Раковій клітині накажуть померти!

Хоч офіційно премія “хімічна”, але хіміки коментувати значення роботи нобелівських лауреатів відмовилися і відіслали мене до біологів, генетиків, медиків. Адже йдеться про хімію вищої матерії, яка стосується рецепторів, білків, нуклеїнових кислот... Це мені розтлумачував завідувач кафедри генетики Національного університету імені Івана Франка, доктор біологічних наук Віктор Федоренко.

Він спростував моє уявлення щодо оперативності Шведської королівської академії наук, яка визначає переможців у тій чи іншій науковій номінації. Мені здавалося, що йдеться про найсвіжіші наукові досягнення. Десь на початку року вигукнув: “Еврика!”, а у жовтні вже премію дають... Насправді від відкриття до визнання можуть минути десятиліття! Нобелівські премії дають за роботи, які пройшли апробацію часом, коли вже ніхто у світі не має сумнівів, що вони справді вартують такого визнання. Віктор Олександрович згадав нинішнього лауреата в галузі медицини Джона Гердона, якому вже за 80. З його роботами викладачі знайомили студентів ще у далекі 60-ті роки минулого століття...

Нобелівська премія з хімії за 2012 рік присуджена американським вченим Роберту Левковіцу і Браяну Кобілці (на фото) за вивчення роботи молекул, які беруть участь у передачі біохімічних сигналів у середині живих клітин. Вони вивчали серпентини — клітинні рецептори — та їхню взаємодію з так званими G-білками, які є “посередниками” у передачі внутріклітинних сигналів.

— Починали науковці, — говорить Віктор Олександрович, — з вивчення і дослідження рецепторів, які сприймають відомий і дуже важливий для організму гормон — адреналін. Це той гормон, який виробляється у стресових, небезпечних, загрозливих ситуаціях. Він формує реакцію людини, яку називають “нападай або тікай”... Цей гормон може пришвидшувати серцебиття, підвищувати артеріальний тиск, звужувати судини легенів, кишківника і розширювати судини головного мозку. Людина готується, мобілізується відповісти на ту чи іншу нестандартну ситуацію...

— А чому вчені зацікавилися дією саме цього гормону?

— Тому що механізм його дії був добре вивчений, але на рівні реакції організму. Дослідники хотіли вивчити це в деталях на молекулярному рівні: з якими структурами клітин цей гормон взаємодіє, як потрапляє сигнал від нього в середину клітини, які процеси у ній відбуваються. І виявилося, що цей гормон взаємодіє зі спеціальними білками, які є на клітинній поверхні, на мембрані. Це так звані рецептори. А з рецепторами взаємодіють спеціальні G-білки, які служать “посередниками”, вони передають сигнали з довкілля до дуже багатьох білків, що запускають різні процеси. У тому числі — по-різному починають працювати гени. Це назвали терміном “сигналювання”, або “сигнальні системи”. З’ясувалося, що цей механізм працює не лише у випадку адреналіну, а й у дуже широкому спектрі усіляких процесів нашого організму. Так ми сприймаємо світло, відчуваємо смак і запах... Приблизно половина усіх лікарських препаратів, які використовуються у медицині, діють саме за принципом цього механізму. Так діють наркотики... З робіт Лефковіца і Кобілки випливає можливість ефективнішого використання ліків у медицині. Змінюючи ці рецептори і знаючи механізм взаємодії препаратів з клітинними рецепторами, можна створювати принципово нові лікарські препарати.

— Людство очікує насамперед ефективних медпрепаратів для лікування онкологічних захворювань...

— Проблема клітинного сигналювання дуже тісно пов’язана з онкогенезом. Можна створювати такі ліки, які запустять сигнал, що примусить ракову клітину вмерти. Тільки її, а не здорову клітину, яка має жити і розмножуватися.

— Скільки себе пам’ятаю, звучать повідомлення, що от-от рак буде подолано, а люди продовжують вмирати...

— Наївно сподіватися, що у найближчому майбутньому подолаємо рак раз і назавжди. Треба знову і знову говорити про ранню діагностику онкологічних захворювань. Треба побачити можливе захворювання на молекулярному рівні, на тій стадії, коли організм ніяких змін не бачить і не відчуває, але вже почали працювати ті гени, які запускають процес онкогенезу.

— Діагностувати можливе ракове захворювання треба щодо кожного органа окремо — легені, шлунок, простата, пряма кишка... Якби ж то можна було по одній крапельці крові побачити одразу, чи почався десь процес онкогенезу...

— Є такі технології. На жаль, не у нас. Таке практикується у розвинених країнах, скажімо, у США, Німеччині, Англії, Японії... Після того, як був розшифрований (секвенований) геном людини, почалася інтенсивна робота з вивчення “відповідальності” конкретних генів за розвиток того чи іншого онкологічного захворювання, за ту чи іншу форму раку, і не лише онкологічних захворювань. Знаходять такі серії, родини генів, які є своєрідними маркерами захворювань. Хвороби ще немає, а ці гени вже працюють, що може призвести до того чи іншого захворювання. Вже створено каталоги тих, умовно кажучи, “шкідливих” генів. Виділивши ДНК з однієї крапельки крові, можна проаналізувати активність водночас тисяч генів і подивитись, чи працюють або не працюють ті гени, які зумовлюють захворювання. Техніки такі є, але вони наразі дуже дорогі. Думаю, років через десять рання діагностика раку та інших захворювань стане рутинною справою і буде доступною пересічним громадянам. Але це стане можливим, коли світова спільнота, уряди усіх країн зрозуміють, що у науку, зокрема в біологічну, медичну, потрібні багатомільярдні інвестиції — на противагу демонстративній розкоші, вигадуванню безглуздих воєн на кшталт Іраку чи Афганістану... Гальмує ефективне лікування онкологічних захворювань недалекоглядна політика потужних фармацевтичних корпорацій. Вони роками женуть ті самі препарати, скажімо, для лікування раку, і майже не дбають про створення, дослідження і випуск препаратів нового покоління. Наприклад, препарати для хіміотерапії щороку стають менш ефективними, тому що у ракових клітинах виробляється стійкість до цих препаратів. Нові препарати вимагають багатомільярдних інвестицій. Але керівники фармацевтичних корпорацій продовжують гнатися за надприбутками, забуваючи, що здоров’я і життя людей — найбільша цінність нашого земного буття.