У храмах УПЦ МП мають згадувати спочатку московського патріарха, а вже потім – київського митрополита...

У потоці останніх новин із зарубіжжя увагу наших співвітчизників привернуло повідомлення зі сфери релігійного життя, яке претендувало на політичну сенсацію. Її суть зводилася до того, що відтепер українські православні, які перебували в організаційній та ідеологічній єдності з Московським патріархатом, вийшли з підпорядкування Російської православної церкви. І справді, у статуті останньої тепер зазначено, що “УПЦ є незалежною і самостійною у своєму управлінні з правами широкої автономії”. Що центр цього управління розташовано у Києві. Таке урізання власних повноважень здивувало з огляду на те, що керівництво РПЦ як догму щораз повторює: межі її церкви (до складу якої неодмінно зараховує і український підрозділ) є недоторканними, неподільними і священними. У київському офісі УПЦ МП, образно кажучи, пчихнути не посміють, не спитавши дозволу у Москві... Тож звідки і для чого раптом там виписали для Києва “перепустку на волю”?

Свободу “канонічним” українським православним було “даровано” на Архієрейському соборі РПЦ, який завершився у російській столиці 2 грудня. Зроблено це було нібито на прохання самої УПЦ МП. Зокрема, у відповідь на виступ її предстоятеля, митрополита Онуфрія, який говорив про те, що “актуалізувалися спроби дискредитувати УПЦ в очах українського суспільства, спекулюючи її «несамостійним» статусом”.

Справжня причина “вольної грамоти” для УПЦ МП в іншому. У московського патріарха Кирила та його патрона Путіна глибоко занепокоєні контрзаходами, що їх влада України вживає для захисту своїх національних інтересів від дій країни-агресора. У тому числі — аби не допустити духовної експансії з боку Росії. Одним із запобіжників цього покликаний стати зареєстрований у Верховній Раді законопроект №4551. Його положення передбачають укладення додаткових угод для функціонування релігійних конфесій, центри яких розташовані на території країни-агресора. Зокрема, законопроект пропонує ввести правило, відповідно до якого кандидатів на вищі церковні посади цих конфесій слід обов’язково погоджувати з державними органами. Так само треба буде погоджувати запрошення в Україну релігійних діячів з країни-агресора. Ще одне важливе положення: у випадку, коли буде встановлено факт співпраці представників тієї чи іншої релігійної громади з терористами, держава залишає за собою право припинити її діяльність.

Щоб УПЦ МП не потрапила у перелік конфесій, центри управління якими розміщені у країні-агресорі, Москва зробила фінт — на папері перемістила “штаб” з Москви до Києва. Насправді він і далі залишатиметься у Білокам’яній...

Клопотання митрополита Онуфрія про “широку автономію” задовольнили одностайно. Деякі ЗМІ відреагували на це ура-заголовками: нарешті це сталося — УПЦ МП пішла у вільне плавання! Однак у людей, які добре знають природу порядків у російській духовній і світській владі, висновки протилежні. Вони кажуть про новий віртуозний обман, маніпуляцію, хитрі політичні маневри Кремля. Про нові пута в улесливих словах московських попів, які покликані по руках-ногах зв’язати “одновірців” в Україні.

Ілюзію про даровану “с барского плеча” самостійність УПЦ МП легко розгледіти, якщо уважно вчитатися у “нововведення”. Один з пунктів окремого розділу, що був ухвалений на соборі, гласить, що статут Української православної церкви має бути затверджено... Російською православною церквою. Такої відверто принизливої, дискримінаційної норми не було навіть до проголошення “самостійності” УПЦ МП! Щоб схвалити свою внутрішню конституцію, внести зміни до неї, владики УПЦ МП мають і далі їздити на поклін до Москви!

Інше положення передбачає, що всі рішення про утворення або ліквідацію єпархій в УПЦ МП, визначення їхніх територіальних меж має санкціонувати собор... РПЦ. Усі постанови Помісного й Архієрейського соборів Російської православної церкви є обов’язковими для Української православної церкви. Навіть святе миро вона має отримувати від патріарха Московського і всієї Русі!

Ще один приклад окозамилювання: Москва постановила, що вищою юридичною інстанцією в УПЦ МП буде її церковний суд. Але в інших положеннях статуту йдеться про те, що Верховним судом (якому має підкорятися та ж УПЦ МП) залишається Архієрейський собор РПЦ. То яка ж тут “автономія”? З наведених положень зрозуміло, що УПЦ Московського патріархату залишатиметься складовою частиною Російської православної церкви. І надалі буде під її жорстким контролем.

Крапку у дискусії про те, наскільки самодостатньою є Українська православна церква Московського патріархату, ставить нова норма, закріплена у статуті Російської православної церкви. У цій нормі чорним по білому написано, що ім’я предстоятеля УПЦ МП має згадуватися у всіх храмах цієї конфесії лише після згадування імені... патріарха Московського і всія Русі. Що скажуть на цей диктат віряни УПЦ МП, які, напевно, знають, що глава Російської православної церкви Кирило публічно благословляв російських солдатів на війну проти України, а українців закликав не опиратися?

Брехня про автономію УПЦ МП настільки очевидна, що не втримався від емоційної оцінки цієї події колишній помічник покійного глави УПЦ МП, Митрополита Володимира (Сабодана) — митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр Драбинко. За його словами, новина про те, що Російська православна церква визнала незалежність УПЦ, “звучить фантастично”.

Фото patriarchia.ru