«П’ята колона» Медведчука

На вході до столичного стадіону «Динамо» спалили рекламний банер із зображенням телеведучої, дружини Віктора Медведчука Оксани Марченко. У цьому повідомленні, яке з’явилося у стрічках новин у День Гідності та Свободи, підпал — факт другорядний. Вражає інше: сама поява банера з портретом куми Путіна поруч зі святим для кожного гідного українця місцем. Чотири роки тому на вулиці Грушевського пролилася кров Героїв, чиї імена відкрили лік Небесній сотні. Осквернення місця, де загинули Сергій Нігоян та Михайло Жизневський, портретом Марченко, та ще й напередодні річниці Майдану, — не просто вандалізм, а плювок в обличчя усім, для кого пам’ять про ті події — не порожній звук! Вандальський банер із рекламою нового проекту на «славетному» телеканалі «Інтер» — як афіша «п’ятої колони» в Україні. Під назвою «Время строить» так і напрошується продовження: «...мосты с Россией-матушкой».Справа Медведчука в Україні процвітає — під скрип «русскіх скрєп» і мовчазне благословення з високих київських пагорбів.

Коли обличчя телеведучої Марченко зникло з «Х-факторівських» ефірів каналу «СТБ», дехто припускав: «Мабуть, Медведчук своїми пропутінськими замашками вже й Пінчуку («СТБ» — його медіа-капітал) оскомину набив». Та навіть якби це і так було, путінського кума навряд чи засмутило б. Це у бутність Медведчука главою президентської Адміністрації Кучми сваритися із зятем шефа було ризиковано. А тепер у Медведчука інші покровителі з «пропискою» на Банковій. Це вони вмонтували кума Путіна у мінський процес як переговорника від України. Це з їхнього благословення пряме авіасполучення з країною-агресором для Медведчука відкрите (журналісти програми «Схеми», які 7 листопада намагалися зафільмувати черговий приліт Медведчука з Москви, потрапили під кулаки медведчуківських охоронців). Це їхніми стараннями Медведчук під димову завісу «показушної» зацікавленості ним СБУ («Український вибір» лише торік взялися на причетність до сепаратизму перевірити — і що?) досі плете в Украї­ні своє «федерастичне» павутиння. Це у них під носом Медведчук не лише тасує, а й розширює свої кадри в українській політиці. Це під їхню мовчанку створює кривавому кремлівському карлику ореол архангела-миротворця, щоб розсовістити Захід, який, бачите, несправедливий до «вєлічайшей души чєловєка».

Поки над головами українських хлопців на Донбасі свистять «рашистські» кулі, а матері воїнів моляться, щоб сини повернулися з передової живими, Медведчук б’є поклони Путіну і головному кремлівському попу Кирилу. «Вимолює» у них милості, аби послали розум «рабам своїм» Захарченкові та Плотницькому у богоугодній справі обміну полоненими. Розтиражоване медведчуківськими речниками і «раша»-ЗМІ відео «чолобитної» у підмосковному Ново-Єрусалимському монастирі можна як проморолик нової течії російського православ’я запускати, примножуючи секту «Свідків путінського милосердя». «Хочу звернутися до вас із проханням, використовуючи ваш авторитет, проявити гуманізм і звернутися до глав невизнаних республік Захарченка і Плотницького провести обмін полоненими як перший етап обміну «всіх на всіх». Думаю, це був би серйозний крок і в реалізації Мінських домовленостей, і в питанні миру на Донбасі», — молитовним голосом озвучив свою постановочну промову Медведчук, стоячи перед «святим ликом» Путіна. Той вислухав кума і промовив: «Зроблю все, що від мене залежить».

Це у тверезомислячих сценка у монастирі блювотний рефлекс викликала. А «раша»-пропаганда розтиражувала її як доказ «богопомазаності» Путіна. «Нынешнее паломничество имеет особый смысл, — написав про монастирську зустріч Путіна з Медведчуком «Московский комсомолец». — Воскресенский Ново-Иерусалимский монастырь занимает особое место в истории христианства как единственный в своем роде проект воссоздания Святой земли (на території комплексу облаштували «російський Єрусалим» із власною Голгофою і навіть Храмом Гробу Господнього. — «ВЗ»). Он отражает идею особого предназначения и богоизбранности России, которую в равной мере с РПЦ разделяет и Владимир Путин».

Це «богохульство» намагаються втюхати Заходу — як просвітління і свідчення того, що у путінському кадилі не кров, а ладан миру. Не гоже, мовляв, «благочестивого чоловіка» і далі «нерукопожатним» називати та санкціями цькувати.

Для Медведчука від сльозливих сценок із Путіним — свій зиск. Демонічний образ камуфлюють під імідж миротворця-визволителя. Хоч білого голуба з Медведчука малюй. З одою благовірному, яку запостила у Facebook Марченко: «Бідолашні люди! Вони бояться твоєї правди, яку ти несеш людям, не даючи їм остаточно оглухнути й осліпнути — навіть в Америці! Я пишаюся тобою! Пишаюся, коли допомагаєш знедоленим, будуєш храми і відновлюєш монастирі, лікуєш дітей і рятуєш полонених... Пишаюся тобою, бо ти ніколи не боявся йти по мінному полю — і в прямому, й у переносному сенсі! Все, у чому можуть тебе звинуватити, то це у твоїй милосердності». Готовий передвиборчий ролик. Благо, кількість «блаженного» електорату в Україні, який поведеться на таку єресь, не сотнями тисяч вимірюється. Тут і Наді Савченко треба віддати належне: після її повернення з російського ув’язнення частина сліпих, які увірували у патріотизм і безкорисливий гуманізм Медведчука, прозріла. Задля правдоподібності операції «Визволення кремлівської полонянки» (з Путіним у ролі «великого гуманіста») кремлівський кум Медведчука навіть сценку зі середнім пальцем від Савченко проковтнув.

Ось тільки надіям Медведчука на Надю справдитися, схоже, не судилося. Рейтинги у диванного «Наступу», перейменованого на «Громадську платформу Надії Савченко», хіба що для відступу з великої політики тягнуть. Але Савченко, як може, старається. Так, що навіть про конспірацію забула. Стараннями нардепа Мосійчука в Інтернеті засвітилася переписка Савченко з журналістом Дмитром Гордоном.

— Привет, Дима. Никаких предложений на этой неделе не будет? Или можно на что-то надеяться? — месидж від Савченко.

— На этой — нет. Он в минском процессе. Обещал на следующей, — відписав Гордон.

— Лучше было бы до минского поговорить… Но подожду.

Хто той загадковий він із мінського процесу? Мосійчук дав свій варіант розшифровки. «Навіть побіжний аналіз вказує на те, що переписка Савченко-Гордона стосується кума Путіна — Віктора Медведчука. Надя спалила не тільки свій сарай і хату, а й свого господаря!» — підписав Мосійчук фотодоказ переписки.

Савченко (вустами сестри) і Гордон дружно запевнили, що не Медведчука у листуванні згадували. Але іншого прізвища не озвучили. «Це не Медведчук. Наскільки мені відомо від Євгена Марчука (екс-секретар Раднацбезу — учасник переговорів у Мінську), Медведчук сім місяців не у мінському процесі, — заявив Гордон. — Надя витягує українських військовополонених і тих, хто перебуває у полоні в Росії. Вона попросила мене зв’язатися з однією дуже впливовою людиною, чиє прізвище не буду називати. Ми розмовляли і домовилися про зустріч Наді з нею. Це відбудеться протягом трьох-чотирьох тижнів. Вона обов’язково розповість про це. І Надя, думаю, теж розповість».

Що Медведчук сім місяців не у мінському процесі — дивна новина. Володимир Горбулін про вихід із процесу заявляв, Роман Безсмертний теж. Медведчук — ні. І на Банковій про його відкликання з «Мінська» не заїкалися. «Мінський мандат» — страховий поліс для самого Медведчука. Доки на Заході сприймають українського кума Путіна як місток до дипломатичного діалогу з Кремлем щодо розв’язання ситуації на Донбасі (за надання Медведчуку офіційного статусу у мінському процесі особисто ратувала німецький канц­лер Анґела Меркель), доти на Банковій підігруватимуть цим сподіванкам, продовжуючи термін негласної медведчуківської недоторканності. Медведчук зі своєю багатою біографією — як рибка на гачку, яку над пательнею з киплячою олією тримають. Висить рибина, плавці віялом, бо знає: ціну за неї таку набили, що засмажити не наважаться. Це пояснює, чому перевірки на причетність «Українського вибору» до сепаратизму і виклики Медведчука на допити в СБУ приречені на нульовий результат. Та папки з «пред’явами» нікуди не зникли.

У перервах між «миротворчими аудієнціями» у російського кума (як не в Білокам’яній, то в окупованому Криму) Медведчук розставляє свої фігури на українській політичній шахівниці. Спроба розширити вплив на «Опозиційний блок», через який Медведчук на минулих виборах завів до Верховної Ради своїх людей (Нестора Шуфрича, Михайла Папієва, Ігоря Шурму, Тараса Козака, Василя Німченка), не вдалася. Зокрема, через те, що медведчуківські апетити обурили одного з головних акціонерів «ОБ» Рината Ахметова. Та й хитання серед «опоблоківців» такі, що робити ключову ставку саме на цей політичний човен було б недалекоглядно: хтозна, чи не розпадеться блок до виборів.

Медведчук обрав тактику розкладання яєць у різні кошики. «Опоблок» як варіант залишається. Партія Рабіновича з її медійним ресурсом, телеканалом NewsONE, додається. Підозри про те, що «За життя» і Медведчук нерівно дихають одне до одного, ширилися ще на старті партійного проекту Рабіновича-Мураєва. Рабінович не скупився на компліменти для путінського кума (ось лише одна з цитат: «Хочу сказати недоумкам, які гавкають, бо їм нічим зайнятися: якщо Медведчук витягне з в’язниці чи допоможе витягти ще двох, трьох, п’ятьох наших людей, то він герой!»). Від слів перейшли до діла: нардеп Нестор Шуфрич, не «виписавшись» з «Опоблоку» (за вихід з фракції можна без мандата залишитися), подав заяву на вступ до партії «За життя». Не виключено, що за ним й інші «медведчуківці» з Верховної Ради під сонях Рабіновича потягнуться.

Фото vybor.ua