Що українцям добре, то путінцям – зле...

Нинішній травень в Україні проходить під знаком тіснішого родичання з Європою. 11 травня ЄС схвалив безвізовий режим для наших співвітчизників, який відкриває їм значно ширші можливості для пізнання вільного світу. 17 травня у Страсбурзі це стратегічне рішення у присутності глави України скріплять своїми підписами президенти Європарламенту та ЄС. В останній день місяця у сенаті Нідерландів очікується позитивне, за всіма прогнозами, голосування, яке завершить ратифікацію Угоди про асоціацію України з Євросоюзом. І це ще більші перспективи для нашої країни. Однак для її “воріженьків” кожна така гарна євроновина (включаючи проведення “Євробачення”) викликає напад жовчної істерії.

Воно й зрозуміло — чим тісніші в України узи з вільною Європою, тим менше у керівництва Росії шансів, що знову зможе накинути на нас свої імперські пута, нав’язати “русскій мір” з його людиноненависницькою ідеологією. Показова статистика: якщо досі українці могли вільно, без візи у паспорті, їздити у 52 країни, то з 11 червня цей перелік збільшиться на 34 європейські держави. Крім того, стануть безперешкодними подорожі у три десятки інших країн “білого шенгенського списку”, куди входять держави Європи, Центральної і Південної Америки, Перської затоки і Азії. За словами президента Петра Порошенка, Україна суттєво поліпшить свої позиції у рейтингу впливовості паспортів.

Показово, що вже понад 3 млн. 300 тис. українців оформили біометричні перепустки за кордон. Лише торік наші співвітчизники 16 млн. разів перетинали кордони Євросоюзу (у часи СРСР кількість таких щасливців вимірювалася сотнями). Ми все більше стаємо частиною вільного простору. Пізнати його намагаються і ті, хто не з власної волі опинився під російським чоботом. В анексованому Криму і окупованій частині Донбасу зростає ажіотаж на оформлення біометричних паспортів з гербом-тризубом. Спробувавши російського “раю”, жителі цих територій прагнуть відчути себе справді незалежними людьми, скористатися благами цивілізації, відчути атмосферу життя, позбавленого радянських догм. Саме це і лякає “гаспод і таваріщєй” з Москви. Саме тому останні раз за разом ллють цистерни помий на Україну. Цього разу — на її “безвіз”, якого через своїх “агентів впливу” всіляко намагалися не допустити.

Що цікаво: коли восени безвізова процедура з технічних причин пригальмувала, у Кремлі насміхалися з україн­ців. Мовляв, у Європі вас сприймають як третій сорт. Коли ж Європа виконала свої зобов’язання і стало зрозуміло, що принизливі черги до посольств і консульств, візових центрів відходять у минуле, Білокам’яну знову почало лихоманити, наче того мультяшного Чахлика Невмирущого. Заступник міністра закордонних справ РФ Олексій Мєшков переконував рядових росіян, що “так званий безвізовий режим” буде неповноцінним для українців. Права рука українофоба Лаврова називав візову лібералізацію “морквиною на мотузці”, себто принизливою подачкою, обманом. У такому ж стилі висловлювалися проплачені кремлівські “експерти” на федеральних телеканалах. Неначе боялися, що телеглядачі Росії почнуть ставити собі питання: чому українці їздитимуть по світу безпроблемно, а нам, росіянам, це недоступно?

Порцію пропагандистського болота путінські агітатори кинули і на українську владу. Лякали Банкову новими “катаклізмами”. Зокрема, тим, що скоро їй не буде ким керувати — через те, що, мовляв, всі громадяни України виїдуть жити “за бугор”. Ніяк не зрозумієш тих московських кісельових: не було у нас безвізу — бісилися-казилися, маємо його — від злості ледь не луснуть. Як же їх крутитиме, коли цей безвіз запрацює 11 червня, якраз напередодні “дня Росії”…

Московський кореспондент агенції УНІАН Роман Цимбалюк (відомий тим, що на прес-конференціях ставить “незручні” запитання Путіну-Лаврову) не проминув нагоди потролити своїх російських читачів: “Пора іти у наше консульство у Москві робити біометричний паспорт. А раптом у голову прийде несподівана ідея полетіти у Відень на каву?”.

Так, ми з вами тепер запросто, у будь-який момент, зможемо попити справжньої віденської кави, чеського пива, з’їсти баварських сосисок, італійських спагеті. Так само, як без проблем помилуватися Ейфелевою вежею у Парижі, катанням на гондолах у Венеції чи тюльпановими килимами у Голландії. Для мільйонів рядових співвітчизників тих російських бонз, які сичать на новий український успіх, це — надовго відкладена мрія...