Передплата 2024 ВЗ

«У Норвегії не прийнято демонструвати свої статки»

Львів'янка Оксана Бобошко розповіла журналістці «ВЗ» про життя у цій скандинавській країні

Фото з архіву Оксани Бобошко
Фото з архіву Оксани Бобошко

Мистецтвознавиця зі Львова Оксана Бобошко ось уже близько року живе у Норвегії. Про те, чим ця скандинавська країна їй сподобалася, та як норвежці допомагають українцям, пані Оксана розповіла в ексклюзивному інтерв'ю для «ВЗ».

— Пані Оксано, розкажіть, чому поїхали саме до Норвегії - такої холодної країни?

— Норвегія для мене була терра інкоґніта. Я багато подорожувала, але теж, як і ви, думала, що Норве­гія — це холодна країна. Так, Нор­вегія — північна країна. Але у неї та­кож є південь, власне я зараз живу на півдні Норвегії, майже на кордо­ні зі Швецією (відстань до Швеції, як від Львова до Стрия). Була зди­вована тамтешнім кліматом. По­года тут нічим не відрізняється від львівської. Звісно, у Норвегії буває холодно, вітряно, але я жінка, яка вже нічого не боїться, тим паче по­годи (усміхається. — Авт.). І спере­чатися з погодою — марна справа. Єдиний аргумент проти холодного вітру, а я живу на березі фіорду, це тепла куртка й відповідне взуття. У Норвегії це дуже важливо.

Через вісім місяців після почат­ку повномасштабної війни я вирі­шила поїхати до своєї мами, яка живе у Норвегії (на фото). Мамі на той час було 87 років, і вона по­требувала догляду. Думала, пої­ду на зиму, а навесні повернуся до Львова. Зі собою взяла лише зи­мові речі. Але не так сталося, як гадалося…

У Норвегії зараз живуть близь­ко 60 тисяч українців. Ми безмеж­но вдячні цій країні за опіку й вій­ськову допомогу, яку уряд надає Україні. Норвегія — королівство, для мене — казкове королівство. Офіційно її називають конститу­ційною монархією з парламент­ською формою правління. Тут лише 5,5 мільйона жителів на до­статньо велику територію. Краї­на не входить до ЄС, є тільки чле­ном НАТО.

Практично все населення роз­мовляє англійською мовою. Роз­мовну англійську я знаю більш-менш добре, тому з першого дня почувалася так, ніби виграла джекпот (усміхається. — Авт.).

Я читала таку статистику: з трьох норвежців двоє живуть у приватних будиночках. Тут є ба­гатоповерхівки, але їх обмаль, і вони в основному у великих міс­тах. Столиця Осло налічує 500 ти­сяч населення. Це навіть менше, ніж у Львові… Територія велика, тому норвежці можуть дозволити собі мати землю і приватний буди­нок. Хоча будинки коштують доро­го. Якщо людина має землю, то їй вигідно самій збудувати будинок.

Їхні будинки красиві й догля­нуті, з різноманітною колористи­кою. Подвір'я впорядковані, заго­рож немає. Також господарі, окрім основного будинку, люблять бу­дувати літні будиночки (викорис­товують їх як дачі). У гірських се­лах, на півночі та заході Норвегії, де клімат холодніший, можна по­бачити будинки з дахами, на яких росте трава, — за давньою тради­цією вікінгів.

У Норвегії будинки підсвічують­ся 24 години на добу! На вікнах у норвежців немає фіранок — усі по­мешкання ніби з відкритою душею та очима. Коли проїжджаєш автів­кою повз будинки і заглядаєш у ці віконечка, таке відчуття, ніби спо­глядаєш захопливий фільм… Тем­ніє у Норвегії рано, тому норвеж­ці, очевидно, підсвідомо прагнуть мати багато світла у домі. Я, до речі, постійно вимикала світло, то господарі мені зробили зауважен­ня: світло має світитися цілодобо­во! Норвежці - раціональні, але електрики не економлять (усміха­ється. — Авт.).

Усі українці, які приїжджають у Норвегію, згідно з колективною програмою захисту, отримують безкоштовно житло (допомога для українців у Норвегії в середньо­му 500 євро). Це непростий про­цес. Коли я приїхала до Норве­гії рік тому, то на таке житло треба було чекати близько трьох місяців. Оренда житла у Норвегії - дороге задоволення. Наприклад, оренда житла у селі - 1000−1200 доларів на місяць (з комунальними послу­гами). Вода тут безкоштовна, а за електрику треба дорого платити. У місті вартість оренди, наприклад, двокімнатної квартири — 1500 до­ларів (з комунальними послугами).

Щоб отримати роботу, потріб­ні знання норвезької та англійської мов. Іноземці, які приїжджають до Норвегії, мають можливість безко­штовно навчатися у школі (навчання триває мінімум пів року). Знаю ба­гато випадків, коли українці відмов­ляються від базової допомоги, а за­робляють собі на життя самостійно (оплачують, зокрема, житло). Щодо мене, то я не маю наміру почина­ти тут життя з нуля. Але почала вчи­ти норвезьку мову, щоб більше ро­зуміти. Я мистецтвознавець, хочу навчитися чогось корисного, щоб у майбутньому використати цей до­свід у своїй роботі у Львові.

У Норвегії популярне волон­терство. Навіть існує таке слово «тюгнат», яке перекладається як «спільна праця для всезагально­го блага». Робочий день у норвеж­ців триває лише до третьої години дня, а потім у них вільний час.

Коли я приїхала у Норвегію, то потрапила до спільноти «Фрівіллі». Я шукала громадську організацію для мами, щоб вона не сиділа вдо­ма, а мала можливість бути більш активною. У цьому центрі люди мають різні заняття. Я, наприклад, відповідальна за групу літніх лю­дей, фізичні вправи. Вони двічі на тиждень зустрічаються у цьому центрі. Я готую для них ланч, спіл­куюся з ними. Моїй мамі 88 років, час від часу теж ходить до цього центру.

Свого часу 20 років працювала директором приватного ортопе­дичного магазину у Львові і мала справу з літніми людьми, яким по­трібні були різні допоміжні ортопе­дичні пристосування. Тому багато всього знаю. Коли у центрі захво­рів тренер, проводила для літніх людей спортивні заняття.

На початку жовтня була в Осло на запрошення української гро­мади, де відбувся аукціон, на яко­му збирали кошти на потреби ЗСУ. Там я читала вірші Лесі Україн­ки. Це були неймовірні відчуття, я була щаслива…

У Норвегії не прийнято демонструвати свої статки, доро­гі автівки, вихвалятися усім цим добром… Тобто скромність у норвежців — у пошані! Мій довоєнний хештег, який я використовувала у своїх постах у соцмережах, — «хочу хотіти». Так от, у Норвегії він втра­тив сенс, повірте. Виявляється, тобі насправді потрібен мінімум — і речей, і їжі, і всього решта. І нор­вежці так живуть. Це феноменаль­не явище, вчуся цього у них.

— З якими мінусами стикали­ся у Норвегії?

— З мінусами наразі не стикала­ся… Норвежці кажуть, що нелегко жити на півночі, за Полярним ко­лом. Нарікають на медицину. Я здорова, тож не мала змоги у цьо­му пересвідчитися. Попри те, що життя тут дороге, норвежці отри­мують достатньо високі зарпла­ти — 3−4 тисячі доларів (з цієї суми ще вираховують податки). Зарп­лата у кваліфікованих і неквалі­фікованих працівників не дуже різниться. Якщо робочий, до при­кладу, отримує 3−4 тисячі доларів на місяць, то лікар — 5−6 тисяч до­ларів. 95% людей у Норвегії - се­редній клас. Мільйонери є, але норвежці розповідають, що вони часто виїжджають з країни, бо змушені платити дуже високі по­датки. А ось пенсіонери у Норве­гії живуть добре, дозволяють собі двічі на рік їздити у теплі країни. Мають власні помешкання в Іспа­нії, Португалії, Туреччині тощо.

— Розкажіть про норвезькі сім'ї.

— У норвезьких сім'ях панує не­прихований матріархат! Ініціати­ва у всіх питаннях належить жін­кам. Мені навіть здається, що у виборі чоловіка ініціативу бере на себе жінка. Усе тримає у своїх ру­ках! І не дай Боже образити жінку… Можна сказати, що у Норвегії жін­ка — попереду всієї планети (усмі­хається. — Авт.). Унікальне яви­ще. Жінки гарні, але асоціюються у мене з вікінгами.

Усі обов’язки в сім'ї розподі­ляються 50 на 50 (немає розподі­лу на стать). Готує в сім'ї той, кому це більше подобається. Здебіль­шого — чоловіки. Чоловіки, до речі, доволі спокійні. У Норвегії є офі­ційний декрет для батька, в який він обов’язково має піти (триває декрет 3−6 місяців). Тобто чолові­ки у всьому допомагають жінці, на вулиці часто можна побачити та­туся з візочком. Узимку гуляють з дітьми на санчатах. Кажуть, що норвезькі чоловіки — не романти­ки, не часто дарують жінкам кві­ти… Якщо пара розлучається, то усе майно ділиться 50 на 50 (не­залежно від того, скільки у родині дітей). Після розлучення діти два тижні живуть з мамою, два тижні - з татом. Батьки беруть найактивні­шу участь у вихованні дітей. Навіть якщо пара офіційно не була одру­жена, усі обов’язки щодо дітей розподіляються на двох.

Норвежці дозволяють собі у ви­хідні піти у ресторан. Посидіти в гарній компанії, трішки випити ал­коголю. (Пані Оксана розповідала, що на роботу норвежці беруть зі собою ланч-бокси, у кафе на обід не ходять, бо дорого, тому їдять те, що приносять з дому. — Авт.). Ал­коголь у Норвегії надзвичайно до­рогий (вартість пива, наприклад, 6−7 євро). Хто має можливість, привозить алкоголь зі Швеції. У норвежців є цікава традиція: якщо вас запрошують у гості, то всі приходять зі своїм алкоголем. Не прийнято ним ділитися. Тобто ти прийшов, поставив на стіл, що ти любиш пити, це і п'єш… А ось страви до столу подає господиня, яка запросила у гості. Національ­на страва — баранячі голови, але їх рідко готують. Норвежці вико­ристовують напівфабрикати. Дуже популярні піца та канапки, напри­клад, з креветками (піца коштує 30 євро). Загалом різнобарв'я у їжі у них немає. Риби споживають ба­гато, вибір — великий, але ціни на рибу «космос»! Досі не розумію, чому риба така дорога, вона тут всюди плаває… Що мене здивува­ло — половина населення Норвегії в’яже. І використовують для цього будь-яку вільну хвилину (навіть під час обіду на роботі).

Коли я їхала у Норвегію, чула про скандинавський стиль жит­тя і скандинавський декор. Але мене попередили і сказали, що потрапити у норвезький будинок складно, тому що за всієї своєї дружелюбності норвежці - закри­ті люди. Але мені пощастило зна­йти з норвежцями, які мене оточу­ють, спільну мову! Я буваю у різних норвезьких будинках і скажу вам, що це особливий затишок. У них є таке слово: «кушелі» — особли­ва приємність, насолода. Вдома усюди стоять свічки (це найбільш популярна покупка). Живе світло дуже важливе у Норвегії, я би ска­зала, що йому поклоняються.

В інтер'єрі - пастельні тони, натуральне дерево, шкіра, вовна, в’язані вироби. Я закінчила три­денні курси з виготовлення ове­чих шкур, якими декорують бу­динки, — skinnfeell. Такий декор прийнято дарувати на визначні сі­мейні події. Тими шкурами накри­вають софу або м’які крісла. Роби­ла все своїми руками, і дуже цим пишаюся. Щось такого неорди­нарного у помешканнях норвеж­ців немає, все дуже просто, і вод­ночас — дуже затишно, зі смаком, у гармонії. Таке скандинавське хюґе — я його в реаліях побачила.

Skinnfeell
Skinnfeell

— Наостанку хочу запитати вас про фіорди.

— Я взяла колежанок у машину і ми за шість днів проїхали дві тися­чі км Західною Норвегією.

Почали з найвідомішого Ґейранґефіорду. Я жила у Норвегії з мрією побачи­ти хоч колись цей фіорд — серед засніжених високих гір, обвішаних каскадом водоспадів, що стікають у смарагдову водяну ущелину. І ці краєвиди в дорозі стали для мене найсильнішим мотиватором жити й творити далі.

Схожі новини