Передплата 2024 «Добре здоров’я»

Ігор ГОЛИКОВ: «Художник здатний передбачати майбутнє…»

Живописець намалював Путіна у вигляді старозавітного царя-смертника Сарданапала, який спалив себе.

Львів - місто художників. Але, на диво, зустріти тут митця з мольбертом на вулиці чи в парку - велика рідкість. Сучасне покоління все частіше творить на комп’ютері з фотошопом або переносить на полотно кадри, наклацані фотоапаратом. Львівський маляр Ігор Голиков - представник класичної школи. Бере з собою коробку пастелі, папір і йде у Стрийський парк малювати пейзажі з натури. А в майстерні на нього чекає цілий світ химерно-алегоричних полотен, де своїм життям живуть зосереджені і неквапливі персонажі. Це красуні-жінки і брутальні чоловіки, які кохають і вбивають один одного, філософствують за «чаркою чаю» про сенс буття і пліткують, курять кальян і грають у кості…

Серед цього розмаїття помічаю «до болю знайомий» профіль російського диктатора Путіна. «Ця картина - за мотивами «Смерті Сарданапала» французького художника Ежена Делакруа, - пояснює Голиков. - Сарданапал - міфічний ассирійський тиран, відомий розпусник, який так занедбав країну, що народ повстав проти нього. Коли Сарданапал зрозумів, що йому кінець, то наказав убити усіх своїх рабів, дружин, наложниць, тварин і покінчив життя самогубством — спалив себе. У вигляді Сарданапала я зобразив Путіна — дуже вже схожий персонаж...».

Так Ігор зобразив смерть Сарданапала-Путіна.
Так Ігор зобразив смерть Сарданапала-Путіна.

- Багато художників — аполітичні. А ти намалював Путіна, який вдається до самогубства. Відстежуєш політичну ситуацію?

- Звичайно, відстежую. Дивлюся на світ по-буддистськи, почуваюся часткою Всесвіту, тому не можу на нього не реагувати. Це відбувається незалежно від мене. Те, що намалював Путіна, — рідкісний випадок, коли я конкретно когось намалював. Тому що тут він просто дуже відповідає ситуації, цьому образу царя-смертника. Художник здатний передбачати майбутнє... Ось, наприклад, картина, яка називається “Щось”. Тут зображено двох пліткарок. Вона написана наприкінці 2013 року. Просто перед подіями Євромайдану. Це очікування чогось тривожного, що має відбутися. І це сталося. Коли щось відбувається таке, як Майдан, воно на тебе впливає і просто не може не виплеснутися...

- Твої роботи нагадують хитросплетіння оголених тіл на картинах Ієроніма Босха… 

- Чудово ставлюся до Босха! Так, справді, декілька моїх робіт навіяні його творчістю. Але у Босха я більше “запозичив” погляд і підхід до навколишнього світу, а не якісь художні прийоми і образи. Ще люблю Ван Гога — теж зі студентських часів. Але від Ван Гога неможливо щось запозичити — настільки він самобутній. Життя Ван Гога — це життя у мистецтві. Більше нічого. Його інакше, ніж із пензлем у руці, неможливо уявити. 

- Ну хіба що він вухо собі відрізає - у перерві між малюванням...

- Якби він собі не відрізав вуха, напевно, пів-Ван Гога би не було! Це шикарний піар-хід для публіки. Але він про піар не думав, звичайно... Він справді відрізав собі вухо. Але в наш час це був би шикарний піар-хід.

- До речі, про піар. Чи потрібен він художнику? Якщо художник сильний, талановитий, може, йому піар ні до чого? 

- Упевнений на сто відсотків, що піар потрібен, бо від особистості також багато що залежить - як від піарника. От, наприклад, Олександр Ройтбурд. Ми з ним знайомі і малювали разом в одній майстерні. Це чудовий художник, але одночасно і суперпіарник. Він чудово говорить, у ньому це закладено. Дехто навіть менше знає його роботи, ніж його висловлювання. А у мене з піаром погано. Тому що це мені абсолютно нецікаво. Хоча чудово розумію, що у наш час без розкрутки важко. Але якби мені було нецікаво малювати, можливо, я би маявся піаром (сміється. - Авт.). На життя заробляю дизайном меблів і інтер’єру. А якщо ще й робота якась продається — це взагалі чудово. Бути художником — це не заробіток. Можна знайти і більш дохідний хліб. Художник — це стан. Я не можу не малювати. А навіщо я тоді взагалі, якщо я не малюю? Якби я займався лише тими ж меблями — це ж нудьга. Художник — це якась порушена хромосома… 

- Бачу у твоїх роботах масонські символи...

- Трикутник з оком над головою — це, взагалі-то, символ Ісуса Христа. Але оскільки я атеїст, то у мене цей трикутник не має відношення до християнської релігії. Це швидше посилання на пізнавані класичні сюжети світового живопису. Наприклад, сюжет таємної вечері, сюжет гри в кості тощо. Мені подобається ці “міфи” якось видозмінювати, вкладати у них інший зміст, трансформувати у сучасність. Така собі “перекличка” з минулим. Практично усі мої роботи — інтерпретація класичних сюжетів. Це, наприклад, “Воскресіння Лазаря”, “Даная”, “Пастораль, або Сніданок на траві”, “Волхви”, “Втеча”... 

До речі, “Втеча” - біблійний сюжет: втеча в Єгипет Йосифа, Марії і маленького Ісуса. Але намалював я цю картину торік, коли почалося прибуття великої кількості біженців зі сходу і Криму на Львівщину. А ось теплиця — символ райського саду, нашого прекрасного минулого, де колись гуляли наші пращури Адам і Єва. Картина була навіяна... теплицею у Стрийському парку. Тією, що вже перетворилася на руїни. В середині її росте засохла пальма. Я собі уявив, що у цій теплиці живуть люди. І ось у цьому райському саду — убивство... Маю схильність до літератури, починаю придумувати свій світ…

- У твоїх картинах багато еротики. У “Данаї” служниця у досить незвичній позі. Художник апріорі не може обійтися без еротики?

- Художник має право на своє бачення. А хто бачив цю служницю, у якій вона насправді була позі? І в якій позі була сама Даная? І потім — які у них були стосунки? Важко відповісти (сміється. - Авт.). 

- Твоя дружина Ірина Щербатенко — теж відомий художник. Чи важко двом митцям ужитися в одній сім’ї?

- Дуже легко. Ми з Іриною допомагаємо одне одному. Це дуже зближує. Як жартує Ірина, “мистецтво - це те незначне, що нас зближує”. Мені цікаві її роботи, їй цікаві мої. Кожен з нас черпає у цих картинах те, чого не вистачає йому самому. 

- Кажеш, дивишся на світ по-буддистськи…

- Я не буддист, просто мені близьке їхнє ставлення до світу. Почуваюся маленькою часткою великого світу, який абсолютно не залежить від мене, а йде собі за своїми законами. Моя справа — у ньому влаштуватися, підкоритися йому і спостерігати. Оскільки світ так чи інакше рухається до занепаду, то особливо радіти нема чого. Але й сумувати також немає приводу. Тому що життя треба сприймати таким, яким воно є. Життя — це великий дар. Нас усіх могло б не бути. Але якась молекула потрапила туди, куди треба, — і ми живемо…

Фото Іллі ЛЕВІНА.

Довідка «ВЗ»

Ігор Голиков народився 1954 року у Львові. 1977 — закінчив Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва (нині — Львівська національна академія мистецтв), факультет “Проектування інтер’єру і меблів”. 1987 — участь у роботі групи молодих художників у Будинку творчості “Седнів”. У його творчому багажі — групові художні виставки в Україні і за кордоном, а також три персональні виставки (остання — торік у Львівському палаці мистецтв). У 1996 — 2001 — один з організаторів і учасників театру-студії “Райські птахи”. Його роботи можна побачити у приватних колекціях в різних країнах світу. Дружина — відома львівська художниця Ірина Щербатенко, має доньку і двох онуків. 

Схожі новини