У Люксембурзі навіть безхатченки у фірмових кросівках!

Якщо їхати зі швидкістю 100 км/год., цю країну можна “проскочити”, так і не зрозумівши, що побували в окремій державі. Кордонів у ЄС немає, а табличку з написом Luxembourg легко не помітити. Виїхали з Німеччини, а за півгодини опинилися у Франції... 1/4 території Великого герцогства займають ліси та парки. Може, тому у туристів складається враження, що їх відірвали від реального світу та перенесли у казку.

Дороги у Люксембурзі щодня миють та пилососять. Бруківка у місті чистіша, ніж у декого паркет у хаті.

Попри це, найбільша кількість викиду СО2 на душу населення у країнах Євросоюзу припадає саме на Люксембург. Автомобілів тут багато, а населення — трохи більш як півмільйона.

Зранку центр столиці нагадує вулик з бджолами, який щойно розворушили. Робочий день тут починається о 8.00-9.00. Зате вже о 16.30 офісні працівники залишають свої робочі місця, а більшість кав’ярень та магазинів зачиняється о 18.00.

Усі чоловіки — у ділових костюмах. Якщо чоловік вбраний у джинси — значить, торгує квітами. Або свіжою пресою. У столиці Люксембургу зосереджено 200 банків — більше, ніж у будь-якому іншому місті світу. А від банківських працівників вимагають дотримання дрес-коду. Крім того, тут розташовується частина Європейського Суду, Європейської рахункової палати, Європейського валютного фонду та Секретаріату Європарламенту.

Ділові зустрічі люксембуржці проводять у ресторанах. Сюди ж приходять закохані пари, аби посидіти за келихом вина, чи давні приятелі, щоб потеревенити за філіжанкою кави. Нам з чоловіком не пощастило — зі самого ранку у Люксембурзі лив дощ (типова погода для цього міста). Забігли у перший-ліпший ресторан. Адміністратор, побачивши нас, не зміг стримати усмішки. У концепцію закладу ми явно не вписувалися: усі у мештах, а ми — у кросівках. Усі в білих сорочках, а ми — у футболках. Дощовики лише додавали схожості з городніми опудалами. Добре, хоч багнюкою не були обтелепані — вулиці у Люксембурзі щодня миють і пилососять. Однак відвідувачі навіть не повернули голови, щоб нас роздивитися. Скромна піца і два чаї обійшлися нам у 24 євро.

На заробітки до Люксембургу їздять... іспанці і португальці — прокладають дороги та зводять будинки. Поляки чи болгари мають малі шанси тут осісти. Про українців мова взагалі не йде. Отримати громадянство цієї країни — практично не можливо. Мало того, що прожити тут треба мінімум 10 років, ще й іспит скласти з трьох державних мов — французької, німецької і люксембурзької, яка стала державною лише 1984 року. “Ми хочемо залишитися тими, ким ми є” — написано на фронтоні одного з будинків. Кожен четвертий житель Люксембургу — іноземець. Але живе тут тимчасово, поки діє контракт з роботодавцем...

Колись у Люксембурзі видобували залізну руду. Та закинули цю справу. Тепер купують український металобрухт, переплавляють його і продають метал у країни ЄС.

Середня заробітна плата у Люксембурзі — 2-2,5 тис. євро на місяць. Одяг дешевий — за сім євро можна придбати фірмову сорочку, а за 10 — цілком пристойні туфлі. Ноутбук, який у нас продають за 6 тис. гривень, у Люксембурзі можна придбати за 4 тис. Їжа також відносно дешева, якщо отоварюватися у супермаркеті і не лінуватися готувати. А от обід у ресторані чи кафе вибивається з бюджету середньостатистичного українського туриста.

Безхатьків у Люксембурзі — не менше, ніж в Україні. “Працюють” позмінно: відсидить один на східцях біля магазину, через годину другий ті ж сходи п’ятою точкою зігріває. Виглядають безпритульні краще за туристів з України — кросівки Nike, плащик H&M... Довго сміялася, коли побачила безхатька, у якого на руці теліпались два фірмові пакети — один зі супермаркету, інший — з магазину одягу. Я була обвішана такими ж пакунками. Окремі бомжі спілкуються російською. Зачувши українську, обов’язково попросять у “земляків” “одолжить евро”...

Палац, де засідає герцог та парламент, високим парканом не обгороджений. Будівля складається з трьох частин, що належать трьом епохам, стилям і гілкам влади. Права частина — іспанський ренесанс XVI століття, середня —

XVIII століття, а ліва — французький ренесанс XIX століття. У палаці розташовується резиденція Великого герцога, однопалатний парламент і музей з колекцією картин, китайського фарфору та російського малахіту.

У Люксембурзі є свій Собор Богоматері — Нотр-Дам де Люксембург. Готична споруда збудована у XVII столітті. Поклонитися фігурці Богоматері приходять пари, які не можуть зачати дитину. А ще — неповносправні на візочках. Тих, хто ревно вірить у неї, Діва Марія обдаровує потомством і ставить на ноги...

Люксембург — дворівневе місто. Спуститися на перший поверх можна ліфтом або по сходах. Ліфтом — цікавіше. Двері відчиняються і ви — у міні-музеї сучасного мистецтва. Правда, збагнути суть дивних інсталяцій (наприклад, шматка вапняка чи ґудзиків, “пришитих” до пластикової пляшки) дано не кожному. Підписи до цих творінь зроблені люксембурзькою. Німецька у Люксембурзі “котирується” хіба що у діловому листуванні.

“Нижнє” місто — незіпсуте цивілізацією. Жоден звук не порушує тиші: ані гул двигуна, ані дзвінок мобільного. Перлина старої частини Люксембурга — церква Іоганна Святого. Під час Французької революції мощі святого котилися бруківкою, а віруючі їх збирали і переховували (нині мощі зберігаються у соборі Нотр-Дам де Люксембург). А ще ця церква відома тим, що у ній зберігається скульптура Чорної Мадонни (вважають, що Діва Марія мала смагляву шкіру). Дерево не пофарбоване, воно справді чорного кольору. Чорна Мадонна вважається покровителькою неповносправних і вагітних. А ще вона готова вислухати молитву за щасливу долю. Самі люксембуржці рідко заходять у цей храм, а більшість — узагалі не знає, який артефакт зберігається у його стінах...

У Люксембурзі мостів більше, ніж у Венеції. Найстаріший арочний міст у Європі, який з’єднує два береги ріки Алзетте — “родом” із цього міста.

На початку ХХ століття країна банків заробляла на життя... експортом троянд. Ботаніки вивели 260 сортів цієї квітки, зокрема славетну “Розу Лі” (“Троянду Люксембургу”). Витончені бутони різної “масті” можна придбати на квітковому ринку, розташованому у центрі міста.

Автор завдячує в організації поїздки паломницько-реколекційному центру “Рафаїл” www.rafail.com.ua. (032) 247-05-02, (098)006-77-98.