Дві клінічні смерті, п’ятдесят дві операції пережив Руслан Філіпсонов

«Це було пекло. Спершу нас обстріляла артилерія. Коли посунули танки — ми відступили. На пагорбі, де були наші позиції, в окопах залишилося семеро наших. Їх треба було рятувати», - згадує командир взводу, лейтенант Руслан Філіпсонов...

На початку серпня 2014 року Україна була за крок від перемоги над проросійськими терористами. Упродовж двох попередніх місяців армія та добровольці звільняли місто за містом, тактика командування спрямовувалася на проведення військових операцій, які б дозволили відрізати шляхи сполучення для бойовиків, взяти їх у кільце і примусити або відступати, або здаватися. Українські військові вже визволили Слов’янськ, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Дебальцево, Авдіївку, Шахтарськ, Торез, Лутугіно, Мар’їнку, Ясинувату. Над 60-ма селами і містами замайорів синьо-жовтий стяг, а територія Донеччини і Луганщини, яка була навесні захоплена бойовиками, на середину літа зменшилася вдвічі.

Сили АТО закріпилися на околицях Донецька і Луганська. Тактика ворога зводилася до обстрілів тих підрозділів Збройних сил України, які блокували перекидання через кордон техніки та найманців. Постачання зброї та боєприпасів ворог почав здійснювати так званими гуманітарними конвоями, перший з яких в’їхав в Україну 11 серпня.

У середині серпня запеклі бої відбувалися біля Савур-Могили та в Іловайську. Бойовики почали контратакувати і біля Луганська, який оточила українська армія. Сили АТО стояли на околицях міста. Взвод третього батальйону 24-ї механізованої бригади лейтенанта Філіпсонова тримав висоту за сім кілометрів від обласного центру біля Лутугіно, звідки виднілися луганські багатоповерхівки. 20 серпня бойовики посилили атаки на українські позиції, їм допомагали кадрові російські військові. Наступного дня після того бою наші воїни захопили БМД-2, яке належало Псковській дивізії десантних військ Росії.

Той серпневий бій лейтенант Руслан Філіпсонов пам’ятає по хвилинах. Опорний пункт із пів четвертої до дев’ятої години ранку обстрілювала артилерія бойовиків, згодом наші позиції атакували танки. «Віялом летіли осколки. Навколо вирувало полум’я», - пригадує Руслан. Після артобстрілу на позиції, які утримували українські військові, почали прориватися танки. Спершу воїнам вдалося втримати атаку, однак під ворожим натиском бійці відступили. «Тоді ще не було вбитих, лише поранені і контужені - ці хлопці залишилися в окопах на висоті. Поставив собі ціль врятувати їх, і пішов за ними», - пригадує боєць.

Тягти на собі з окопів на пагорбі в укриття кожного пораненого побратима Русланові довелося близько кілометра. І на ньому, і на поранених бійцях були бронежилети та автомати. Врятувати побратимів на полі бою йому допомогла козацька міць - хлопець з дитинства наполегливо займався спортом: важкою атлетикою, армрестлінгом, ходив у тренажерний зал, плавав. Врятував шістьох хлопців. Коли перетягував сьомого, бойовики почали обстріл з «Градів». Снаряд вибухнув поруч і осколки посікли його тіло. Руслана та побратима, якого той рятував, винесли з поля бою інші бійці. Усі семеро воїнів, яких виніс з поля бою Руслан, одужали в госпіталях, а ось для Руслана розпочався дворічний марафон лікування та реабілітації. Хлопець отримав важкі поранення черевної порожнини, обох ніг, розтрощену праву руку, пробиту легеню, майже повністю втратив кишечник та мав пробитий сечовий міхур. Осколки застрягли навіть у хребті. Медики шансів на одужання воїнові не давали.

Три дні після бою Руслан Філіпсонов пролежав у польовому госпіталі поблизу Лутугіно. Стікав кров’ю та втрачав свідомість, перевезти до Харкова, щоб надати допомогу пораненому в госпіталі, медики не могли — тривали обстріли. Згодом хлопця все ж забрав вертоліт. Але у нього вперше настала клінічна смерть — врятували за допомогою дефібрилятора. У Харкові після дванадцятигодинної операції лікарям вдалося стабілізувати стан здоров’я Руслана, а це дозволило перевезти його до госпіталю у столиці. Під час операції у Києві у Руслана ще раз настала клінічна смерть, яку вдруге здолав. «Мабуть, навколо мене літає сильний ангел-охоронець, який оберігає мене. Можливо, Бог має якісь плани щодо мене», - міркує Руслан.

Після лікування в Україні Руслан чотири рази літав на лікування в Австрію. Там йому зробили кілька операцій, загалом медики зробили їх п’ятдесят дві!

Співачка і волонтер Наталка Самсонова познайомилася з Русланом у Львівському військовому госпіталі, де боєць спершу лікувався, а згодом проходив реабілітацію. Наталка у госпіталі малювала портрети поранених бійців. Вона ніколи не бачила Руслана у формі, однак хлопця, який лежав у лікарняній палаті з важкими пораненнями, намалювала саме у військовому однострої.

«Не уявляв свого життя без військової форми, і дуже хотів повернутися в армію, - каже Руслан Філіпсонов. - Можу працювати у військкоматі чи військовим інструктором, можу навчити виживати на полі бою та знищувати ворога». Після дворічного лікування та реабілітації розпочав службу в Національній академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. Коли під час шикування начальник Академії генерал-лейтенант Павло Ткачук представив особовому складу лейтенанта Руслана Філіпсонова, нового офіцера зустріли бурхливими аплодисментами.

На передову Руслан Філіпсонов потрапив наприкінці червня 2014 року після навчань на Яворівському полігоні. Спершу вою­вав у Лисичанську, Сєвєродонецьку і Артемівську, згодом його взвод перекинули під Лутугіно. Перед початком війни у кінці лютого Русланові виповнилося лише 24 роки. Виріс у селі Жовтанцях Кам’янка-Бузького району, що за п’ятнадцять кілометрів від Львова. У 2012 році отримав офіцерські погони - як випускник факультету прикладної математики і фундаментальних наук Національного університету «Львівська політехніка» закінчив військову кафедру у на той час ще Академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного і отримав звання молодшого лейтенанта (після мобілізації став лейтенантом). Після закінчення навчання у «Львівській політехніці» працював лаборантом кафедри загальнотехнічних дисциплін та контролю якості продукції Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Гжицького, співав в університетському чоловічому хорі «Дзвін».

За мужність та героїзм Руслан Філіпсонов нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Сам же Руслан скромно оцінює свої заслуги. «Війна змінила українців, вона їх об’єднала. А найбільше я щасливий, що всі хлопці, яких витягнув з поля бою, залишилися живі…».