Роман Собко: «В Італії тестують лише тих пацієнтів, в яких підозрюють Covid-19, і тільки методом ПЛР»

Завідувач відділення анестезіології та реанімації Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру Роман Собко — один із двадцяти українських медиків і один із трьох львів'ян, якого відібрали з-поміж багатьох кандидатів для виконання медичної гуманітарної місії в Італії. Те, що готовий фізично і психологічно працювати в надскладних умовах, Роман Собко довів ще у 2014 році, коли разом зі своїм старшим братом (онкологом за фахом) добровільно мобілізувався і поїхав на Схід рятувати життя нашим військовим. Повернення наших медиків в Україну заплановане на четвер, 23 квітня. Продовжити їм відрядження ще на тиждень попросила італійська сторона. З паном Романом нам вдалося поспілкуватися по телефону.

— Ви перебуваєте у мініципалітету Урбіно, у регіоні Марке?

— Так, це невеличке містечко (проживає трохи більш як 15 тисяч осіб. — Авт.), тож місцеві нас уже впізнають, вітаються, норовлять подарувати якийсь сувенір на згадку.

Ми не очікували такого теплого прийому, і не тільки з боку медичного персоналу, а й з боку пересічних жителів. Для італійців вкрай важливою є не лише професійна допомога, а й моральна підтримка. Вони дуже вдячні, що ми не побоялися і приїхали.

— Ще кілька місяців тому італійцям навіть у страшному сні не могло приснитися, що зіштовхнуться з проблемою гострої нестачі медичних працівників…

— І попри те, що Італія вже пройшла пік епідемії, ця проблема у них залишається. На Covid-19 захворіло до 40% усього медперсоналу. Тому з регіонів, які менш уражені інфекцією, медиків відправляють у ті, де є великий наплив хворих. Їдуть ті медичні працівники, які мають таке бажання.

— Скільки триває робочий день медика, який працює з «ковідними» пацієнтами?

— Шість годин.

— Після робочої зміни він йде додому чи залишається у лікарні?

— Запитав в однієї лікарки, чи не боїться заразити близьких. Запевнила, що ні, бо мешкає в особняку. Сім'я на одному, вона — на іншому поверсі.

Ті медики, які прибувають в Урбіно з інших регіонів, живуть у тому ж готелі, що й ми. На роботу їх возять спеціальним транспортом. Довіз і харчування медиків забезпечує Служба цивільної оборони і «Червоний Хрест».

— Як Італія впоралася з великим напливом хворих? Перепрофільовували цілі лікарні, відділення?

— Впоралися — це трохи голосно сказано, бо на початках зіштовхнулися з тими ж проблемами, з якими зараз зіштовхуються українські медики. Медперсонал не був забезпечений всіма необхідними індивідуальними засобами захисту. Остаточно не було визначено, які медичні заклади прийматимуть першу хвилю хворих на Covid-19, які другу. Не існувало чітких протоколів лікування. Коли у лікарню одночасно поступає 50−80 хворих у важкому стані, вкрай складно організувати надання їм медичної допомоги. Навіть у країні, де медицина на такому високому рівні, як в Італії. Дуже правильно, що у нас завчасно ввели карантин. При тих темпах зростання захворюваності, які маємо в Україні, можемо стверджувати, що ситуація є контрольованою. Якби не ввели, мали би ситуацію, як в Італії чи Іспанії.

— У Тернопільській міській лікарні з інфекційної лікарні звільнилося одразу вісім медиків. У Житомирі лікарі інфекційного відділення повним складом написали заяви на звільнення. В Італії були такі прецеденти?

— Втекти — собі ж гірше зробити. Якщо сьогодні звільнимося, завтра захворіємо або захворіє хтось із наших близьких, то хто нас і їх лікуватиме? Медики в Італії мають гідний рівень життя: високу зарплату, соціальне забезпечення (зокрема безкоштовне лікування, пільги на придбання авто і житла). Італійський лікар може заробляти 100 євро за годину. Український — 100 євро за місяць. Тому казати, що наші медики безвідповідальні, що вони звільняються з роботи, бо «не хочуть лікувати заразних пацієнтів» — це неправильно. Наш медперсонал є більш жертовний, ніж італійський. Маємо гірше забезпечення, працюємо за набагато менші гроші, але якщо є така потреба, то виходимо на роботу і вночі, і у вихідні. Нам за це не доплачують. Робимо це заради наших пацієнтів. Тисячі людей одужують, повертаються до своїх родин. Але про це не прийнято говорити — медиків переважно критикують.

— В Україні на Covid-19 захворіло понад 1000 медиків, основна причина — недостатній захист медперсоналу. У лікарнях бракує навіть одноразових рукавичок!

— Сьогодні італійські медики мають кращий захист, ніж мали на початку епідемії. Забезпечені достатньою кількістю халатів, захисних костюмів, респіраторів.

— Хто першим допоміг із розхідним матеріалом: держава, представники бізнесу чи прості італійці?

— Тут навіть таке питання не обговорюється. Всі однаково активно включилися у роботу.

— В Україні якщо завітати у столичну лікарню, обласну і районну, то можна побачити разючу різницю. Чи спостерігали щось подібне в Італії?

— Різниця є. Чим потужніша лікарня, тим більшою кількістю апаратури забезпечена. Пацієнтів зі складними патологіями завжди відправляють у лікарню більшого міста або у більшу лікарню.

— У світі гостро постала проблема нестачі апаратів штучної вентиляції легенів. В Україні, за даними ресурсу Національної служби здоров'я, у відділеннях інтенсивної терапії опорних лікарень, які вже почали приймати пацієнтів з Covid-19, таких апаратів — 1870. Волонтерські організації стверджують, що цього недостатньо (деякі апарати не підходять для ведення хворих з вірусними пневмоніями, деякі — настільки зношені, що «доживають» свої останні дні).

— Сам апарат штучної вентиляції легенів проблеми не вирішує. Основне питання, хто їх буде обслуговувати? Щоб лікувати пацієнта з Covid-19, стан якого вимагає штучної вентиляції легень, потрібен спеціально навчений медичний персонал, який потребує засобів індивідуального захисту, щоб за тиждень не заразитися і не лягти в іншу лікарню на лікування. Крім апаратів ШВЛ, потрібно багато іншого обладнання, що дозволить грамотно вентилювати пацієнта на цих апаратах: аналізатори газів крові (інтерпретація його результатів дозволяє коригувати параметри штучної вентиляції), шприцеві дозатори, які дозволяють вводити сильнодіючі речовини, дози яких вимірюються у мкг/кг/хв., інфузійні помпи, комп’ютерний томограф, необхідний для діагностики площі ураження легеневої тканини. Потрібні медикаменти, які підтримують седацію і релаксацію. У лікарні в Урбіно є 14 апаратів ШВЛ. Але тут широко використовуються всі можливі види респіраторної підтримки, не тільки інвазивна ШВЛ. Респіраторна підтримка включає підтримку киснем через маску, шолом для СРАР терапії, далі — неінвазивна вентиляція, далі — інвазивна ШВЛ, яка застосовується за градацією від найлегшого пацієнта до найважчого. Шолом застосовують, щоб допомогти пацієнту дихати. Інвазивна вентиляція — це коли апарат дихає замість пацієнта. Це не є взаємозамінні речі. Вони можуть доповнювати одне одного.

— В Італії зараз є дефіцит анестезіологів-реаніматологів?

— Коли є пік епідемії, не вистачає не лише анестезіологів, а й будь-якого медичного персоналу. Ми працюємо у кількох відділеннях: приймальному, інтенсивного нагляду, реанімації і терапевтичному, де перебувають пацієнти на стадії одужання. Анестезіологи працюють лише у реанімації. В інших відділеннях працюють лікарі, які на період епідемії перепрофілювалися зі своїх спеціальностей на лікарів загального профілю. Тобто у приймальному відділенні може працювати кардіохірург, кардіолог чи невролог, який пройшов короткий курс з надання невідкладної допомоги «ковідним» хворим. І якщо вже він не справляється, тоді кличуть анестезіолога.

— У таких країнах як Італія, де є катастрофічний наплив хворих, медики постають перед етичною дилемою: кого рятувати, а кому — дати спокійно померти.

— У цивільній медицині сортування пацієнтів немає. Але під час пандемії лікування хворих нагадує військово-польову медицину. Рішення про припинення лікування і відключення від апарату приймається групою медиків, якщо бачимо, що результат лікування буде негативним або є мала ймовірність, що буде позитивним. За той час, що витратимо на пацієнта, в якого шанси практично нульові, краще надати допомогу пацієнтам, які мають реальні шанси на одужання або позитивний результат у лікуванні. У 2014 році мені доводилося приймати рішення, яких ніколи більше у житті не хотів би приймати, бо морально це надзвичайно складно.

— Українських медиків планують тестувати на коронавірусну інфекцію кожні п’ять днів. А в Італії медиків так тестують?

— Я не бачив, щоб тут хтось використовував швидкі тести. Тестують лише мазки методом ПЛР. Медичних працівників не тестують — лише тих пацієнтів, в яких підозрюють Covid-19.

— Професор вірусології та досліджень в області ВІЛ Університу Бона (Німеччина) Хендрік Стрик провів масштабний аналіз захворюваності у Хайнсберзі (цей район називають «німецьким Уханем»). Разом з колегами спробував з'ясувати, як заразилися хворі. Живого вірусу на поверхнях (зокрема на телефонах інфікованих) дослідники не виявили. Стверджують, що вірус живе у краплях і є чутливим до висихання. Для передачі інфекції необхідно, щоб хтось кашлянув у руку, доторкнувся до дверної ручки, потім інша людина негайно доторкнулася до неї і піднесла руку до обличчя. Такої ж думки дотримуються й інші вчені. А що вам відомо про ймовірні шляхи передачі вірусу? У Парижі, наприклад, коронавірус виявили у водопровідній системі.

— Вірус передається переважно повітряно-крапельним шляхом. Тому треба ходити у масках, одягати рукавички і часто користуватися дезінфікаторами. Один із найбільш ефективних методів стримування поширення інфекції — карантин, якщо його зараз зліквідувати, наслідки можуть бути непередбачуваними.

— Повернувшись в Україну, будете ділитися досвідом з колегами?

— Для цього нас і відрядили в Італію — набратися знань, щоб оптимізувати роботу на місцях (всміхається). Ми вивчили маршрути хворих, порядок сортування, протоколи діагностики і лікування, правила розподілу лікарні на «червону» і «зелену» зони.

— Що б побажали землякам?

- Колегам — мужності у боротьбі з Covid-19 і засобів індивідуального захисту у достатній кількості, а пересічним українцям — не панікувати і дотримуватися карантину. Тоді все у нас буде гаразд.

Фото з приватного архіву Романа Собка