Нехай на серці радість розквітає...

6 листопада Михайлу Васильовичу ГЛАДІЮ виповнилося 65!

Ювілей разом з ним святкували і ті, хто був свідком його багатоплідної праці на зламі епох, що запам’яталися буремними і дуже складними роками. І життєвий шлях ювіляра був також нелегким, але багатим на досягнення і здобутки.

Двічі він очолював Львівщину — був губернатором, займав посади віце-­прем’є­ра, міністра аграрної політики, керівника аграрного комітету у Верховній Раді, був членом Європарламенту, головою Аграрної партії. Є академіком Національної академії аграрних наук України, займається активною громадською діяльністю. Залишається і в наші дні активним діячем у багатьох суспільних сферах.

Напередодні свого дня народ­ження Михайло Васильович зізнався, що ювілей для нього, як обжинки в полі, де всі навкруги оглядаються і підсумовують, що ж було зроблено і скільки добра вродило…

Життєве поле цієї глибокої людини подарувало Україні нетлінне «збіжжя» — мудрість і великий досвід. Михайло Васильович наполегливо працював для того, щоб Україна стала повноцінною рідною донькою у сім’ї Європи! Серед усіх багаточисленних губернаторів, що керували Львівщиною, він був особливо ефективним, далекоглядним очільником регіону. І на щаблях вищих — у столиці, де він займав в уряді та у Верховній Раді відповідальні посади, — проявив себе реа­лістом і прагматиком, розчищав економічні завали. Гладій — це галичанин з європейським мисленням, далекоглядний українець, що діяв на зламі епох, як син славетного хліборобського роду. Жодних політичних шоу ніколи не влаштовував! Працював не покладаючи рук, не шкодуючи своїх знань. Завдяки його зусиллям Яворівщина у двохтисячних роках стала вільною економічною зоною. На Стрийщині почало діяти відоме на всю Європу підприємство «Леоні», в області відродилися культурні центри, храми, виросли сучасні школи, зміцнів економічний потенціал Львівщини. Михайло Васильович завжди щиро вірив у піднесення України та її європейський вибір.

Дитинство сільського хлопця з великої родини було овіяне героїкою УПА і важкими руйнівними вітрами нелегкої долі Галичини. Радянські історики замовчували, що останній бій визвольна армія дала аж у 1960 році на Тернопільщині, через п’ятнадцять років після перемоги сталінського режиму над гітлерівським! Михайло Васильович є сином патріотичного краю. Він не забуває людей, і найбільша подяка для нього — тепло в очах земляків, з якими він зустрічається на малій Батьківщині — Стрийщині.

На плечах у нього була Аграрна партія з дієвою фракцією у Верховній Раді — 29 депутатів. Загалом партія мала 400 тисяч членів. А депутатів усіх рівнів, починаючи від сільрад і закінчуючи парламентом, — 37 тисяч. Фактично, Аграрна партія була найбільшою політичною силою в Україні. Тому «аграрії» працювали на високих посадах. Члени АПУ були міністрами, очолювали чотири державні комітети, зокрема лісового господарства, водного… До членів Аграрної партії належали семеро голів обласних держадміністрацій.

Започатковані Гладієм міжнародні економічні форуми приносять свої плоди і сьогодні. У те, що над Україною нарешті настав «світанок демократії» (цитата з книги про Гладія), Михайло Васильович вірить свято. Свого часу Віктор Андрійович Ющенко високо оцінив його діяльність.

А ось що сказав Михайло Васильович ще в 2015 році: «Найперше, що потрібно зробити для нашого сільського господарства, це завершити аграрну реформу, розпочату ще за часів президента Леоніда Кучми 1994 р. Потрібно, щоб земля стала товаром. Якщо громадянин володіє землею, то він має розпоряджатися сам цим нерухомим майном, як вважає за потрібне. І нехай деякі політики не лякаються, що наступного дня селяни свою землю продадуть. Не кожен захоче свою землю продавати. Навіщо постійно накладаємо свого роду ембарго? До 1939 року земля була на Західній Україні у приватній власності і мала статус товару. Але просто так ніхто не дозволяв собі продавати землю: бо це була годувальниця родини! І взагалі, постає питання: чи спитав хтось у селянина — хоче він чи не хоче мати право розпоряджатися своєю землею? Може, хтось проводив референдум на цю тему? Ні! Але весь світ нині живе по-новому. Наприклад, Чехія не втратила себе як держава, на 80% продавши сільськогосподарські землі Німеччині. Звичайно, в Україні до таких масштабів не дійде. Але демократичні закони мають давати селянам на це право і вільний вибір, бо вони ж є господарі власної землі». І сьогодні, коли Михайло Васильович озирається на свої прожиті літа, згадуючи пройдені шляхи до вершин, не сумнівається, якби знову час повернувся назад, то пішов би тією ж самою дорогою! Дорогою до себе.

Книга, яку написав, так і називається — «Дорога до себе». Бо знайти шлях у свою душу, втілити у дійсність свою мрію служити Україні, її хорошим роботящим людям — йому вдалося! Любляча родина, рідні односельці, близька і свята до болю українська земля, краяни пишаються ним, як гідною поваги і визнання особистістю, адже кращі представники нації — це великий скарб України для її майбутніх поколінь. Його рід прославився працею і незламністю.

Кому було важко — підставляв своє плече, хто просив допомоги — тому допоміг.

За плечима — 65 літ, як шістдесят п’ять добрих снопів із пшеничного поля. Хлібороб, вчений, політик, академік Національної академії аграрних наук України Михайло Гладій працює і сьогодні на благо добра та наукового і державного прогресу.

Нехай Бог дасть Михайлу Гладію щоденну наснагу, силу, довголіття і свою поміч! На многая літа!

Нехай журба душі не зачіпає,

Нехай на серці радість розцвіта,

Нехай на руки внуки Вам сідають

І множаться, і множаться літа!

Щоб ще було багато ювілеїв,

І тішились за Вас щирі серця…

Щоб ще сто літ ходили Ви землею,

Де вруняться й колосяться жита!

Нехай у вікна загляда калина

І ластівка під стріху приліта…

Бо найдорожча в світі — Батьківщина,

Вона, як мати рідна та одна!

Нехай Вами пишається родина, —

Щоб біля Вас їй тепло так було…

Нехай за Вас всі келихи піднімуть,

Щоб Ваше щастя довго ще цвіло!

Родина і друзі.