«Мріємо про конкурс «Коронація пісні»

Співзасновниця Міжнародного літературного конкурсу Тетяна Логуш про те, хто більше працює над «Коронацією слова», – вона чи чоловік.

 З Тетяною Логуш (на фото) ми зустрілися у Чернівцях, куди вона приїхала на літературний фестиваль “БукФест”. Разом із чоловіком Юрієм 17 років тому вони заснували Відкритий Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова». І саме стільки років він відкриває нові імена. 15 червня відбудеться нагородження цьогорічних переможців конкурсу «Коронація слова». А це означає, що вже невдовзі їхні роботи перетворяться у нові книги чи постановки у кіно і театрі.

— Пані Тетяно, “Коронацію слова” ви заснували разом із чоловіком Юрієм Логушем – економістом, професором. Як виникла ідея?

— Це все – безмежна любов до книжки. У нього вдома була маса книжок, у мене – також. Але сучасної, різножанрової літератури в Україні на той час бракувало. Ідея конкурсу виникла 1998 року, коли вирішили зробити масштабну спробу оновлення української літератури. Категорії “романи”, “кіносценарії”, “п’єси” та “пісенна лірика” обрано не випадково, адже ці жанри є стратегічними для культури. Ми відкриваємо нову плеяду авторів, які здатні наповнити український ринок повнокровною, захоплюючою літературою. Конкурс теж поставив за мету стимулювати розвиток вітчизняних театрів (надаючи нові п’єси для оновленого репертуару), пісні (постачаючи пісенну лірику для композиторів та виконавців) та кіно й телебачення (пропонуючи нові кіносценарії). Твори авторів-переможців «Коронації слова» – це історичний та соціологічний портрет сучасної України.

— Скільки нових імен відкрили?

— Понад 600 нових імен. Автори з накладом 100 тисяч отримують відзнаку “Золотий письменник”. Почав активно оживати український театр: завдяки нашим авторам постало 25 театральних постановок. Знято 28 фільмів за кіносценаріями та романами лауреатів «Коронації слова», серед найвідоміших «Ґудзик» Ірен Роздобудько, «Гніздо горлиці» сценариста із Чернівців Василя Мельника, «Червоний» та серіал «Катерина» Андрія Кокотюхи, «Століття Якова» Володимира Лиса, «Борода» Дмитра Собчука, який теж із Чернівців.

— Чи виникала за ці роки думка зупинитися і більше не проводити конкурс?

— Ні, звичайно, ні. Навпаки, у нас щоразу нові ідеї. Ми починали з романів і кіносценаріїв. Потім додали п’єси, нас попросили, бо немає нової драматургії. Пізніше додали пісенну лірику, оскільки хочеться, щоб в Україні люди мали змогу слухати сучасну українську пісню. З’явилася дитяча номінація. А далі номінації почали обростати спецвідзнаками. Наприклад, у романах ми додали історично-патріотичну тематику, ділову літературу (хочемо вишукувати наші розуми, які будуть писати на теми інновацій, економіки). Зараз нам надходить багато творів про АТО, Революцію гідності. Плануємо започаткувати спецвідзнаку перекладів відомих хітів на українську мову. У перспективі будемо це розвивати, шукати партнерів для пісенного конкурсу «Коронація пісні».

— Хто більше працює над “Коронацією”–  ви чи чоловік?

— Ідейний натхненник, двигун і новатор — це Юрій. Він бізнесмен і стратег із шаленим досвідом. Надзвичайно ерудована людина. Нема такого, щоб він не знав – ходяча енциклопедія. Якось у журналі про нього написали «Обличчя, яке уособлює аристократичність буржуазії». А я керую внутрішніми процесами, бо у мене є більше часу.

— Є у вас принципи в роботі конкурсу, яких дотримуєтеся?

— Ніколи не втручаємося у роботу експертів і членів журі. Ні ми, ні члени оргкомітету не знають справжніх прізвищ. Твори анонімно надходять до експертів та членів журі. Тому Андрій Кокотюха виграв якогось року у номінації «Романи» і другу, і першу премію. На початку десь хтось телефонував, щось запитував, просив. Але якщо зробиш хоч маленьке порушення, далі піде клубком. І ми розуміємо, що це б призупинило розвиток конкурсу. Конкурс відкритий, прозорий. Кожен може написати і виграти. Інколи письменник може писати по сім разів, щоб перемогти. А перемагали як дуже юні автори, як, наприклад, Підгірний Іванко, так і люди, яким за 80 років, як Герольд Бадикін із Севастополя. Перемагають люди різного соціального статусу. Одна наша переможниця – бухгалтер за фахом, ніяк не могла назвати себе письменницею. Вже і кілька презентацій її книги провели, а вона і далі каже – бухгалтер. Наш конкурс дає хороший старт. Коли людина приходить у видавництво з “Коронації”, звісно, її рукопис візьмуть швидше до друку, адже пройшов фаховий відбір. Зараз ми досягли того, про що мріяли із чоловіком: видавці між собою змагаються за книжку та автора. За авторів починають боротися, їм дають більші гонорари. А отже, українська книжка впевнено торує свій шлях. А що робити далі? Голосувати, як казала Марія Матіос, гаманцем за українську книжку – купити і прочитати. Бо лише читаюча нація може бути повноцінною.