Скрипку вмістив у вишневій кісточці!

Про цього чоловіка свого часу писали чи не всі газети Радянського Союзу. Волинянин Валентин Поліщук кинув виклик відомому майстру мікромініатюри, харків’янину Миколі Сядристому: як і той, створив крихітні скрипочку та шахову дошку з фігурами. Руки «волинського шульги» вирізьбили чимало унікальних речей. Над кожною трудився не під мікроскопом, а неозброєним оком!

Валентину Михайловичу під 80. Мешкає у селищі Любешів на Во­лині. Розповідає, як приїхав сюди із Рівненщини — працював у санепідемстанції, очолив місцевий комітет Товари­ства Червоного Хреста, здо­був звання «Почесний донор СРСР» та «Заслужений донор України». Гордиться домашні­ми меблями, виготовленими власноруч. Але, каже, є ще одна справа життя, якій від­дався змолоду і яку продо­вжує нині, — створення мі­ніатюр.

Майстер запрошує до своєї оселі. А там — наче у музеї. На полицях шаф красуються філігран­ної роботи експона­ти. Серед них крихітні столярні інструмен­ти, розміщені у горі­ховій шкаралупі-фут­лярі. Їх навіть важко сфотографувати че­рез те, що техніка відмовляється «лови­ти» настільки дрібні деталі. Також склад­но зазнимкувати мі­ніатюрну скрипочку, яка, наче в колисочці, розмістилася у… по­ловинці вишневої кіс­точки.

— Якось почув, що один майстер таке зробив. Думаю, а чи я зможу? Спочатку ви­різав одну — завелика, тоді меншу, ще меншу. Передостання поміщалася у кісточці з абрикоса. Ну, а ця — у вишневій, — усмі­хаючись, розповідає.

Його крихітний музичний ін­струмент, завдовжки сім міліме­трів, «народився» 1977-го. Скла­дається з 13 деталей! На дека скрипки Валентин Михайлович взяв горіхову шкаралупу, для грифа використав шматочок де­рева груші, а струни натягнув з капронового волокна. Дивуєш­ся, як йому це вдалося без вико­ристання збільшувального скла? Ще й ускладнив собі роботу — скрипочку розмістив всередині лампочки.

Це зараз очі не ті, а колись ще й не таке міг! — каже майстер, під­водячи мене до іншого експоната. А там переді мною красується ціла шахова дошка з фігурами двох ко­льорів, розміщена теж у лампочці. Це щось неймовірне!

Ет, — махає рукою майстер, — то не вершина. Я вам ще щось цікавіше пока­жу.

І простягає бочку у пляшці. А всере­дині її, каже, «закоркований» набір мі­ніатюрних столярних інструментів — від пилки до рубанка!

Інші роботи не раз повторював, а ця — в єдиному екземплярі, — каже Вален­тин Поліщук. — З нею стільки мороки! Не захотів другу таку бочку у пляшці монту­вати.

Зате розп’ять, що розмістилися у пляшках, має багато. Не лише у ємнос­тях з-під вина чи горілки, а й з-під пар­фумів! Одне навіть у лампочку «влізло». З усіма атрибутами — молотком та дра­бинкою, обценьками і фігуркою Сина Божого.

Ще одна унікальна річ — дві чашки, а до них приковані ланцюгом дві лож­ки та виделки. Витесані з суцільного шматка дерева. Оригінальне й «діря­ве» яйце.

Колись почув, як майстер із Закар­паття запевняв, що більше сотні діро­чок у курячому яйці не просвердлиш, бо воно розкришиться. У моєму рівно тися­ча отворів! — з гордістю каже.

Одна з останніх робіт Валентина По­ліщука — мініатюрна ножна ступа. Серед дивовиж — і крихітне веретено для пря­діння.

Валентина Михайловича давно охрестили «волинським шульгою». Та сам дивується з того, мовляв, блоху ж не підкував. Зате скільки всього ін­шого зробив крихітного, «блошино­го»! Щоправда, за цю свою працю зви­чайний сільський умілець не здобув високих звань, хоч вироби Поліщука експонувалися і в обласному центрі, і в столиці, і навіть у сусідній Білору­сі. Цікаво, що свої унікальні експона­ти чоловік не продає. Навіть за «гру­бі» гроші. А от дарує з радістю рідним та друзям. Найцікавіші ж роботи ли­шає для історії. Мріє, що колись в рай­центрі з’явиться краєзнавчий музей, і мініатюри простого поліщука стануть його окрасою.

Фото автора

Волинська область