Андрій Підлужний: «Колись смалив чотири пачки на день. Тепер не курю і не вживаю алкоголю!»

Фронтмен групи «Нічлава» – про творчість і роль у новому фільмі «Король Данило».

Хто  любить творчість Тіни Кароль, Тоні Матвієнко, Жанни Боднарук, гурту «Скрябін» та інших, повинен знати прізвище людини, яка  пише їм пісні.   А знавцям сучасної української естради відома і творчість гурту «Нічлава», фронтменом якого він є. Музикант, співак, композитор, поет, телеведучий, спортсмен, а віднедавна ще й актор – це все про Андрія Підлужного. Зараз він разом з акторами, задіяними у зйомках нового художнього історичного фільму «Король Данило» режисера Тараса Химича, проходить  тренування у Тернополі (на фото). Про це, а також про шлях від «Нічлави» до «Короля Данила» Андрій Підлужний розповів журналісту «ВЗ».

— Найсвіжіша новина у вашому творчому житті – участь у зйомках нового історичного фільму режисера Тараса Химича «Король Данило». Як почалася ваша співпраця?

— Все було дуже професійно: зустрілись, обговорили, потиснули руки. Перший плід нашої спільної роботи — кліп гурту «Нічлава». Коротко про цю пісню. Коли  її написав,  не міг її співати. Жодна з пісень, написаних раніше, не викликала в мене такої реакції. З  перших рядків «Я в твої коси, якщо дозволиш…» мені накочувалися сльози, стискало в грудях і наче списом пронизувало наскрізь. Ні, це не була моя слабкість. І мої сльози не були моїм приниженням. Так вмирала моя любов… Моя справжня доросла любов, а разом з нею мої щирі наміри та бажання мати сім’ю, мати  донечку чи синочка… Ця пісня — відкрита рана, і зрозуміє її лише той, хто по-справжньому любив, кого не оминули брехня і зрада, хто готовий заради любові розчинитись у своїй половинці і бути одним цілим до останнього подиху.

— Ваша кар’єра музиканта розпочалася майже чверть століття тому з гурту «Нічлава-Блюз»?

— Починав  вдома, зі стільця, розповідаючи казки та оповідання.  Потім були колективи у шкільні часи. Колись грали і співали в одній команді з Ігорем Пелихом, який трагічно загинув. Він був моїм кумом.  Це була людина-сонце. Ми  грали в гурті «Чорний Мандрівник», Ігор був лідером та вокалістом гурту,  я щось там «пумкав» на бас-гітарі. Одного разу хлопці пішли курити, а я взяв гітару, де на дві струни від баса було більше, і заграв та заспівав, заплющивши очі. Коли відкрив їх, побачив усіх хлопців, які прибігли з курилки. З того дня  став  вокалістом гурту, а Ігор почав «освоювати» бас. У 1992 році з’явився гурт «Нічлава-Блюз», у складі якого був я, Толік Макара, Юра Луговий та Костянтин Тараненко.  За два роки ми зібрали «врожай» музичних нагород:  4 всеукраїнські,  4 міжнародні. Потім були «темні часи», колись і про них розповім.

— Розкажіть про той період, коли ви були учасником гурту «Скрябін» у 1997−2004 роках.

— Це був період, про який я  щиро жалкую… Можливо, моє життя  та кар’єра склались би по-іншому… Цей період, як і монета, мав два боки. Було записано багато моїх пісень,  авторство яких  буду доводити.  Я радий, що мав  честь бути в одній команді з Кузьмою, Ростиком Домішевським та Шурою (Сергієм Герою). Це не ліверпульська четвірка, а новояворівська трійка! Разом ми пережили безліч  приємних і не дуже моментів.

— У вас чималий досвід ведучого телепрограм. Який проект вважаєте найуспішнішим і яку програму найцікавішою з тих, де брали участь?

— Працював на багатьох каналах і у багатьох проектах: «Хочу і буду» на «1+1» і «Бомба» та багато інших. Найуспішнішими були  «Молочні Брати» на каналі М1 — вечірнє розважальне шоу. Вів програму разом з Іллею Мітьком — лідером білоруського гурту «Лепреконси». Це було бомбове шоу, ми там дуріли по повній програмі. Я був у перуці з бородою в образі діда Андрона, якого потім «позичили» і зробили Дзідзя. Також успішними були проекти на каналі СІТІ, зокрема всеукраїнський кастинг телеведучих «СТАР-СІТІ». Ми били всі  рекорди, це був проект для всіх охочих спробувати себе у ролі телеведучого та потрапити на ТБ. Потік людей був шалений, але, як і все, він мав свій початок і кінець. Хоч  не втрачаю надії колись перезапуститись на одному з каналів!

— У дитинстві, крім музики, ви зай­малися футболом і згодом грали у команді зірок «Клас А». Як зараз справи з футболом?

— Колись  грав на високому рівні, а у складі зірок команди «Клас А» мав за честь у Москві перемогти на той час сильну московитську збірну зірок «СтарКо» з рахунком 4:1. Останнім часом  закинув багато чого, в тому числі і футбол. Натомість тепер у моєму житті з’явилось багато спорту — силового і фехтування. П’ять років  не курю. Хоча смалив по 4 пачки на день, не вживаю алкоголю! У 43 почуваюся 20-річним!

— Про Андрія Кузьменка хотілось би розпитати окремо… Яким його запам’ятали?

— Ця тема для мене болюча. Не міг би собі уявити навіть у страшному сні, що щось подібне може статись. Кузьма, як і всі люди, складався і з плюсів, і з мінусів. Це був мегаталановитий чоловік, і такий собі «вічний двигун». Як танк йшов до своєї мети! Ми часто дуріли — це було щось надзвичайне! Могли смія­тись цілий день і цілу ніч. Записували, окрім серйозних пісень, і веселі. Чого вартує один підпільний альбом «ВАФЛІ». З невиданих є багато пісень, рівно як і запланований альбом «Десять кольорових історій». У мене є навіть заготовка обкладинки альбому, яку малював також екс-учасник гурту Сергій Гера (Шура). Андрій був  розумним, володів багатьма мовами. Будь-яке авто  міг із заплющеними очима викруткою розібрати і зібрати. Їздив  дуже обережно, іноді здавалось, що він і авто — це одне ціле.   У нас купа є «зірок», безліч регалій та звань, хоча більшість з тих прізвищ я  не чув… Натомість Андрій так нічого і не отримав…

— Повертаючись до «Короля Данила», які сподівання покладаєте на цей фільм і свою участь у ньому?

— Я не Нострадамус і намагаюсь не робити прогнозів… У Тараса Химича і його команди надважливе завдання — зняти такий потрібний у такі складні для України часи фільм, який зможе надихнути країну, повірити нарешті у своє величне минуле і теперішнє. Адже навіть елементарно воїни середньовіччя на перший погляд здаються гігантами, маючи лише мечі по 15 кг, а загальна вага обладунків сягала понад 50 кг з кольчугами, панчохами. Але наші сучасники-воїни, які віддають своє життя заради нас сьогодні на передовій у вій­ні з московитами, мають спорядження загальною вагою та комплектацією понад 60 кг. Сподіваюсь, цей фільм запалить вогонь поваги та гордості за наших предків.

Із досьє «ВЗ»

Андрій Підлужний (псевдо — НІЧЛАВА, NICHLAVA) народився 2 лютого 1974 року у Тернополі.  Закінчив Тернопільський експериментальний інститут психології за спеціальністю практична психологія. Виховує сина Давида.  Музичний дебют Андрія Підлужного з гуртом «Нічлава-Блюз» відбувся 1993 року в одному з перших в Україні джаз-клубів «Нічлава» у Тернополі. У 1994 році вів рубрику «Муза» на телеканалі «1+1» у молодіжній програмі «Бомба». У 1997 році  став учасником гурту «Скрябін» (1997-2004). Брав участь у багатьох спільних музичних проектах разом з Юлією Лорд і Тарасом Чубаєм.  З 2000 року вів хіт-парад «Новиє Русс­кіє Горкі» на каналі М1 — в образі веселого діда Андрона, персонажа якого сам вигадав.

У 2003 році під час концертів з гуртом «Скрябін» у Великій Британії отримав почесну відзнаку «Кращий вокаліст України» від видавництва «Українська Британія» в рамках фестивалю «УКРАЇНА».

Фото з особистого архіву Андрія Підлужного.