Ґжеґож Ґауден: «Те, що робить «ПіС», – танці під музику Путіна»

Минулого року Польща пережила радикальні політичні зміни. Спочатку на президентських виборах несподівано, всупереч прогнозам і очікуванням, переміг ставленик опозиційної на той час партії “Право і справедливість” (“ПіС”) Анджей Дуда, а через півроку ця політична сила здобула тріумфальну перемогу і на парламентських виборах. За лічені місяці Польща трансформується, як кажуть, на очах. Нова влада хутко взялася зміцнювати свої владні позиції. При цьому йде неприхований наступ на демократичні права громадян. Експерти говорять про явні авторитарні замашки лідера правої консервативної партії “ПіС” Ярослава Качинського, який, на думку більшості поляків, нині керує країною. Про те, що відбувається у Польщі, до чого можуть призвести останні зміни і як на ці події реагують самі поляки, кореспондент «Високого Замку» поговорила з директором Інституту книги у Польщі, відомим ще з часів «Солідарності» публіцистом та інтелектуалом, колишнім головним редактором впливової газети “Жечпосполіта” Ґжеґожем Ґауденом.

- Пане Ґжеґож, наша остання розмова була приблизно рік тому, за декілька місяців до виборів президента Польщі. Тоді ви, як і більшість експертів, передбачали перемогу чинного президента Броніслава Коморовського. І навіть не мали щодо цього найменшого сумніву. Інтрига була лише, в якому турі переможе Коморовський - у першому чи другому. Однак несподівано переміг кандидат від “Права і справедливості”, висуванець її лідера Ярослава Качинського Анджей Дуда. Які наслідки цієї перемоги?

- Броніслав Коморовський і його команда на президентських виборах злегковажили, заздалегідь були впевнені у перемозі. Тому належним чином не вели кампанію. Натомість виборча кампанія Дуди була дуже професійною. Ні його патрон Качинський, ні сам Дуда не сподівалися, що виграють президентські вибори. Качинський, власне, не виставив своєї кандидатури, оскільки боявся програти Коморовському. Президентську кампанію “ПіС” розглядав як промоцію партії на наступні парламентські вибори, які відбулися за півроку після президентських. “ПіС” здобув переконливу перемогу на виборах до сейму, і це дозволило створити однопартійну більшість. Польща пішла різко вправо. З’ясувалося, суспільство скучило за консервативними цінностями і філософією сильної влади, сильного лідера.

- Анджей Дуда надається на роль такого лідера?

- Він є лише фасадом влади, насправді за кулісами керує усім Качинський.

- А Качинський надається?..

- Йому так здається. Він, очевидно, не є лідером такого рівня як Пілсудський. Але є надзвичайно умілим політичним гравцем, який не має жодних застережень. В цей момент у Польщі немає жодної інституції, здатної його зупинити, якщо йдеться про захист демократії. Останньою такою інституцією був Конституційний трибунал (аналог нашого Конституційного Суду. - Авт.) Але влада його спаралізувала. Уряд і нова більшість у сеймі ухвалили такі закони, які блокують конституційні процеси. Настільки все ускладнено, що люди перестають розуміти, що відбувається. Конституційний трибунал перестає функціонувати як контролер відповідності дій президента, уряду, сейму Конституції. Качинський, який має більшість у сеймі, але не має конституційної більшості, прийняв такі закони, які де-факто змінюють державний устрій. І цей процес триває. За кілька місяців змінено законодавство про судоустрій, прокуратуру, Центральний банк, публічні (громадські. - Авт.) засоби масової інформації. Найближчим часом буде змінено законодавство про самоврядування, права якого будуть обмежені. І все це робиться в обхід Конституції.

- Політичні оглядачі говорять про впровадження авторитаризму, а дехто, наприклад, Адам Міхнік, про «путінізацію» польської політики.

- Ще до виборів говорили, що прихід до влади партії «ПіС» призведе до встановлення у Варшаві таких порядків, які встановив в Угорщині прем’єр Орбан. Це повторюється: Путін, Орбан і тепер Качинський. Як приклад, ситуація з публічними медіа у Польщі, які вмить опинились під жорстким державним контролем. Припинилася практика відкритих конкурсів на посади керівників ЗМІ, їх тепер призначає міністр. Це раніше зробив Путін у Росії. Щоб зміцнити владу, треба насамперед мати контроль над ЗМІ.

- «ПіС» має свого президента, більшість у сеймі і сенаті. Для чого їм ще більше влади?

- Питання, яке зараз задають у Польщі, — чого насправді хоче Качинський? Очевидно, уявляє собі оптимальний державний устрій як авторитарний. На його думку, держава має бути сильна, громадяни мають її поважати. У стосунках держави і громадянина він вважає, що держава є вищою цінністю, ніж її громадяни: не держава для громадянина, а громадянин для держави. Так є в Росії, де громадяни мусять підпорядковуватися державі для реалізації якихось політичних концепцій.

- Польща є членом ЄС, а будівництво такого типу держави суперечить європейським принципам і цінностям. Лідери ЄС вже гостро критикували владу Качинського за таку політику.

- Те, що робить “ПіС”, це танці під музику Путіна. Мета Путіна - розвалити Євросоюз зсередини, аби грати не з Євросоюзом, а з окремими країнами. Тоді легше маніпулювати. Що робить “ПіС”? Він скептично ставиться до ЄС, натомість каже, що нашими союзниками є США і, можливо, Велика Британія.

- Чи така політика викликає протести у Польщі? Чи є розчаровані серед тих, хто голосував за «ПіС»?

- Більшість поляків байдужі щодо цього. Мовляв, що нас обходить велика політика. З іншого боку, утворився новий суспільний рух «Комітет оборони демократії (КОД)», який постійно організовує демонстрації протесту у великих містах. Цей рух турбує владу.

- Як вона реагує?

- Як свого часу реагував комуністичний уряд. Що це, мовляв, протестують ті, хто позбувся влади. Що це не народ, а еліта попередньої влади. Що цей рух антипольський, ледь не якісь агенти, якими керують ззовні...

- Знову риторика, подібна до путінської. Чи немає ознак політичних переслідувань конкретних людей?

- Наразі немає. Але весь час змінюється законодавство. Якщо, наприклад, будуть заборонені такі демонстрації, якщо «ПіС» буде означати те саме, що і держава, то це буде проблема.

- Наскільки політично активні молоді поляки, чи турбує їх загроза демократії?

- Я прикро вражений байдужістю молоді. На демонстрації протесту виходять люди, яким далеко за 30. Молоді дуже мало. Це також про щось свідчить. Вони не уявляють, що може бути по-іншому і чим небезпечний авторитаризм. Водночас молодь стає більш націоналістичною. І це лягає в тренд філософії Качинського, що, мовляв, Польща має бути сильною, щоб боротися на двох фронтах: з одного боку з німцями, з іншого — з Росією. Але, як говорив Збігнев Бжезинський, Польща не має вибору, вона мусить бути в Євросоюзі, якщо хоче зберегти себе як державу. Але в головах деяких прихильників «ПіС» родяться думки, що Польща може бути самодостатньою державою, яка збудує окремий союз на противагу Євросоюзу «від моря до моря», до якого мали би увійти Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Україна... Це маячня. Усі розуміють, що гарантією безпеки Польщі і цих країн є НАТО. Що це взагалі за думки?! Це повернення у міжвоєнні часи. За 25 років Польща завойовувала сильні позиції в ЄС, і повертатися у минуле століття - абсурд. Тепер у Європарламенті жартують: «Але вам вдавалося вдавати, що ви - європейці». Теперішня польська влада нагадує людину, яку запросили до столу, пригостили, а вона наїлася, встала і бекає...

- До чого це все може призвести?

- Можуть бути різні сценарії. Владна команда може обставити своє правління такими законами, які гарантуватимуть їй владу на багато наступних років. У Європейському Союзі демократія визначається як ліберальна. Тобто діє сила права, а не право сили. Влада повинна дотримуватися Конституції і шанувати право меншості. Свого часу в одному з інтерв’ю Качинський заявив: «А тепер, курва, ми!», що означає «Тепер ми можемо все!». Схоже, тепер він реалізовує це гасло. Є ще поняття демократії тоталітарної: якщо маємо більшість, робимо, що хочемо. Це поняття з минулого століття, а походить ще з часів Французької революції.

- Чи можливий у Польщі свій Майдан?

- Мені видається, що влада заплутається у власних сітях. Вони настільки відірвалися від реалій, не мають жодних гальм, що самі спіткнуться. Є таке прислів’я: що нас не вбиває, те зміцнює. Можливо, Польщі і через це випробування треба пройти.