«Вкрадене дитинство» Світлани Лисцевої

У німецькому Франкфурті-на-Майні відбувся благодійний захід «Вкрадене дитинство» — на підтримку України. Одним із пунктів цього заходу була презентація етнофотовиставки «Діти України: традиції та сучасність» української фотомайстрині, колишньої «високозамківки» (працювала технічним редактором. — Г. Я.) Світлани Лисцевої.

Любов до фотографії у Світлани прийшла разом з любов’ю до чоловіка Олександра. Він першим взяв до рук фотоапарат. Сашко фотографував, а Світлана виготовляла фотоаль­боми з цих знімків. Якось чоловік запропонував і Світлані спробувати. Спробувала і полюбила фо­тографію на все життя.

— Фотографувала все, що потрапляло на очі, — людей, вулиці, машини, — каже Світлана. — Але розуміла, що такими знімками нікого не здивую. У Львові завжди було багато професійних фото­митців. Після Революції Гідності, коли на усі свя­та люди вдягали вишиванки, було створено багато проєктів для зірок сцени і кінематографа. Знаме­нитості з’являлися у неймовірної краси автентич­них строях. І тоді подумала: чому б не одягнути не­зіркових українців у такі гарні строї? Тим паче, у мене також була старовинна вишиванка. Під час навчання у Національному університеті імені Івана Франка я співала в університетському хорі «Чере­мош». Тоді й придбала старовинні сорочку і плахту.

Але однієї вишиванки було замало. Тож «мас­тила голову», де знайти такі розкішні строї. На до­помогу прийшла «черемошанська» подруга Іри­на Шкоропад, яка тоді зробила колекцію віночків. Попросила Світлану їх сфотографувати. Щоб ті ві­ночки гарно виглядали, треба було одягнути дівчат у вишиванки, щоб образ був повний. Прийшли вони у гості до подружжя Гривулів, а там…

— Я від щастя мало не втратила свідомості, — каже Світлана. — Такої краси і так багато одночасно не бачила ніде. Хіба що під час концерту по теле­баченню (сміється. — Авт.). У них така велика ко­лекція одягу! Це ж саме те, що я шукала так довго.

Як з’ясувалося, Олександр і Роксолана Гриву­ли ще у студентські роки захопилися автентичним одягом — сорочками, спідницями, запасками. Їз­дили різними регіонами, вивчали автентику краю і купували старовинний одяг.

Ще тоді Світлана нічого не знала про автентич­ний одяг — чим він відрізняється у різних регіонах, не розуміла, що не можна брати будь-яку виши­ванку і будь-яку до неї прикрасу та одягнути у них жінку.

За словами майстрині, на зйомках жінки і дівчата кажуть, що почуваються зовсім по-іншому в образі, який створила Світлана Лисцева: жіночні­шими, красивішими і, як наслідок, впевненішими!

Спочатку майстриня робила фотографії для замовників — і дітей, і дорослих одягала у виши­вані строї. Згодом почала виставляти свої роботи у соцмережах, і їй запропонували зробити першу виставку. Згодом була друга, третя… А з початком повномасштабного вторгнення роботи Світлани Лисцевої «крокують» світом. Її фотомистецтвом захоплюються у Великій Британії, Польщі, Італії…

— Я рада, що моя робота допомагає показати світові красу України, нашої культури та, особли­во, людей. Вірю, що зовсім скоро відбуватимуть­ся заходи на честь нашої Перемоги, і мої фото­портрети братимуть у них участь.