Владика Володимир: «Важливо знайти своє покликання, бо тільки тоді людина стає щасливою, й інші біля неї також»  

Храм заповнений вщерть. Львівська архієпархія УГКЦ приймала нового єпископа-помічника — владику Володимира (на фото).

Напередодні свята Воскресіння Христового кореспондент «Високого замку» зустрілася з владикою Володимиром. Про духовні практики модного тепер «перезавантаження», очищення душі, неоднозначні паради і полікультурність читачам «ВЗ» розповів владика Володимир.

- Для вас було несподіванкою  призначення  єпископом-помічником?

- Не сподівався цього призначення, але ми завжди собі щось своє плануємо, проте над нашими планами є плани Божі, які називаємо покликанням. Саме так  зустрів звістку про призначення. Намагатимуся бути добрим помічником митрополиту Ігорю Возняку. Роки мого попереднього служіння були у селищі Гніздичів  (Кохавина), де я був магістром новіціяту, тобто вчителем новиків — тим, хто супроводжує молодих чоловіків, які готуються до монашого життя. Водночас ми там маємо парафію та відпустове місце. Майже рік я там був настоятелем храму й ігуменом монастиря. Мій попередник займався з молоддю, потім ця справа перейшла у спадок мені. Молоді люди почали проявляти багато ініціатив, і я підтримував, часом намагався  відкоригувати. Дуже важливими є християнські молитовні молодіжні спільноти, бо найкращим і найзрозумілішим прикладом для молодої людини є її ровесники. Не батьки і не вчителі, не священики, а саме ровесники.

-  У фейсбуку відбувалося жваве обговорення того, що у Стрию в одній із шкіл організували Хресну дорогу. Користувачі фейсбуку закидають, що це порушення Конституції, адже діти у школі можуть бути невіруючими, буддистами чи кришнаїтами…

-  Чому вчителі з учнями не можуть організувати Хресну дорогу, якщо вони християни? Думаю, насильно ніхто не змушував йти. Чому школа не може запропонувати прощу? От фірми різні організовують виїзди для своїх працівників, профспілка організовує прощу. Ніхто не примушує  їхати, але пропонує приєднатися, якщо є бажання. Ніхто не буде карати, якщо не поїхати. Не бачу у цьому порушення Конституції. Окрім того, без згоди батьків ніхто з вчителів би не тягнув школярів примусово.  

- За часів Радянського Союзу вчителі стояли перед церквами і не впускали дітей паски святити. Зараз, навпаки, заохочують. Деякі люди вважають, що такі масові заохочення теж не сприймаються добре.

- Я би не пов’язував це з радянськими часами і компенсацією на колишні заборони. Молодь незалежної України  не є зараженою вірусом радянської пропаганди. Молоді люди знають про Радянський Союз з книжок і підручників. Вони не відчували тиску системи, як їхні батьки. Молоді люди відчувають потребу бути релігійними.  Якщо не виявити свою потребу у християнському світлі, тоді релігією стане щось інше. Хтось захопиться, наприклад, рибальством, і це стане його релігією, хтось захопиться матеріальними речами…

- Львів завжди був полікультурним. Маємо на площі Ринок храми, у яких моляться люди різними мовами, і вони належать до різних релігійних громад. Є і мусульмани.  Усі разом львів’яни мирно живуть. Чи не правильніше ділити людей на віруючих і невіруючих?

- Думаю, що невіруючих людей немає взагалі. Кожна людина у щось вірить. Хтось — у гороскопи, хтось — у  себе, у свій потенціал… Люди хочуть бути успішними і шукають дорогу до успіху. Перші християнські громади були малочисельні. Люди жили Євангелієм і Любов’ю. Своїм прикладом свідчили іншим. Інші люди захоплювалися цим прикладом і теж приходили у громади, бо усі хотіли почуватися щасливими. Найкращим прикладом є свідчення свого життя і поведінки. Це стає прикладом до наслідування. Дехто нарікає, що світ поганий. Це — не так, бо завжди, у всі часи, були свої виклики і труднощі. Або кажуть, що молодь погана. І це не так. Молодь — інша, часом комусь не зрозуміла,  має інші виклики,  інше життя. Часом чую ностальгійні розмови, що колись вечорами збиралися, співали. Ну, так… Бо світла не було і що мали робити? (сміється). А тепер усі сидять в Інтернеті. Нові технології... Живемо у часи мобільного зв’язку і віртуального світу, то мусимо адаптовуватися і вчитися долати труднощі, які виникають.

- Зберігання тривалого мовчання і обмеження у їжі практикують і буддистські монахи. Туристичні тури  до них дуже популярні. Багато молодих людей вирушає у такі поїздки, аби відновитися духовно і фізично. А є ще поїздки для медитацій, для занять йогою.  А чи у християнстві є такі пропозиції для молодих людей? Задля «перезавантаження»?

- У християнстві це називається реколекції. От сьогодні порадив поїхати молодим людям на реколекції у Яремче,  у монастир. Зараз реколекції стають більш поширеними і затребуваними.  

Є  реколекції у стилі єзуїтської духовності, час яких — тиждень, навіть місяць.  Увесь цей час людина молиться, роздумує над своїм життям і вчинками та має розмову з душпастирем.  У християнстві теж усі ці практики є, бо людина потребує духовного росту і переосмислення себе.

Зараз набувають популярності прощі. Щорічною є проща молоді до Унева.  Пішохідні прощі — 2-3 дні у дорозі пішки. Це не лише подвиг у тому, що пішки людина може пройти таку відстань. Важливо, що «я вийшов зі свого дому і стаю відкритим на щось інше».  Це теж можна назвати релаксом для душі і тіла, але я йду туди, де є щось мені невідоме, аби зарядити свої «батарейки». Заряджаємо акумулятор свого серця.  

- Читала кілька розповідей після поїздок у Тибет і на релакси у східні країни.  Але на запитання, чи йдуть у неділю до церкви, відповідають «ні», мовляв, часу нема, діти, собаки, клопоти… Мені видається, що навіть зайти у неділю у храм, щоб послухати, як своїм співом супроводжує Святу Літургію професійний хор, це — наповнення благодатною енергетикою.  

- Коли за людей моляться, вони отримують додаткову силу, легше переносять недугу. Люди, які відвідують храми, теж отримують силу. Медицина довела, що лікує духовна музика, благоустрій храмів, молитва. Але якщо хтось хоче їхати у Тибет, чи на йогу, чи на буддизм — будь ласка, тільки єдине прохання: робити то свідомо! Аби то не було під впливом якихось зомбувань. Аби то не було для якоїсь атракції, розваги. Чув таке: «Був християнином, пив горілку, а пішов до секту і перестав пити». У мене питання: «Тобі хтось у церкві казав пити?» Ні, це твій особистий вибір.  

- Кажуть, що секти, звичайно, нав’язливі, але пропонують вирішення проблеми. До алкоголіка приходять додому, беруть за руки і тягнуть на якусь спільну вечерю. Таким чином виводять поступово з алкоголізму, але людина стає членом тої секти. Чому християнські священики так не роблять?

- Це небезпечно. Треба відразу ставити питання: «А що далі?» Ми дивимося  дуже близько, мовляв, аби я сьогодні мав що їсти. Яка перспектива надалі? Люди  бояться цього питання і не хочуть його чути. Люди хочуть негайного вирішення своїх проблем. Такий нібито тепер ритм життя: електронна пошта, комунікації, інтернет. Мовляв, треба вирішувати все  відразу, у цю мить. То своєрідний суспільний феномен. Колись лист йшов поштою,  потрібен був час, аби його написати, відіслати і дочекатися відповіді. Зараз не встиг написати, а вже дзвонять, чому ти не відповів, бо ми чекаємо онлайн. У релігійній сфері людина теж прагне такого ж раптового вирішення своєї проблеми. У болото заходила роками, а вийти звідти прагне раптово. Так не буде (сміється). Має виходити крок за кроком. Після рани потрібен час, аби  загоїлася. Так і після сповіді, після очищення духовного, має пройти трохи часу, аби рани затягнулися.  Або приклад антибіотика у медицині. Можна при застуді рятуватися антибіотиком, але що далі з організмом? Треба замислюватися перед тим, як щось робити. Людина живе у матеріальному світі, у шаленому темпі. А душа потребує якнайповільніше очищуватися і вдосконалюватися. Тоді це ефективно і результативно.  Часто, згідно з менталітетом українців, жінки вирішують свої проблеми на посиденьках з колежанкою, а чоловіки за пивом.

- Трапляються священики, які не є прикладом для людей... Люди таких засуджують і риторично запитують, чи варто при таких священиках ходити у церкву…

- Коли ви йдете до лікаря, а він вас не зрозумів чи ви з ним не погоджуєтеся,  що робите? Шукаєте іншого лікаря, але не припиняєте лікування, бо маєте проблему, яку ви самі не подолаєте. Те, що людина розумна й інтелігентна, не значить, що вона мудра. Першою ознакою людини мудрої є покора і простота. Чим людина мудріша, тим простіша. Таким був Ісус Христос. Ісус народився у стайні, йшов до людей, був простим і доступним. Але є вислів «Свята Церква грішних людей». Священики теж люди. Сама церква є святою, але у ній є грішні люди. Маємо не просто відвертатися, а, можливо, допомогти тому священику змінити себе. Душпастирство то не є сервіс, мовляв, ми людей завантажили і живіть тепер собі. Священики теж вчаться у людей. Священство не є професією. Це покликання, яке не є обмеженим у часі. Тому важливо знайти своє покликання, бо тільки тоді людина стає щасливою, й інші біля неї також.

- У соцмережах ви себе назвали Замок Гербурт. Чому?

- Біля Замку Гербурт я народився і ріс доти, аж поки не пішов у монастир. Звідти  походжу.  У ліс ходили, корови пасли, бігали там хлопчаками.  То стежки мого дитинства, дуже рідні. Тому так себе назвав у фейсбуку. Маю надію, що з відкриттям кордонів у напрямку європейської унії буде у нас більше туристів і, можливо, Замок Гербурт стане місцем для відвідин туристів.

- У країні йде війна. Чи навернулися люди більше до Бога, бо ж як тривога — то до Бога?

- Люди бачать свою безпорадність і уповають на Божу допомогу. На війні програють всі, нема переможців. Той, хто загинув, програв, і той, хто вбивав, теж програв, бо йому далі з тим жити треба. Свідомий він того чи ні.  Але ця ситуація нашу націю змінила,  люди об’єдналися задля однієї цілі — не для того, аби з кимось ворогувати, а для того, щоб собі допомогти. Поряд з душпастирями греко-католицькими у зоні АТО є душпастирі інших конфесій.

- Європа толерує гей-паради, а ми нібито маємо теж, бо ж хочемо бути європейцями… Та й кажуть, що втручання Церкви і заборона вільного прояву людей суперечить Конституції. Яке ваше ставлення до цього?

- Конституція має служити суспільству. Вона є для того, аби берегти  життя людини, цінності і вартості, родину. Щодо згаданих парадів у мене питання: що  маємо ними досягнути? Якою є їх мета? Здоровою клітиною суспільства є здорова родина, сім’я, де ростуть діти, які стають громадянами і членами цього суспільства. Народжується враження, що Європа забула про своє християнське походження і коріння. Багато церковних ієрархів про це не раз кажуть. Церква служить людині і суспільству. Кажуть: «Церква заборонила», але є Заповіді Божі, які застерігають задля блага самої людини. Часом треба дуже глибоко діагностувати проблему, бо за нею можуть стояти маніпуляції і впливи сторонніх сил. Це важливо роздивитися вчасно, бо процеси такі працюють на знищення інших людей.

- У чому ви бачите найбільші проблеми нашого суспільства?

- Суспільство хворіє. Воно інфіковане недугою корупції. Треба пам’ятати, що ми — найперше люди і християни. Кожен з нас має своє служіння. Ми всі однакові, тільки маємо різні служіння. Щиро бажаю, аби кожен з нас пізнав своє покликання і його сумлінно виконував. Тоді буде лад у суспільстві і шанси видужання стануть більшими.  Колись Папа Іван 23 сказав, що благословенням є ніколи не спішити, але бути завжди зайнятим. І найважливішим завданням для кожного з нас є знайти Бога у собі.

- Це дуже складно…

- А хто сказав, що буде легко?..  

Довідка «ВЗ»

Владика Володимир (Груца) народився 19 серпня 1976 року в м. Добромиль, що на Львівщині.  19 серпня 1994 року вступив до Згромадження Редемптористів. 19 серпня 1995 року склав свої перші обіти, 19 серпня 2000 року — довічні обіти. 12 липня 2001 року був рукоположений на священика. Філософію вивчав у м. Краків (Польща), а богослов’я студіював у м. Тухів (Польща) та м. Інсбрук (Австрія), де здобув ступінь магістра. Після пасторального року знову скерований на продовження богословських студій до м. Інсбрук, де у 2008 році в місцевому університеті здобув ступінь доктора богослов’я у галузі догматики, зокрема святих таїнств. Під час перебування в Інсбруку співпрацював з пасторально-консультативним центром, який є спільним проектом монаших згромаджень та місцевої церкви, а згодом очолював цю організацію. У 2009-2012 роках  виконував функції директора студій у Львівській Провінції Редемптористів. Донедавна був магістром новіціяту.