Пройти вузенькою доріжкою між приборканням інфляції і зростанням виробництв 

 З одного боку, на нас чекає інфляція, по другий бік - падіння виробництва. Втриматися на вузькому шляху між ними нам дозволить гнучка й передбачлива податково-бюджетна та кредитно-грошова політика. 

 Джон Кеннеді, президент США (1961-1963).

Кінцева мета процвітаючої економіки — низькі темпи інфляції, швидке економічне зростання і низький рівень безробіття. Досягти цієї мети можна об’єднаними зусиллями податково-бюджетної і кредитно-грошової політики. Перша здійснюється в Україні урядом і Верховною Радою, друга - Національним банком. Оскільки політики зазвичай не дбають про довгострокові цілі, якщо це зменшує їхній рейтинг і можливість бути переобраними на наступних виборах, то правильна, але непопулярна податково-бюджетна політика не має шансів на успіх. Тому в найбільшій господарці світу, у США, регулювання економіки проводиться за допомогою кредитно-грошової політики, яку здійснює американський центральний банк - Федеральна резервна система (ФРС). Сімох управляючих ФРС призначають на 14 років, тож можуть собі дозволити, на відміну від інших посадовців і депутатів, не перейматися переобранням.

Федеральна резервна система США виникла 1913 року після того, як 1907-го чергова паніка вкладників призвела частину банків до неплатоспроможності. Сто років тому ФРС нагадувала Нацбанк України. Головна функція установи полягала у тому, аби бути кредитором останньої надії для банків, які зазнали масового зняття грошей вкладниками. Вже тоді ФРС відповідала за обіг грошової маси у країні. Згодом ФРС було доручено боротися з інфляцією і безробіттям, і вона стала справжнім керманичем американської економіки. Бо змушена була шукати вузеньку доріжку, що пролягає між угамуванням інфляції і забезпеченням зайнятості, зростанням випуску продукції.

НБУ не має такої свободи у своїх діях, як ФРС. Правління Нацбанку призначається на короткий термін і залежить від політиків. НБУ не спроможний регулювати економіку України такою мірою, якою ФРС регулює економіку США. тож НБУ слід розглядати як регулятора банківської системи України.

Банківська система забезпечує грошима потреби промисловості і сільського господарства. Якби вона була не регульована Нацбанком, інфляція була би некерованою, бо кількість грошей до позичання постійно би зростала. Припустимо, ви поклали на депозит у банку тисячу гривень. Банк позичив ці гроші другому банку, той третьому і так далі. Вийшло би, що з однієї тисячі можна було б напозичати необмежену кількість грошей, а це, своєю чергою, спонукало б інфляцію. Тому Нацбанк вимагає, аби частину коштів банки тримали у вигляді резерву і не могли б їх нікому позичати. Якщо цей резерв становить 10%, то з тієї тисячі, яку ви принесли до банку, він може позичити лише 900 гривень, а 100 мусить тримати у резерві. Якщо ці 900 гривень позичені іншому банку, той теж мусить тримати 10% у резерві, а позичити може лише 810 гривень. Завдяки вимозі тримати певну частину грошей у резерві Нацбанк дістає можливість контролювати грошову масу в обігу: при підвищенні вимоги щодо резерву, наприклад, до 15%, з вашої тисячі вже можна зробити менше позик: перша 850 гривень, друга 722 тощо. А якщо грошей в обігу менше, то й зростання цін на товари й послуги зменшується. Так Нацбанк може вгамовувати інфляцію.

Другий спосіб це робити - підвищити процентну ставку по кредитах, оскільки на дорожчі кредити знайдеться менше охочих, і кількість грошей в обігу зменшиться. Але висока процентна ставка зменшує випуск промислової продукції, тобто не сприяє розвиткові економіки. А ми вже казали, що збільшення випуску продукції є однією з цілей процвітаючої економіки.

Отже, Нацбанк мусить так використовувати зміну облікової ставки, яка є орієнтиром для всіх інших процентних ставок, аби не скоротити промислове зростання, - і водночас вгамувати інфляцію. Сьогодні НБУ заклопотаний вгамовуванням інфляції і тішить себе надією, що висока облікова ставка не впливає на кредитування підприємств комерційними банками. Бо, як вважає Нацбанк, комерційні банки і так не кредитують підприємства. Нацбанк також розглядає високу облікову ставку як один з інструментів утримання курсу гривні. мовляв, люди понесуть гроші на депозити, а не купуватимуть валюту в обмінниках... Така самоусуненість Нацбанку від стимулювання виробництва й скорочення безробіття невигідно відрізняє його від ФРС.

Крім контролю грошової маси, Нацбанк впливає на курс обміну гривні щодо іноземних валют. Попит на іноземну валюту з боку банків, які, зрештою, представляють попит своїх клієнтів, коливається щодня й з’ясовується на торгах міжбанківської валютної біржі. Там одні банки купують валюту, а інші - купують гривні. Якщо попит на валюту перебільшує попит на гривню, то курс валюти зростає. Якщо Нацбанк хоче втримати цей курс у певних межах, може зі своїх резервів продавати валюту, - аби попит і пропозиція відповідали одне одному. А коли попит на гривню перебільшує попит на валюту і гривня зростає, Нацбанк може купувати валюту, - аби врівноважити попит і пропозицію. Нацбанк мусить тримати великі резерви: спекулянти, які раптово почнуть скуповувати валюту, повинні знати, що в Нацбанку достатньо сили, аби збити курс.

Але існує попит на валюту, який залежить не від спекулянтів, а від об’єктивних обставин. Якщо країна більше завозить товарів з-за кордону, ніж вивозить на експорт, то попит на валюту буде більший, ніж попит на гривню. Бо імпортери змушені купувати валюту, щоби придбати товари за кордоном. А експортери, які отримують валютну виручку і продають її, щоби вкласти гривні у виробництво в Україні, не зможуть забезпечити імпортерів. Тож курс валюти зростатиме доти, доки кількість охочих купити й продати її не стане однаковою. З цією проблемою Нацбанк нічого не може зробити, бо не може змінити співвідношення між експортерами й імпортерами. (А якщо експортери не потребують гривні на весь обсяг заробленої валюти, то не продаватимуть її негайно, і це ще більше вплине на курс валюти. Тому Нацбанк примушує експортерів продавати 65% всієї валюти. Це теж один із механізмів утримання курсу гривні). 

Крім внутрішніх факторів, що впливають на курс гривні, є і зовнішні. Оскільки український уряд з давніх-давен планує дефіцитний бюджет, тобто заробляє менше, ніж витрачає, покриває різницю за рахунок запозичень, у тому числі за кордоном.

Черговий транш МВФ очікується у лютому і буде становити від 700 мільйонів до 1 мільярда доларів. Певна невизначеність з цим траншем впливає на рішення покупців валюти, бо на кредиті МВФ зав’язане надання додаткових кредитів із інших джерел. Щойно з’явиться конкретніша інформація про транш МВФ, це вплине на курс — у той чи інший бік.

Коли банки потребують готівки, вони можуть її дістати в Нацбанку, - але тільки в обмін на ті кошти, які зберігаються на їхньому кореспондентському рахунку в НБУ. У цьому випадку з рахунку банку списується сума, яку банк дістав готівкою. А як немає на рахунку коштів, то Нацбанк не має права видавати цьому банку готівку. Хоча НБУ друкує готівку, за законом не має права вприскувати її в обіг. Коли ж банки у скруті й приходять у Нацбанк за рефінансуванням, вони зобов’язані представити заставу - у вигляді якихось цінностей, що в разі неповернення кредиту будуть продані й відшкодують Нацбанку неповернуті кредити. Тому не має значення, скільки надрукованої готівки зберігається у підвалах Нацбанку. Вона все одно не піде в обіг, якщо у банків немає забезпечення під її видачу. 

Коли говоримо про стосунки між Нацбанком і комерційними банками, здебільшого говоримо про безготівкові стосунки. Тому що на рахунках усіх банків зберігається значно більше грошей, ніж надруковані готівкові гроші, які можна помацати руками. Більшість розрахунків, що проводяться банками, не потребують посередницької ролі готівки. Це просто відмітка у комп’ютері, що певна сума з такого-то рахунку перейшла на інший рахунок, який належить іншій людині або установі. Готівка для цього не потрібна.

Є деякі аспекти, які впливають на загальний обіг грошей в економіці й курс готівкової валюти, що притаманні виключно Україні. Наприклад, кошти, які заробітчани пересилають з-за кордону в Україну, є суттєвим відсотком стосовно виручки українських експортерів, яка заходить в Україну. Валюта заробітчан, з одного боку, впливає на інфляцію, з іншого — на готівковий курс обміну валют. Нацбанк враховує цей чинник, як і тіньову економіку загалом,  у своїх прогнозах щодо інфляції й курсу гривні.