Нюрнберг засудив нацизм. Нюрнберг-2 проти комунізму ще попереду?

Блок держав-переможців у Другій світовій війні — Велика Британія, США, СРСР і Франція — визнав злочинними керівний склад Націонал-соціалістичної партії Німеччини, гестапо, службу безпеки та охоронні загони. 30 вересня - 1 жовтня 1946 року оголоcили вирок. Усіх підсудних, окрім трьох, визнали винними у пред’явлених звинуваченнях. Частину з них засудили до смертної кари (повішення), інших — до довічного ув’язнення. Одиниці отримали терміни від 10 до 20 років в’язниці. Клопотання засуджених про помилування відхилили, і у ніч на 16 жовтня 1946 року вирок про смертну кару виконали. Суди над військовими злочинцями “меншої величини” тривали до 1950-х років, але вже в американському суді. 

Нюрнберзький процес — перший в історії міжнародний суд, який визнав агресію найтяжчим кримінальним злочином, покарав “державних діячів”, винних у підготовці, розв’язанні та веденні агресивних воєн, винищуванні мільйонів невинних людей... Чи можна знаходити паралелі між подіями 70-річної давності у Німеччині та нинішньою декомунізацією в Україні? Про це у розмові з доцентом кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету ЛНУ імені Івана Франка Андрієм Козицьким та президентом фонду “Літопис УПА”, науковим співробітником Інституту українознавства імені Крип’якевича НАН України Миколою Посівничем. 

Міжнародний військовий трибунал сформували на паритетних засадах. Від СРСР був заступник голови Верховного суду генерал-майор юстиції Нікітченко. Від США — колишній генеральний прокурор Біддл. Від Великої Британії — головний суддя лорд Лоуренс. Від Франції — професор кримінального права де Вабр. Всього провели 216 судових слухань, під час яких звучали такі звинувачення:

•  використання нацистами влади для агресії проти іноземних держав;
•  агресивні дії проти Австрії і Чехо­словаччини;
•  напад на Польщу;
•  агресивна війна проти всього світу;
•  вторгнення Німеччини на територію СРСР;
•  агресивна війна проти США;
•  злочини проти миру;
•  військові злочини;
•  вбивства і жорстоке поводження з цивільним населенням на окупованих територіях і у відкритому морі;
•  вивезення цивільного населення з окупованих територій у рабство та для інших цілей;
•  вбивства та жорстоке поводження з військовополоненими та військово­службовцями країн, з якими Німеччина перебувала у стані війни;
•  безцільне руйнування великих і малих міст та сіл;
•  спустошення, не виправдані військовою необхідністю;
•  злочини проти людяності;
•  переслідування, репресії та знищення ворогів нацизму;
•  запроторення у тюрми людей без судового процесу, їх приниження, тортури та вбивства.

- На початку 90-х років часто звучали фрази, що Україні потрібен Нюрнберг-2, тобто суд над комуністичною ідеологією...

А. Козицький. Не погоджуюся із такими думками. Нюрнберг я б охарактеризував як правильний процес, який зробили у неправильний спосіб. Більшість людей сприймають Нюрнберг як справедливий суд над злочинцями міжнародного масштабу. Насправді ж процес відбувся з багатьма порушеннями. До прикладу, перед початком судових слухань для адвокатів підсудних вказали кілька тем, яких вони не мали права торкатися. Це радянсько-німецькі відносини 1939-41 років, колоніальна політика Великої Британії та ще кілька проблем, котрі з різних причин були незручні для переможців. Нюрнберзький процес був проведений із дотриманням не усіх юридичних норм, інакше поруч із Ріббентропом на лаві підсудних мав би сидіти Молотов. Говорити, що потрібен Нюрнберг-2, те саме, що називати когось із наших політиків «українським Черчіллем». Це — ознака меншовартості. Процес над комунізмом, звичайно, потрібен. Але проводити його за зразком того ж процесу, що був проти нацизму, немає сенсу. Суттєво змінилися часи. Є міжнародні судові органи, створені ООН, у яких можна розглядати питання міжнародного засудження комунізму. 

М. Посівнич. Декомунізаційні процеси без Нюрнбергу-2 апріорі неможливі. Нюрнберзький процес — це засудження на офіційному рівні нацистських злочинів часів Другої світової війни. Нюрнберг виправдав усі ті завдання, які на нього поклали... В Україні, щоб проводити декомунізаційні процеси, найперше потрібно засудити комуністичну систему. Зло повинно бути покаране, щоб суспільство бачило справжнє обличчя тих, хто знищував, хто давав накази, безпосередніх виконавців.  

- Нюрнберзький процес характеризують як акцію правосуддя, що стала юридичним фундаментом для подальшого засудження нацизму у політичному вимірі. На противагу цьому декомунізація в Україні йде від політиків, з парламенту...

А. Козицький. Будь-який процес, спочатку обґрунтований політично, викликає сумніви: чи дотримані усі юридичні норми? Хоча і під час Нюрнбергу юридичні норми були дотримані далеко не досконало, що дало підстави багатьом неонацистам говорити, що цей суд був політичною розправою. 

М. Посівнич. Нацистським злочинам дали юридичну та політичну оцінки. Згодом, на законодавчому рівні, нацизм визначили як ідеологію, що була злочином проти людства. У нашому випадку комунізму теж повинні дати юридичні та політичні оцінки. Єднання довкола жертв Голодомору, жертв сталінських репресій, визнання цих злочинів має стати основним декомунізаційним шляхом в українському суспільстві. Ленінопад має перш за все відбутися у головах людей! На жаль, назагал, українцям комфортно жити на вулицях Дзержинського, Косіора чи Постишева. 

- Комуністичний “досвід” дорівнює нацистському?

А. Козицький. Він значно гірший, аніж нацистський. Саме комунізм породив нацизм. Одне із чільних гасел нацизму, яке зробило його привабливим для багатьох людей: “Тільки нацизм може зупинити переможний похід комунізму у Західну Європу”. Пояснювали це тим, що, мовляв, демократичні уряди та ліберальні політики не можуть протистояти комуністам. Їхню силу та брутальність буцімто можуть зупинити лише нацисти. Комуністи мали б відповісти не лише за власні злочини, а й за злочини нацистів, яких вони, по суті, привели до влади. 

М. Посівнич. Однозначно комунізм є страшнішим злом, який знищив набагато більше населення, аніж нацизм. Комунізм є братом-близнюком таких антилюдських режимів, як нацизм та фашизм. Навіть сама радянська система з часом почала відходити від принципів сталінізму, які нині толеруються у путінській Російській Федерації.

- І старшому поколінню, і молодшому важко навіть уявити пам’ятники Гітлеру, Гіммлеру, Геббельсу... А пам’ятники Леніну-Сталіну частина українців сприймає як не прихильно, то нейтрально. Це така викривлена пострадянська свідомість?

А. Козицький. Є роман британського історика-фантаста Роберта Гарріса “Фатерланд” - про Німеччину, яка не програла Другу світову війну. Це історія Третього рейху, який продовжує існувати у 1964 році. Гітлер постарів, набрав поваги, й ніхто вже не нагадує йому про злочини Другої світової. Нацистська Німеччина стає такою ж “нормальною” країною, якою наприкінці ХХ століття був Радянський Союз... Якби нацистська Німеччина проіснувала стільки, скільки проіснував СРСР, то, повірте, і пам’ятники Гітлеру та Геббельсу не кололи б нікому очей. Прихильники комунізму наполягають на тому, що Радянський Союз міг існувати без сталінських репресій і без концтаборів, а гітлерівська Німеччина не могла. Це неправда. Звичайно ж, для того, аби вижити, нацисти мусили б змінитися, але і Радянський Союз часів Брежнєва чи Горбачова зовсім не нагадував більшовицької держави часів Леніна чи Сталіна. Крім того, прихильники комунізму називають перемогу над нацизмом основною заслугою більшовиків. Себто намагаються твердити, що ця перемога перекреслила чи навіть виправдала усе попереднє зло, що його вчинив комунізм. 

М. Посівнич. У постгеноцидному суспільстві, яке пережило дві світові війни, три голодомори, масові винищення провідної еліти, немає нічого парадоксального в тому, що жертва возвеличує свого ката. У цій ситуації потрібно дати чіткі орієнтири для молоді, яка хоче жити у Європі — на противагу бабусям-дідусям, що бажають “померти у СРСР”. Старшому поколінню потрібно заборонити приймати рішення за молодих людей. 

Нюрнберзький трибунал засудив:

•  до смертної кари через повішення: Герінга, Ріббентропа, Кейтеля, Кальтенбруннера, Розенберга, Франка, Фріка, Штрейхера, Заукеля, Зейсс-Інкварта, Бормана, Йодля;
•  до довічного ув’язнення: Гесса, Функа, Редера;
•  до 20 років тюремного ув’язнення: Шираха, Шпеєра;
•  до 15 років тюремного ув’язнення: Нейрата;
•  до 10 років тюремного ув’язнення: Дьониця.