Звуки органа приходять у снах

Найурочистіший момент під час служби у римо-католицькому костелі — молитви та пісні під звуки органа. Чимало людей іншого віросповідання приходять сюди лише заради того, щоб насолодитися чарівними звуками стародавнього інструмента. Звідки лунає мелодія та що це за професія — органіст? Щоб дізнатися про це, кореспондент “ВЗ” вирушила до Латинського кафедрального собору.

У храмі, розташованому на площі Кафедральній у Львові понад 600 років, музичний супровід служби забезпечують головний органіст Броніслав Пацан та Володимир Екерт (на фото). Піднімаємося дерев’яними сходами на другий поверх, де розташована святая святих музикантів та хору. Аура тут — особлива, страшно навіть підвищити голос.

— Протягом сотні років люди вимолювали тут ласку Божу, — каже пан Володимир. На хорах розташовано декілька рядів дерев’яних лавок, а спереду, біля самої огорожі, розмістився його величність орган. Сідаючи за інструмент XIX століття, музикант вмикає дві лампи. Справа на полицях лежать книги, зліва сидять хористи, а спереду — вид на розкішний вівтар та весь собор. Ця картина надихає органістів.

Пан Володимир звертає мою увагу на те, що клавіші інструмента розташовані не лише під руками: на підлозі є також дерев’яна клавіатура, на якій потрібно грати ногами.

— Орган називають королем музичних інструментів, оскільки своїм звуком замінює цілий духовий оркестр. Він найбільший серед своїх побратимів за розмірами та найбагатший за динамікою, має найширший звуковий діапазон, — розповідає Володимир Екерт. — Граючи, можна регулювати звук від тихенького до найголоснішого, від якого підлога здригається...

Музикант каже, що інструмент, з яким працює, — найстаріший, з’явився ще в II ст. до н. е. у Греції. У середньовіччі він увійшов до костелів. Церкви східного обряду не прийняли орган, оскільки під його звуки вбивали перших християн, цей інструмент вважали поганським.

Пан Володимир грає в костелі з 11-річного віку. Розповідає, що почав звикати до храмового інструмента ще в материнській утробі. Мама разом із татом співала в церковному хорі. Коли хлопчик народився, постійно відвідував з батьками собор, часто бував на хорах. Цей інструмент його заворожував, мав на нього немов магічний вплив, тож тато вирішив залучити сина до церковної служби. Володя на все життя запам’ятав той день, коли йому дозволили грати під час меси у костелі в Наварії. Хвилювався, деколи збивався. Та, як кажуть, на помилках вчаться... З того часу минуло 20 років, тож музикант жартує, що всі необхідні навички тепер “закладені у нього в пальцях”. Коли потрібно вивчити нову композицію — репетирує вдома на фортепіано: з цим інструментом, як і з акордеоном, Володимир також “на ти”.

Органіст закінчив музичну школу, згодом — Інститут церковної музики в Перемишлі, факультет музикології Люблінського університету. Працює у двох костелах — у Щирці та Львові. Бере участь у службах декілька разів на тиждень, а в неділю встигає відіграти в обох храмах.

Розповідає, що в римо-католицькій церкві орган грає на початку служби, під час акламацій та відповідей людей чинностям священика. Тобто щоразу, коли потрібно співати.

— Недаремно кажуть: той хто співає під час служби, — два рази молиться, — каже органіст. — Я, коли граю, також співаю й намагаюся одночасно молитися...

Музикант зізнається, що звуки органа приходять до нього у снах. Переконаний, що саме завдяки постійному спілкуванню з Богом має успіхи в житті. Найбільшим з них вважає щасливе одруження. Каже, що жінка з розумінням ставиться до специфічного графіка. Нерідко подружжя змушене переглядати плани на вихідні, оскільки несподівано виявляється, що Володимиру потрібно грати на весіллі або іншій урочистій події. Дружина за фахом економіст. Радіє, що чоловік має час займатися господарством і сином, якому 4,5 року. Хлопчик полюбляє “бринькати” на фортепіано, стоїть біля тата під час служби...

В Україні професія органіста — рідкісна. Музика — не єдине захоплення Володимира. Будучи різнобічною особистістю, він також цікавиться історією, географією, природою... Незважаючи на насичене світське життя, душа чоловіка рветься до храму, де знайшов своє покликання.