Парад як день відродження української армії

Перш за все впадав у вічі справжній міні- малізм в оформленні і відсутність трибуни як атрибуту радянських часів. Президент України, президент Польщі, міністр оборони, начальник генерального штабу та секретар РНБО стояли на звичайному тротуарі, у тому місці, де на Майдані Незалежності є невисоке підвищення. На опалене війною українське військо вони не дивилися поверх голів. І це зайвий раз підкреслювало, що головними учасниками параду були не вони, а наші воїни.

Справжньою окрасою як струнких когорт, що проходили по Хрещатику, так і глядачів, що дивилися на парад, були ветерани АТО, хоч правильніше їх називати ветерани війни. Це був незвичний новий український тип ветерана з чіпким поглядом колючих очей і ще молодою силою рук, що міцно стискали бойовий автомат. У ветеранів, які стояли на тротуарі, — посивілі скроні та бороди і стиснуті кулаки. Побачивши знайомий прапор своєї бригади, дехто з них несподівано рвучко віддавав честь.

Подумалося: якби це побачив мій дід, який захищав наш край від німців у сорокові роки, він був би вражений цими хлопцями, які не просто йшли по Хрещатику, а були готові йти за Україну на смерть.

Тому цілком логічним виглядало нагородження посмертно Зіркою Героя України двох кіборгів — Ігоря Брановицького та Сергія Колодія. Передаючи зірки їхнім рідним, президент зробив цей парад не просто ходою на День Незалежності, а й парадом на їхню пам’ять і честь.

Втім, за Україну треба не помирати — за Україну треба перемагати і жити! Подих перехопило, коли до президента вивели Ігоря Гордійчука, легендарного захисника Савур-Могили з позивним Сумрак, що нині став керівником майбутніх офіцерів — училища ім. Івана Богуна. Побачивши, як його ведуть двоє побратимів, Петро Порошенко не стримався і, зламавши строгий протокол, пішов назустріч, щоб герою не було важко задалеко до нього йти. З рук президента на очах всієї країни легендарний Сумрак дістав заслужене звання генерал-майора.

У 2014 році тоді ще полковник Гордійчук разом з бійцями взяв під контроль і залишився в обороні Савур-Могили — важливої панівної висоти на самому кордоні з Росією, утримання якої було критично важливим для безпеки кількох українських бригад на рівнині внизу.

Важко сказати, скільки обстрілів з важких гармат вони пережили на висоті. Кажуть, підніжжя гори один час було всіяне трупами ворожих солдатів. По хлопцях Гордійчука гатили з української території і з території сусідньої Росії. Неофіційно розповідають про кілька ракетних атак з російських літаків-штурмовиків.

Але знову і знову між перекрученими залізобетонними плитами піднімався гордий і незламний український стяг, а ворог наражався на щільний кинджальний вогонь захисників.

Контузій у захисників було стільки, що їх вже ніхто не рахував. Непоранених практично не залишилось, та Гордійчук категорично відмовлявся залишати своїх бійців. Відходили вони вже тоді, коли ворог контролював територію на десятки кілометрів довкола. Група Сумрака здійснила 60-кілометровий рейд по тилах супротивника і зрештою знайшла своїх.

Це лише невеликий епізод тих боїв, які пройшов воїн, що тепер стояв на головній магістралі столиці. І, безумовно, він мав на це повне право.

Проте коли на Хрещатик виїхала бойова техніка, навіть бувалі бійці стежили за нею, затамувавши подих. Ще б пак — це були не просто машини для параду — вже на другий день їх перекидали до війська, на фронт.

Пам’ятаю, як на початку березня 2014 року один російський діяч все обіцяв, що 8 березня російські танки вийдуть на вулиці Києва. Сталося точно навпаки — Хрещатик здригнувся, але від ревіння потужних моторів українських «Булатів».

Близько 200 одиниць військової техніки, що виїхали на Хрещатик під час параду, на сьогодні уже надійшли у війська. Це модернізовані і сучасні бронемашини, тягачі та ракетні комплекси.

Цього року ЗСУ отримають 3600 нових та модернізованих видів озброєння, і це значно більше порівняно навіть з минулим роком.

24 серпня відбувся не просто парад на День Незалежності — ми побачили справжній день відродження української армії.

Армії, яка в боях заслужила право пройти по Хрещатику. Щоб показати свою велич і міць в пам’ять і славу про загиблих та вселяючи надію в живих.

Напевно, саме тому президент України чи не вперше заявив, що Збройні сили є головним гарантом незалежності України. «І це куди серйозніше, ніж Будапештський меморандум», — додав він.

Промовчав Петро Порошенко лише про свою роль у створенні сучасної армії, яку як головнокомандувач приймав у повністю «розібраному» стані. Не прийнято в Україні хвалити владу, тому необ’єктивно сприймаються навіть реальні досягнення. Але боєздатні Збройні сили тепер у України справді є.