П’ятнадцять квадратних метрів у камені

Крим приховує у собі безліч таємниць. Одну з них цього року мені вдалося для себе відкрити біля Бахчисарая — колишнє наскельне печерне місто Мангуп-Кале. Найбільше з собі подібних на півострові. Уявляєте, як це, стояти на краю обриву заввишки 70 метрів, із якого відкривається захоплюючий краєвид, а позаду тебе видовбана в камені хата, яку зробили півтисячоліття тому древні готи... І ти знаєш, що це місце дихає сивим, мов самі скелі, минулим, але бачиш траурні таблички, прикріплені на пам’ять про молодих відчайдухів, які надто близько підходили до слизького краю плато...

Мінімальна такса — 20 грн.

Добратися до Мангупа можна з автостанції у Бахчисараї. Маршрутки їздять раз на кілька годин. Варто їхати саме маршруткою, а не авто, яке пропонують тутешні наполегливі таксисти, — обійдеться вдесятеро дешевше. У селі, яке виросло біля підніжжя Мангупа, татари пропонують наїстися, випити вина і покурити кальяну. Варто це зробити вже опісля, а не до, бо й на гору після ситного обіду можеш не піднятися. Можна у них залишити також важкі наплечники, аби з легкою спиною вийти на півкілометрову висоту. Годинний крутий підйом у спекотну погоду з важким ранцем — то мука.

На дорозі в селі стоїть будка зі шлагбаумом та дідусем-охоронцем, який збирає по 20 грн. за вхід. Те, що навколо десятки стежок, якими можна оминути «патрульний пост» без будь-яких проблем, нікого не бентежить. Узагалі-то в Криму 20 грн. — це щось на зразок мінімальної такси. Наприклад, 20 грн. коштує прохід до найвищого в Криму водоспаду Учан-Су (98 метрів) та на вершину Ай-Петрі. І це попри те, що водоспад 80% літнього часу практично безводний і що через 20 метрів можна пройти стежками безкоштовно, не перелазячи жодної загорожі, — нікого не бентежить. Просто кримчани знають, що туристам надто ліньки змушувати себе щось вигадувати за якісь 20 гривень. Як це ніхто не здогадався досі зробити платним вихід на вершину Говерли?

Мангупівські татари — ненав’язливі й доволі милі, на відміну від тих, які працюють на Ай-Петрі (найвища вершина Криму — 1234 метри). Обід з двох-трьох національних страв із чаєм можна замовити десь за 70 грн. Ялтинські татари — меркантильніші. Вони надмірно насідають зі своїми пропозиціями відвідати їхній ресторан чи купити вина або сувенірів. Ледь не за руку тягнуть до себе, геть не реагуючи на прохання дати спокій чи розмови неросійською.

Недавно з’явився ще й жарт — «Мало хто знає, що Ай-Петрі — це не таємна розробка Apple» — натяк на відомі продукти комп’ютерного гіганта — iPad, iTunes... Насправді, Ай-Петрі означає «Святий Петро».

«Діти квітів»

Підіймаючись на плато, перш за все натрапляєш на караїмський цвинтар. Останні жителі цього міста стали першими зустрічними для туристів. Далі йдуть два ряди руїн оборонних мурів. Зважаючи на те, що буквально кількома шляхами і з лише з одного боку можна було вибратися до цього міста-фортеці, не дивно, що турки нереально великими силами аж півроку тримали в облозі Мангуп наприкінці ХV ст., поки взяли його. За таку зухвалість майже всіх жителів міста вирізали, а тих, хто вижив, відправили на невільничі ринки Османської імперії. А ще по дорозі на плато є саморобний душ — шланг, який провели від струмка, і місце, обгороджене клейонками. Для туриста в спекотну погоду — це справжній рай.

На плато з пам’яток — переважно фундаменти будівель та видовбані в породі хати завбільшки 10-20 квадратних метрів, каземати і місця для вичавлювання винограду й зберігання вина. У скельних «квартирах» — усе, як має бути, — кімнати, балкони, комори. І нереально красивий вид з вікна. Від останньої турецької фортеці на плато залишилися рештки мурів.

Найперше на самій горі подорожній зустрічає фундамент базиліки. Готські васали Візантії, які звели це місто, — сповідували християнство східного обряду. Далі можна побачити фундамент княжого дитинця. У перекладі з тюркської Мангуп-Кале — «Розгромлена фортеця». Так османи мстилися за опір осаді Мангупа в 1475 році. До цього місто називалося Дорос. Воно було столицею готської візантійської держави Феодоро, яка була затиснута між Татарським ханством і генуезцями, які контролювали Південний берег Криму.

Мангуп-Кале розташоване на плато площею 90 га. Плато — ідеальне для фортеці, адже з трьох боків захищене обривами. Плато має чотири протяжні виступи, названі мисами. Згори це виглядає, мов рука з чотирма пальцями. Загальна довжина фортечних споруд Мангупа — 1,5 км.

На плато є два джерела. Біля одного зі струмків натрапив на кількох хіпі з великими п’ятилітровими пластиковими цистернами, які прийшли по воду. Попри заборону розбивати намети на території заповідника і палити багаття, «діти квітів» із країн СНД приїжджають сюди і живуть інколи... просто у віддалених печерах. Вони час від часу курять «травку», б’ють в бубни і живуть цілими сім’ями. Ночі теплі, краєвиди гарні, головне — з обриву не впасти...

Кримські готи

Археологи встановили, що поселення таврів у цих місцях виникли ще до нашої ери. У III ст. на Мангупському плато оселилися скіфо-сармати. У IV ст. на плато з’явилося поселення алано-готів. У другій половині V ст. тут звели перші укріплення. У цей час місто називалося Доріс і було столицею Дорії — кримської Готії. У VI ст. на плато звели монументальну базиліку. Руїни її фундаменту збереглися до наших днів. Цікаво, якби хтось взявся відновити ці будівлі.

Місто Доріс стало центром готської єпархії в Криму. Наприкінці VII ст. Хозарський каганат підкорив Доріс, і в місті розмістили гарнізон. З XIII ст. до середини XV ст. місто було столицею візантійського князівства Феодоро, яке контролювало Південно-Західний Крим. Саме місто тоді теж називали Феодоро. Із цієї епохи збереглося більшість штучних печер, оборонні стіни і фундаменти базилік.

У 1475-му місто, як і все князівство, захопили османи. Вони перебудували фортецю, яку назвали Мангуп-Кале. До 1774-го Мангуп був центром кадилика (району), що входив до складу еялету (провінції) з центром у Кефе (Феодосія). У 1774-му турки програли війну Росії, і покинули фортецю. Після приєднання Криму до Росії Мангуп покинули останні його жителі — караїми.