
Настав час зрозуміти, що в повоєнній Україні зі зруйнованою інфраструктурою, економікою та сумнівними перспективами житимуть лише за умови, що ситуація зміниться. А в Україні, яка просякнута кумівством та корупцією, з фриками та корабельними соснами у владі, з дурними та продажними політиками, чиновниками та медіа, із суспільством, просоченим безвірством та з нереалізованим запитом на справедливість, захочуть жити лише дурні та корупціонери. Вони будуть згодні жити, як раніше, але вони не зможуть відродити Україну. І грошей на відновлення їм не дадуть. Та й жити у такій Україні мало хто захоче. Тоді поїдуть молоді, розумні, талановиті та креативні. І це буде катастрофа, адже дуже страшно, не програвши росії, програти корупціонерам війну за майбутнє України. А система чинитиме опір. Отже, все найскладніше у нас попереду, після війни. Але, крім нас самих, це ніхто не зробить.
