Керівників міського транспорту – до нагороди!

Їхала на роботу “на перекладних”, бо маршрутка № 32 зламалася, щось там потекло і нас усіх висадили на півдорозі.

Добре, що це сталося практично на одній із зупинок, то пасажири вийшли, стали хмарою,  повитягувавши голови назустріч будь-якому попутному транспорту… Смаглявий чоловік ламаною українською намагався з’ясувати, як йому тепер звідси дістатися на вокзал, бо у нього поїзд за годину. Йому намагалися пояснити, вибираючи можливі варіанти. Усі запізнювалися. Телефонували: “Я затримуюсь, почекай мене трошки”, “Буду, але не знаю, коли…”. Усі мерзли. Усі були злі на тих, хто у місті відповідає за громадський транспорт.

Кілька різдвяних днів 2017-го увійдуть в історію міської комуналки як безпрецедентний випадок безвідповідальності: маршрутки у місті практично не їздили, на деякі маршрути не вийшло жодної машини, мовляв, мороз і таке інше, наче зима і мороз — це щось геть непоєднуване. А транспортні очільники на те все — мовчок. Допоможіть собі, мовляв, самі. А коли нарешті заходилися щось пояснювати, то ті виправдання виглядали геть непереконливо.

І ось почалися робочі дні, і у кожного, хто користується громадським транспортом (саме маршрутками, бо з електротранспортом усе гаразд), накопичуються історії про те, як з пригодами та тортурами доводиться діставатися на роботу чи з роботи. Загальна ж думка зневажених очільниками містян така: керівників міського громадського автотранспорту — до нагороди! Бо ж заслужили. Нагородити їх довічним правом безкоштовного користування громадським автотранспортом.  Реальним щоденним послуговуванням саме цим транспортом без пересадки на індивідуальний чи таксі. Щоб жили за принципом “зроблено як для себе”. Нормальне гасло майстрів, що поважають результати своєї праці.