Весела «цюхця» у Бещадах

Вузькоколійка – «родзинка» Підкарпатського воєводства.

Маленькі вагони «цюхці» нагадують кадри зі старого кіно.
Маленькі вагони «цюхці» нагадують кадри зі старого кіно.

Коли під час візиту до Польщі нам сказали, що одним із пунктів ознайомлення з Підкарпатським воєводством буде поїздка вузькоколійкою у Бещадах, більшість українських журналістів скривилися. Мовляв, краще подивитися на замки чи архітектурну спадщину, а не кататися поїздом… Однак коли виїхали з Красічина (10 км від Перемишля) і взяли курс на Бещади, втішилися. Краса осінніх гір гідна пензля найтитулованішого майстра.

Гірським серпантином дісталися до Майдану, де на нас чекав поїзд з маленькими вагонами. Такими, які можна побачити лише у старому кіно! Називають цей поїзд «Бещадська вузькоколійка», а в народі лагідно «цюхця». Мабуть, через те, що вона повільно їде, ніби сопе «цюх-цюх, цюх-цюх», і більше 20−30 кілометрів на годину не розганяється.

Поляки пишаються своєю «цюхцею», бо на сьогодні вона – одна з найголовніших «родзинок» Бещад. Навіть є пісня, присвячена цьому поїзду, називається «Весела цюхця». Бещадська вузькоколійна дорога була створена 1898 року. Кілька десятиліть нею возили деревину під час лісозаготівлі. Однак у роки Другої світової війни колія була сильно зруйнована.

У 50-х роках минулого століття польська влада вирішила не реконструювати Бещадську вузькоколійку, і всі сили кинула на створення нового залізничного полотна. Тривалий час Бещадська вузькоколійна дорога виконувала лише туристичні функції. Вагони нею давно вже не ходили, а заіржавілі рейки, які перерізають вузенькі стежини Бещад, стали однією з головних визначних пам’яток Підкарпатського воєводства.

А 20 років тому тут створили Фонд Бещадської лісової залізниці, розташований у селі Майдан, а разом з ним відновили і роботу «цюхці». У селі Майдан діє безоплатний музей Бещадської залізниці, де можна побачити, як виглядали старі квитки на поїзд, а також одяг машиністів і кондукторів.

Потяг, що курсує на Бещадській лісовій залізниці, складається з локомотивів і 21 пасажирського вагона. У кожному потязі є відкриті вагони і закриті. Маленький паровозик в одній поїздці тягне не більше 5−6 вагонів. Ширина між рейками – 75 сантиметрів. Бачила, як на зупинці у Бальниці старший пан рулеткою виміряв ширину…

Попри те, що поїзд їде повільно, для подорожі у відкритому вагоні треба тепло одягнутися. Бо ж не травень. Дехто з нашої групи вирішив їхати у заскленому вагоні. Але це не то задоволення. У відкритому вагоні, коли поїзд зменшує швидкість, можна рукою дотягнутися до ялинки.

Туристів катають двома маршрутами: Майдан – Пшислуп і Майдан – Бальниці. Перший маршрут тягнеться 12 км, другий – 9 км. Ми їхали тим коротшим – до Бальниці. Квиток в обидва боки коштує 25 злотих (185 гривень). Зупинка у Бальниці – наче ярмарок. Ніздрі лоскочуть смажені ковбаски по 8 злотих за порцію (59 грн.), гаряча кава і чай з гірських трав по 4 злотих (30 грн.). Та найбільша черга вишикувалася до пана, який торгував домашнім хлібом зі смальцем. Шматок хліба, намащений смальцем, пан Павло продавав за 5 злотих (37 грн.). Солений огірочок чоловік додавав до такої канапки як бонус. Ми вирішили «затаритися» смаколиками на зворотну дорогу. Коли пан Павло почув українську мову, втішився. На наше групове замовлення зробив 10 злотих знижки – як для земляків. Каже, 20 років тому приїхав сюди з Тернополя на заробітки, одружився тут. Має невеликий бізнес на зупинці, куди два-три рази на день приїжджає «цюхця» з туристами.

У Бальниці за 30 хвилин можна не лише попити-поїсти чи набрати зі собою «закуски» на дорогу, а й однією ногою ступити на словацьку землю. Польські колеги показали нам стовп, яким закінчується територія Польщі. Ми, правда, у сусідню державу не пішли, бо почули гудок паровоза. А у вагоні на нас чекали запашні ковбаски і хліб зі смальцем…

Автор дякує Львівській обл­держадміністрації за організацію подорожі.

Фото автора

Підкарпатське воєводство, Польща