Українського «диверсанта» російські спецслужби погрожували... зґвалтувати шваброю 

Минуло півтора місяця з часу великої політичної провокації ФСБ, яка у першій декаді серпня ледь не спричинила нове вторгнення агресора на адмінкордоні з Автономною Республікою Крим. Нагадаємо, тоді представники російських спецслужб заявляли, що упіймали на півострові “групу українських терористів”, які начебто планували диверсії на хімічному заводі “Титан”, паромній переправі, нафтовій базі, у вертолітному полку. Затриманих, які під тортурами дали “відверті зізнання”, один із судів на окупованій території заарештував на два місяці. Всупереч нормам міжнародного права, представників України до “диверсантів” не пустили досі. Останні новини у цій резонансній справі кореспондент “Високого Замку” дізнавався від Ігоря Котелянця. Він є братом ув’язненого “керівника українських диверсантів” Євгена Панова, жителя Енергодара, колишнього водія Запорізької АЕС, якого викрали і проти якого “склепали” у Криму гучну справу путінські нишпорки.

- Звісток від Євгена немає жодних, - каже Ігор Котелянець. - Найнятого нами у Криму захисника не допускають до мого брата, незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), куди ми звернулися, ще у серпні, постановив зробити це. Євросуд зобов’язав також негайно допустити до Євгена українського консула, але, зрозуміло, Київ на таке піти не міг, адже це було б рівнозначно тому, що Україна визнає Крим територією РФ...

Кремль попросив ЄСПЛ дати йому більший термін для виконання судового рішення щодо допуску нашого захисника, однак не дотримав слова. Нам відомо, що Євгену (для окозамилювання, щоб мати чим виправдатися перед світом) російська влада призначила свого адвоката — таку собі Ольгу Помозову. Однак вона не робила і не робить нічого з того, що передбачають її службові обов’язки, - не домагається справедливості. Я дзвонив до Помозової, щоб дізнатися про долю брата, стан його здоров’я, обговорити тактику захисту, але у відповідь почув, що їй... незручно розмовляти. Більше контактів з нею не було, хоча як адвокат сама мала би ініціювати їх, повинна була бути зацікавленою у тому, щоб отримати більше важливої інформації, щоб використати її для захисту свого клієнта. Побачивши, що дзвонять з України, адвокатеса трубку більше не піднімала...

З наших кримських джерел стало відомо, що брата утримують у Сімферопольському СІЗО. Слідство веде такий собі Михайло Голишев, колишній співробітник Служби безпеки України, який зрадив присягу і перейшов на службу у Федеральну службу безпеки Росії. Голишев спеціалізується на пресингу українських патріотів у Криму, уже не одного запроторив за ґрати...

- Доходила інформація, що Євгена Панова допитують “с прістрастієм”, тобто - катуючи його...

- Від людей, які близькі до російських силовиків, Кримській правозахисній групі стало відомо, що у перші дні після викрадення Євгена помістили у підвал, прив’язали до стільця скотчем, били його, одягали на голову мішок, від чого він задихався, непритомнів, катували електричним струмом. Мішок одягають навіть тоді, коли ведуть на допит (щоб інші затримані його не впізнали і не передали записку). А ще погрожували сексуальним насильством (зазвичай російські спецслужби вдаються до нього з допомогою... швабри). Було видно, що моєму брату вводили якісь сильнодіючі психотропні препарати. Це можна було зрозуміти з його “свідчень”, які Москва показала по телевізору. На цих кадрах ми не впізнали свого брата, це не був погляд людини, яку ми, рідні, добре знаємо у різних ситуаціях. Брат не міг скласти докупи речення, поводився як робот. Очевидно, що російські спецслужби катували Євгена, аби зламати його волю, вибити для телекартинки потрібні їм покази. Ми попросили експерта у сфері психології оцінити продемонстроване відео на предмет застосування незаконних методів впливу. За нашими даними, Євген відмовився від “зізнавальних свідчень”, які від нього вибили відразу після затримання.

- Чи допомагають представники української влади у визволенні вашого брата?

- На жаль, вони говорять якісь загальні фрази — “ми боремося за Євгена”, “ми все зробимо” і т. д. Але це не тішить. Недавно з річного полону сепаратистів визволили одного волонтера, і всі бачили, в якому жахливому стані він вийшов звідти...

У нас зараз багато уваги до тих заручників, у справі яких вдалося щось зробити, кого уже визволили. А коли йде цей процес, інформації немає. Як на мене, нашим службам варто підтримувати контакт з рідними бранців, щоб знати, що робиться для їх звільнення. На жаль, поки що ми цього не знає­мо. Коли я не був у темі, подумав би, що йдеться про одиничні випадки. Але тепер, коли біда зачепила мою родину, знаю, що йдеться про десятки, а може, сотні українців, яких насильно утримують у себе російські спецслужби. При МЗС повинна бути людина, яка відстежувала б усі ці історії, підтримувала б зв’язок з родичами зниклих наших громадян. Якщо ця проблема системна — затягнеться на роки, то чому б не налагодити таку ж системну роботу?