«Кумівський» план для Донбасу

У вихідні українцям вкинули інформацію про появу нових сценаріїв розвитку подій на Донбасі, який, незважаючи на потужні зусилля світових політиків, залишається кровоточивою раною. Один із планів — за яким цей регіон віддають на відкуп “учорашнім”, людям Януковича - оприлюднив, посилаючись на надійні джерела у коридорах влади, тижневик “Дзеркало тижня”. Інший варіант — такий, що передбачає непоступливість Києва, і, як наслідок, ослаблення його підтримки з боку Заходу, відміну Євросоюзом антиросійських санкцій — озвучило, з посиланням на авторитетних осіб, видання liga.net. В обох випадках респонденти сходяться на спільній думці: стратегічні тілорухи у питанні Донбасу розпочнуться вже протягом найближчих тижнів...

Якщо вірити відомостям, що їх роздобув журналіст “ДТ” Сергій Рахманін, за вказівкою глави держави, якого “приперли до стінки” лідери західних країн, у стінах парламенту активно розробляють закон про вибори в окремих районах Донецької і Луганської областей (скорочено — ОРДЛО). Підготовкою цього документа начебто займається депутат з президентської фракцїі, колишній член ЦВК Руслан Князевич. Усі положення цього законопроекту узгоджують з Берліном і Парижем (бо канц­лер Меркель і президент Олланд найбільш зацікавлені швидко закрити “українську проблему”). Своєю чергою, Німеччина і Франція “зливають” ці напрацювання Росії, без якої війни на українському сході не припинити...

Новий виборчий закон українські парламентарії начебто мають ухвалити до кінця березня, а вибори в ОРДЛО провести не пізніше червня 2016 року. Чому до цього часу? Бо Захід, притиснутий своїм бізнесом, хоче відновити економічну співпрацю із Росією. На те, що інформацію про вибори не висмоктано з пальця, вказує недавня репліка міністра закордонних справ ФРН Штайнмайє­ра. Він заявив: “Ми постараємося... обговорити нове виборче право для Східної України, для Донбасу, що є основною умовою для проведення виборів, які мають відбутися (виділення наше. — І. Ф.) у першій половині цього року”.

Одним з “м’яких” шляхів виходу із затяжної кризи на окупованому українському сході вважають створення там адміністрацій, які очолили б фігури, котрі влаштовували б одночасно і Київ, і Москву. Кажуть, Кремль готовий відкликати одіозних лідерів “ДНР” і “ЛНР” Захарченка та Плотницького, і дав добро на призначення “поміркованих”. До владного керма у Донецьку і Луганську нібито повинні прийти, відповідно, олігарх Ринат Ахметов і голова фракції “Опозиційний блок” у Верхов­ній Раді Юрій Бойко. Обидві кандидатури, до яких у громадянського суспільства вельми критичне ставлення, запропонував Віктор Медведчук, колишній лідер СДПУ (О), а нині — лідер проросійського руху “Український вибір”, член української контакт­ної групи на мінських переговорах, кум російського президента Володимира Путіна. Не секрет, що “компромісний” сценарій Медведчук звіряв зі своїм московським “родаком”.

Поінформовані люди кажуть, що Петро Порошенко уже мав конфіденційні розмови з Ахметовим та Бойком, отримав їхню попередню згоду. Потенційні намісники заперечують факт переговорів, але з пафосом говорять про свою “готовність зробити все задля миру на Донбасі”. Для обох таке “царювання” - це новий злет, політичні бонуси, додаткова парасолька над їхнім бізнесом. У разі свого призначення Бойко, на якому висять багато корупційних справ, отримав би захист від переслідувань. А Ахметов повернув би втрачений контроль над своїми активами на Донбасі. Адже Москва дала зрозуміти, що готова прислати на захоплені території російський менеджмент, і що місцева влада готова вдатися до націоналізації тамтешніх шахт і заводів. Для Рината Леонідовича це був би удар під дих...

Західні партнери дали зрозуміти українській владі: якщо вона впреться і далі “тягнутиме гуму” з виборами на Донбасі, не піде на компроміси, то Європа, втомлена власними проблемами і тиском свого електорату, послабить або ж навіть скасує обтяжливі для неї санкції проти Росії, махне рукою на Україну. І тоді Києву доведеться ще важче...

Але, схоже, на Банковій готові і до цього, вкрай невигідного для Украї­ни варіанта. Втративши підтримку Брюсселя, Київ сподівається на дружнє плече Вашингтона. За “планом Б” , про який, за даними liga.net, говорять анонімні чиновники у канцелярії Петра Порошенка, попри очікуваний шквал критики від ЄС, Київ “стане у позу”. Хоча і братиме участь у мінських переговорах, але не зробить на них жодної нової поступки на угоду Москві. Нинішня лінія розмежування на Донбасі де-факто стане повноцінним кордоном. Парламент офіційно визнає “ДНР” і “ЛНР” терористичними організаціями, їхніх членів позбавлять українського громадянства. Велика ймовірність, що Київ оголосить всеукраїнський референдум про майбутнє окупованого Донбасу. Як пише видання, “мета запасного плану у тому, щоби будь-які спроби Росії вплинути на внутрішні процеси в Україні через інтеграцію Донецька і Луганська зазнали краху. Водночас Україна виносить проблему окупованих районів Донбасу за дужки і відкладає повернення захоплених районів до більш сприятливого часу”.

Думки з приводу

Мустафа НАЙЄМ, народний депутат

Навесні 2014 року державний кордон України з Росією в Донецькій області все ще контролювали наші прикордонники. У Донецьку ще діяли українські суди, прокуратура, частково - міліція, адміністрації. Гіркін ще не захопив Слов’янська, а сепаратисти в Донецьку шантажем і погрозами утримували лише одну будівлю - Донецького управління МВС. У них ще не було важкої техніки і артилерії, а навколо площі Леніна все ще можна було спостерігати колону Автомайдану з українськими прапорами.

У цих умовах нова влада в Україні запропонувала Ринату Ахметову взяти на себе відповідальність і очолити Донецьку область... Чи міг Ахметов зупинити окупацію Донбасу? Думаю, так. Але Ринат Ахметов - на відміну від Ігоря Коломойського - відмовився, вирішив не ризикувати і вважав за краще залишатися спостерігачем.

Відтоді на фронті загинуло понад десять тисяч українців; десятки тисяч були поранені і покалічені. Число внутрішньо переміщених осіб поставило європейський рекорд з часів Другої світової війни і досягло майже 1,8 млн. чоловік. Державний кордон у Донецькій області повністю контролюється росіянами. На окупованій території не діють ні українські суди, ні прокуратура, ні адміністрації; в грошовому обігу - російський рубль...

Чому ми впевнені, що в цих умови Ринат Ахметов готовий і може взяти на себе відповідальність сьогодні, а два роки тому не міг? Навіщо йому це саме зараз?

Я впевнений, що прихід Рината Ахметова і Юрія Бойка перетворить найбільш густонаселені і проросійські області в країні в електоральний придаток чергової партії одного регіону... У мене великі сумніви в тому, що наші європейські партнери прораховують на два ходи вперед, і хоча б гіпотетично уявляють, як може позначитися на зовнішньополітичному курсі України повернення “регіоналів” у владу. До речі, вже зовсім скоро, на наступних виборах.

Сергій ТАРАН, директор Міжнародного інституту демократій

Принаймні з двох джерел знаю, що передача окупованих територій під управління Ахметову та Бойку - це ідея Медведчука, яку він хотів би втілити, але на яку ніхто з української влади йому не давав згоди. Ідея виношувалася давно. Ще кілька тижнів тому мені трапилося на прес-конференції дискутувати з Михайлом Погребінським - давнім колегою Медведчука. Тоді Погребінський бідкався, що Україна «нічого не робить», аби хоч якось повернути окуповані території. Його пафос зводився до того, що будь-які політичні методи (не обов’язково зміна Конституції) прийнятні, аби повернути Донбас.

У цьому, власне, і полягає особлива лінія Медведчука — під виглядом політичного компромісу «запхнути» окуповані території у внутрішній політичний простір України. Хоча на словах ця лінія може комусь здатися м’якшою, ніж російська — бо не передбачає конституційних змін, зобов’язань, чи «виборів», - загалом, вона не суперечить російській стратегії щодо України: зберегти конфлікт, який би виснажував Україну й перекладав на неї всі витрати, а заодно зняти зі себе санкції… У Києві це всі розуміють, і тому навряд чи влада сприйматиме «лінію Медведчука» всерйоз.