Передплата 2024 «Добрий господар»

Андрюс КУБІЛЮС: «ЄС має пообіцяти Києву велику фінансову допомогу – в обмін на конкретні реформи» 

Екс-прем’єр Литви вважає, що Захід сьогодні не має чіткої стратегії щодо України. На відміну від Путіна...  

Колишній прем’єр-міністр Литви Андрюс Кубілюс називає себе людиною, яка “тримає Україну у своєму серці”. Пан Кубілюс, який нині працює депутатом литовського Сейму, є частим гостем у Києві: досвідчений політик входить до складу Міжнародної дорадчої ради реформ при президентові України. З Андрюсом Кубілюсом ми говорили у польському Жешуві (Ряшеві), де наприкінці січня відбувся Х Форум “Європа - Україна”. Під час однієї з панельних дискусій Форуму екс-прем’єр Литви запитав експертів: “Яким буде Путін після восьми років президентства Трампа - сильнішим чи слабшим?”. І констатував: на жаль, після восьми років президентства Обами Путін став сильнішим... 

- Путін розпочав свою агресію 2008 року в Грузії, ще до того, як Обама став президентом США, - каже Андрюс Кубілюс. - Тоді Путіна не зупинили, і він прийшов в Україну, а згодом - у Сирію. І, нарешті, виявив певну “гібридну” активність навіть за океаном, під час американської виборчої кампанії. Тож бачимо чимало доказів того, що поведінка Путіна стала ще агресивнішою. Головна причина, як на мене, - слабка відповідь Кремлю з боку колишньої адміністрації США. Особливо в українському питанні. Поза тим, Путін задля посилення своїх позицій використовує нинішню кризу в Європейському Союзі, зокрема політичний хаос, пов’язаний з проблемою біженців.

- А як самі вважаєте, після президентства Трампа Путін буде сильнішим чи слабшим? 

- Усе ще не можу відповісти. Трампа я зовсім не знаю. Впевнено можу казати тільки про те, що він здатний дивувати, підносити сюрпризи. Сподіваю­ся, не лише негативні, а й позитивні. У його команді є сильні фігури, тож побачимо... Звичайно, наша мета, маю на увазі Захід і весь демократичний світ, - побачити Путіна слабким. Аби це стало реальністю, потрібна сильна адміністрація у США і єдина позиція ЄС. Я не дуже наляканий заявами, які зараз звучать у Вашингтоні, деяких європейських столицях, на кшталт “нам потрібний діалог із Росією”. Але наголошую: крім діалогу з Росією, Заходові потрібна чітка стратегія щодо України! Власне слабкість Заходу полягає якраз у тому, що такої стратегії він сьогодні не має. 

- Після обрання Трампа президентом США в Украї­ні з’явилися песимістичні, навіть апокаліптичні прогнози. Зокрема, наш посол в Австрії Олександр Щерба написав: українці мають усвідомити - якщо Путіну заманеться влаш­тувати в українських містах те, що він влаштував у Алеппо, то Захід Путінові не завадить. Бо ніхто там не готовий через Україну воювати з Росією...  

- Це, на мою думку, перебільшення. Хоча б тому, що між Україною і Сирією - велика різниця. Гадаю, за останні кілька років Путін уже зрозумів: якщо наважиться на щось таке в Україні, то нарветься на дуже серйозну відповідь з боку українців. Але водночас повторюю: я не бачу чіткої стратегії Заходу в українському питанні. 

Погляньмо на трьох гравців, учасників процесу - Україну, Росію і Захід. Україна, у найближчій перспективі, рухатиметься шляхом реформ. Деякі йдуть швидко, інші не йдуть, корупція усе ще тут... Але в цілому Украї­на змінюється. Зрештою, підписано Угоду про асоціацію з ЄС (сподіваюся, Нідерланди її не заблокують). Україна робить усе, що може. Далі - Росія. На мою думку, Путін залишатиметься при владі ще дуже довго, і жодні конституційні обмеження його не зупинять! Хто пам’ятає радянських лідерів, того ж Брежнєва, той знає: вони залишаються при владі, поки дозволяє здоров’я. Путін перебуває у добрій фізичній формі, тож даю йому ще двадцять років. Очевидно, не можемо сподіватися на те, що Путін зміниться. Що  раптом стане демократом, прозахідним лібералом.    

- Це було би справжнім дивом... 

- Я в таке диво не вірю. Путін має дуже зрозумілу стратегію щодо України. Він зберігатиме військовий тиск, але це лише засіб досягнення його головної мети - повернути собі політичне домінування в Україні. Це не означає, що Путін хоче поставити при владі в Україні тотально промосковського політика. Достатньо буде поставити когось, хто не вестиме Україну шляхом реформ, не тягнутиме її у Європу. І не прагнутиме, аби Украї­на стала успішною, адже цей успіх - найбільша загроза для путінського режиму. Тобто Путін прагнутиме, аби Україна повернулася до ситуації часів Януковича. Українські олігархи, напевно, були би не проти...  

- І, нарешті, Захід...  

- ...який не має реальної стратегії щодо України. Так, ЄС підписав Угоду про асоціацію і надасть Києву безвізовий режим. А що далі? Свого часу ми в Литві після підписання Угоди про асоціацію з ЄС одержали чітку обіцянку: якщо продовжимо реформи й виконаємо певні вимоги, то швидко станемо повноправними членами ЄС і НАТО. І ця обіцянка тримала нас у тонусі. Що зараз є найбільшою загрозою? Якраз те, що Захід не може дати Україні такої обіцянки. І період, коли Захід не зможе цього зробити, буде достатньо тривалим. Щонайменше десять років. 

- Які наслідки це може мати для України? 

- Без такої обіцянки з боку Заходу в Україні значно зменшиться мотивація для того, аби робити реформи. При цьому Україна, порівняно з країнами Балтії, є багатою країною, яка має чимало ресурсів. Можна припустити, що за відсутності чіткої перспективи вступу до ЄС і НАТО в Україні стане популярною ось така позиція: “Ми не йдемо до ЄС і НАТО, бо вони нас не беруть. До поганої Москви також не йдемо. Тож давайте підемо своїм власним, особливим  шляхом!”. У чому тут небезпека? Реальних реформ за такого розвитку подій в Україні не буде (олігархи не дозволять), тож у народі швидко запанує розчарування. В усьому... Як наслідок, до влади в Україні прийдуть популісти, радикали, крайні націоналісти... І це буде великою перемогою Путіна. Бо тоді Україна вже точно не піде в  напрямку Євросоюзу. 

- Навіть тут, на Форумі “Європа-Україна”, член італійського Сенату Сонего заявив: про розширення ЄС уже не може бути мови. А кандидат у президенти Франції Фійон каже, Захід має визнати, що Україна ніколи не стане ані членом ЄС, ані членом НАТО...

- Усе це підтверджує, що приєднання України до ЄС і НАТО не є найближчою перспективою. Йдеться, напевно, про кількадесят років... Саме тому необхідно створити проміжну стратегію для України, якою Захід міг би зацікавити її у цей період. Ми, група депутатів парламенту Литви,  замислилися - а що ж реально може бути зроблено? Вважаємо, можна взяти за приклад те, як ЄС мотивував робити реформи Грецію. Під час грецької фінансової кризи на парламентських виборах там перемогла популістська партія “Сіріза”. Вона казала виборцям: не збираємося робити жодної з тих реформ, які вимагає від нас ЄС, будемо робити все навпаки... Що тоді зробив ЄС? Пообіцяв Греції велику суму фінансової допомоги, але чітко визначив, що саме треба зробити, аби Греція ці гроші отримала. І “Сіріза”, попри свій передвиборний популізм, виконала всі умови ЄС - аби одержати гроші. Отже, наша перша ідея полягає в тому, що Євросоюз має пообіцяти Україні чималу суму фінансової допомоги - в обмін на реформи, які повин­на провести Україна.  

- А друга?

- Є цікаве дослідження 

вашингтонської Атлантичної Ради щодо можливих наслідків “Брексіту”. Коли Британія вийде з ЄС, вона й надалі підтримуватиме з Євросоюзом економічні й політичні відносини. Експерти Атлантичної Ради вважають, це буде особливий різновид відносин, причому відмінний від того, який мають з ЄС Норвегія, Швейцарія чи Ісландія. Це буде якась нова модель відносин. На думку членів нашої парламентської групи, ця британська модель відносин із ЄС може з часом стати цікавою також для Туреччини й України. Це буде менше, ніж повноправне членство в Європейському Союзі, - але більше, ніж Асоціація. 

Так чи інакше, Європа не повинна бути холодним спостерігачем за тим, що відбувається в Україні, - аби та не залишилася сама. Аби через двадцять років Україна стала частиною великої європейської сім’ї, а не імперії Путіна.