Передплата 2024 «Добре здоров’я»

«Звільнити Донбас за «хорватським сценарієм» можна було б за п’ять-сім діб»

Військовий експерт Олег Жданов – про перспективи переформатування АТО і ймовірність збройного розв’язання ситуації на сході країни.

Курортний настрій депутатам, які у передчутті літніх канікул уже перейшли на режим «розслабон», одним махом перебили. Махом став законопроект з викличною назвою «Про особливості державної політики з відновлення державного суверенітету України над тимчасово окупованою територією Донецької та Луганської областей України». Прискіпливу увагу до нього спровокувала інтригуюча передмова від секретаря Раднацбезу Олександра Турчинова, який минулого тижня заявив, що настав час завершувати АТО в її нинішньому вигляді і «переходити до нового формату захисту країни». «Ми не просто констатуємо факт російської окупації, а на законодавчому рівні визначаємо комплекс силових і дипломатичних кроків, які повинні забезпечити звільнення окупованих територій», — наголосив Турчинов. Поки нардепи й експерти губилися у здогадках, як трактувати несподівані одкровення секретаря РНБОУ, а дехто з коментаторів взявся висловлювати сміливі припущення про збройне розв’язання конфлікту на Донбасі (навіть дату прогнозували — якщо не до Дня Незалежності, то до кінця року — точно), і без того заплутаний вузол ще більше затягнув президент.

«Заяву Олександра Турчинова можна зрозуміти як спробу перейти до воєнного стану. Насправді мова абсолютно про інше. За моїм дорученням було розроблено законопроект про реінтеграцію окупованих територій Донбасу в Україну. Він охоплює цілу низку заходів, які потрібно здійснити для забезпечення реінтеграції», — заявив Петро Порошенко. А згодом на Банковій уточнили: згаданий президентом законопроект базується на умовах, закріплених Мінськими домовленостями... То за що голосуватимуть у Верховній Раді — за визнання ОРДЛО окупованими територіями, запровадження там воєнного стану і подальшу збройну зачистку від «защітніков Донбаса»? Чи просто змінять «вивіски», не змінюючи ситуацію і курс на «безальтернативні» Мінські угоди? Про це — у розмові з військовим експертом Олегом Ждановим.

— Те, про що заявив Турчинов (назвати нарешті війну війною), цілком супере­чить тому, чого хоче президент, — каже Олег Жданов. — Порошенко вже підтвердив, що не збирається змінювати АТО і відмовлятися від мирного плану. Очевидно, це лише початок протистояння. Що запропонує РНБОУ, зрозуміло: те, що озвучив Турчинов. Що запропонує робоча група з депутатів? Думаю, це буде повна протилежність. Судячи з політичних розкладів, президент намагатиметься зробити усе, аби зберегти нинішній статус-кво у зоні проведення антитерористичної операції.

Не думаю, що у Верховній Раді знайдеться 226 голосів для того, аби визнати Росію агресором й оголосити їй війну. Дуже багато депутатів зав’язані на Російській Федерації. На жаль, у нас вирішальними є не політичні, а економічні і бізнесові інтереси. Щодо переформатування АТО, то не виключено, що у «БПП» намагатимуться перехопити ініціативу — у тому плані, аби змінити вивіску, поміняти шило на мило, сказати, що це не АТО, а якась оборонна війна (я вже і такий варіант чув). По суті, це нічого не змінює. Оборонна війна від кого, проти кого, з ким? Відповідей на ці запитання немає.

— Ініціатива щодо пошуку нових форматів на заміну АТО і визначення статусу окупованих територій навряд чи випадково прозвучала напередодні візиту президента Порошенка до США. Тут одне з двох напрошується: або Порошенко повіз у Вашингтон свою «дорожню карту» щодо Донбасу, або ж у Білому домі вирішили озвучити свої пропозиції.

— Не виключено, що заява Турчинова взагалі прозвучала з подачі США. Буквально через кілька днів після її появи держсекретар США Рекс Тіллерсон, виступаючи перед Сенатом, сказав, що мінський процес — не догма, і треба шукати альтернативні способи вирішення конфлікту між Києвом і Москвою. Це відкриває поле для діяльності — від звільнення окупованих територій за допомогою військової операції до дипломатичного шляху, або ж комбінуючи ці два способи. Думаю, президента Порошенка не дарма викликали у Вашингтон. Можливо, у США є план щодо вирішення конфлікту. Питання у тому, наскільки Порошенко вистоїть перед адміністрацією Білого дому, відстоюючи позицію щодо втілення у життя свого мирного плану.

— Чи є у нього поле для маневру?

— Тут ситуація — між двох вогнів. Іти на конфлікт з адміністрацією Білого дому ризиковано, оскільки у кінцевому підсумку це може призвести до втрати влади Порошенком. Наражатися на конфлікт з Москвою — результат той же. Робити щось проти Російської Федерації, зокрема, назвати Росію країною-агресором (після чого проти неї будуть задіяні ще масштабніші міжнародні санкції), означатиме для Порошенка політичну смерть. Бо Путін мовчати не буде — почне розповідати всю історію їхніх взаємовідносин.

— Що саме можуть запропонувати у Білому домі? Наскільки радикальний варіант, зважаючи на те, що переможне для України вирішення конфлікту на Донбасі могло б стати індульгенцією для Трампа, якому погрожують імпічментом через звинувачення у гріховних зв’язках з Росією?

— США ведуть свою гру у плані тиску на Російську Федерацію. І можуть використовувати Україну як інструмент. Вже сам факт затвердження Верховною Радою законопроекту про те, що у нас — збройний конфлікт з РФ, що Росія — країна-агресор, потягне за собою включення всіх інструментів міжнародного права, які є в арсеналі ООН. А це — більш ніж серйозна загроза для РФ. Повної ізоляції Росія не витримає. Це був би сигнал до палацового перевороту (з усуненням Путіна від влади) для тієї частини російської еліти, яка називає себе «комітетом національного порятунку». Може бути використаний такий варіант. У плані тиску на РФ США дуже влаштовує оголошення Росії країною-агресором з подальшими наслідками.

— Обравши формат АТО, Україна, по суті, підписалася під тим, що у нас — внутрішній конфлікт, а не протистояння збройній агресії Росії. 2014-го це виправдовували слабкістю армії, необхідністю провести вибори, чого не можна було б зробити у разі запровадження воєнного стану. Може, на четвертому році війни час вже і без чиїхось підказок назвати речі своїми іменами?

— Ми ображаємося на Захід, що слабкі санкції, що світ належно не реагує на агресію Росії. Але у нас агресія Росії — лише у полум’яних промовах на мітингах. А реально, за документами, у нас — громадянська війна, внутрішній конфлікт. Це приблизно те ж саме, що, наприклад, в Іспанії — конфлікт із баскськими радикалами. Такі конфлікти «лікуються» саме тим шляхом, який нам запропонували: зміни до Конституції, надання особливого статусу.

— Якщо припустити, що Верховна Рада проголосувала б за переформатування АТО, визнала б ОРДЛО окупованими територіями, можливо, із запровадженням там воєнного стану, що отримали б у результаті?

— На самому фронті ситуація фактично не змінилася б. Хіба що збільшилася б кількість обстрілів і провокацій у вигляді дрібних атак на наші позиції. Не думаю, що Росія наважилася б на такий крок, як відверта підтримка навіть своїх військ, які стоять на окупованому Донбасі під прапорами «ДНР» і «ЛНР». РФ навряд чи ризикне вв’язуватися у відкритий конфлікт і протистояти всьому світові.

У політичній ситуації, якби законопроект ухвалили, Україна отримала б величезні преференції і шанс закінчити збройний конфлікт на Донбасі. Бо тоді включаються такі інститути, як ООН, устав якої передбачає як санкції проти країни-агресора, так і всебічну допомогу (починаючи від гуманітарної, закінчуючи фінансовою) країні, яка зазнала агресії.

— Якби Україна розпочала активні дії на Донбасі, у Путіна залишилося б два варіанти: або відкрито втрутитися і тим самим визнати, що Росія — прямий учасник конфлікту, або ж проковтнути усе, як є, і «злити» бойовиків?

— Вірно. У першому варіанті — відкритий конфлікт (підняти триколор і сказати: «Ми воюємо за «русскій мір»). За другого, Путін міг би тихенько вийти з Донбасу, віддати Україні цю територію і, тим самим, отримати преференції. Наприклад, у питанні щодо повернення Криму, яке відклали б у довгу переговорну шухляду. Росія могла б навіть вимагати від світової спільноти часткового скасування санкцій.

— Другий варіант міг би бути вигідним для Росії способом вийти з гри, яка стає для неї дедалі небезпечнішою?

— Можливо, якщо враховувати, що у Кремлі вже намітили для себе нову жертву — Білорусь, яку до наступних президентських виборів у РФ можуть піднести на блюдечку російському електорату як суб’єкт федерації чи учасницю нового союзного договору. Але від претензій на Україну Путін так просто не відмовиться, керуючись формулою, що без України Росія не може бути імперією. Ментальність росіян така, що вони готові сьорбати юшку личаками, тільки б країна була «вєлікой», тільки б чути, як їх весь світ боїться.

— Якби на те була політична воля, чи можливий «хорватський сценарій» визволення окупованого Донбасу? (4 серпня 1995 року хорватська армія розпочала операцію «Буря», яка завершилася ліквідацією самопроголошеної республіки Сербська Країна. Задіяли близько 200 тисяч військових. Конституційно-правовий порядок було відновлено на всіх захоплених сербськими сепаратистами територіях, окрім східної Славонії. Напередодні наступу президент Хорватії Франьо Туджман виступив з заявою про те, що спроби мирного розв’язання конфлікту вичерпали себе, а тому для відновлення суверенітету Хорватія змушена розпочати воєнні дії).

— Цілком реальний сценарій. Питання — у готовності країни до ведення воєнних дій, можливої кількості жертв. Хоча за відповідної інформаційної політики можна забезпечити підняття патріотичного духу у плані боротьби за незалежність, територіальну цілісність. Знаю багатьох людей, які готові взяти до рук зброю і піти звільняти свої будинки, повертати свої квартири, бізнес, і взагалі рідні місця.

— Хорватам для переможної операції знадобилося 84 години. За скільки її можна було б реалізувати в українських умовах?

— Думаю, від п’яти до семи діб. За цей час вийшли б до східного кордону і локалізували військові формування, які стоять на Донбасі під прапорами «ЛНР» і «ДНР». А далі — ультиматум: або вони складають зброю і здаються, або ж знищуємо їх фізично — з допомогою артилерії, авіації.

— П’ять-сім діб — це за умови, що Росія не втручається і «зливає» бойовиків?

— 70 відсотків особового складу збройних формувань так званих першого і другого армійських корпусів «ЛНР» і «ДНР» — це громадяни Росії, найняті і завербовані через російські військкомати. Якщо вони поїдуть додому разом з регулярними частинами Збройних сил РФ (чисельність яких на Донбасі — близько шести-восьми тисяч), достатньо буде провести спецоперацію Нацгвардії з зачистки території. Армія може допомогти хіба що у плані вогневої підтримки, якщо будуть вогнища спротиву. А вони будуть, оскільки бойовики, розуміючи, що під амністію не потраплять, триматимуться за зброю до останнього. Їм що на Донбасі помирати, що під суд іти з подальшою «пожиттєвкою».

— Чим реальнішою стає перспектива дострокових парламентських виборів, тим частіше звучать закиди про те, що Банкова може скористатися запровадженням воєнного стану, аби не допустити перегонів з невигідним їй результатом. Чи виправдані такі побоювання?

— Якщо запровадити воєнний стан у зоні АТО, ніякої ролі у виборчому процесі це не відіграє. Ми провели вибори президента, у Верховну і місцеві ради без участі територій, які Україні непідконтрольні. Маю на увазі ОРДЛО і Крим. Необхідності для президента запроваджувати там воєнний стан саме з прив’язкою до виборів не бачу.

З точки зору ситуації на Донбасі, запровадження воєнного стану на окремій території було б абсолютно правильним рішенням — й у політичному, і в економічному, і у воєнному плані. Щодо введення воєнного стану на всій території України — це звучить абсурдно, зважаючи на те, що конфлікт локальний. Якби Росія почала наступ на фронті у тисячу кілометрів, тоді, безперечно — загальна мобілізація, воєнний стан, перехід країни на військові рейки. Якщо ж ми говоримо про локальний збройний конфлікт, то важко буде пояснити і народу України, і нашим західним партнерам, навіщо запроваджувати воєнний стан на всій території країни. Якби президент наважився на цей крок у 2014 році, коли йшли активні бойові дії, тоді це було б сприйнято нормально.

Олег ЖДАНОВ:

«70 відсотків особового складу збройних формувань так званих першого і другого армійських корпусів «ЛНР» і «ДНР» — це громадяни Росії, найняті і завербовані через російські військкомати. Якщо вони поїдуть додому разом з регулярними частинами Збройних сил РФ (чисельність яких на Донбасі — близько шести-восьми тисяч), достатньо буде провести спецоперацію Нацгвардії з зачистки території».

Схожі новини