«Цей фільм як — контрастний душ… У деяких моментах мене пробивало на сльози…»

У Львові відбувся допрем'єрний показ українського фільму «Крашанка». Режисер стрічки — Тарас Дудар. У головних ролях — відомі актори: Станіслав Боклан, Олеся Жураківська, Дар’я Легейда, Володимир Гладкий. Також у фільмі знімалися — Артур Логай, Людмила Загорська та юний актор — Михайло Пулянський, який впорався зі своєю роллю Мишка на відмінно.

Журналістка «ВЗ» побувала на допрем'єрному показі. В український прокат стрічка вийде 25 квітня.

«Крашанка» — трагікомедія, яку автори фільму зняли дуже швидко — за десять днів! Державних коштів не залучали, лише кошти — приватних інвесторів. Зйомки фільму відбувалися на Київщині уже під час повномасштабного вторгнення.

Сюжет фільму: дві сестри (Олеся Жураківська, Даша Легейда) та брат (Володимир Гладкий) перед Великоднем приїздять до будинку свого дитинства, де мешкає їхній тато (Станіслав Боклан). Сусіди кажуть, що з початком війни старий став геть дивний і увесь час проводить у своїй майстерні. Допоки діти не можуть розібратися, що ж саме не так з їхнім батьком, до справи береться онук.

Виявляється, той будує ракету, аби уразити нею ворожу столицю. Для цього він ремонтує пульт управління ракетної установки під таємничою назвою «Потяг номер нуль», який в радянські часи слугував рухомою платформою для запуску ядерних ракетних боєголовок. Є усі потрібні креслення, та й досвід роботи за плечима чималий. Потрібно лише трохи наполегливості і щоб молодь, яка нічого не тямить, не плуталася під ногами… Утім несподіваний приїзд доньок, сина та онука псує всі плани…

Сценаристів стрічки надихнув справжній історичний факт: за часів СРСР дійсно існував так званий «Потяг номер нуль» або «потяг-привид» — бойовий залізничний ракетний поїзд (ядерний поїзд). Його збирали в Україні - на Південному машинобудівному заводі ім. Макарова, ці поїзди курсували по залізничних коліях навіть під час Перебудови.

Тож на фоні погроз росії про нанесення ядерного удару почали зʼявлятися думки: «а що, якщо після роззброєння 1989 року частина конструкції збереглася і ми б могли дати відсіч ворогу». Так зʼявився персонаж Івана Андрійовича Забіяки, який знає, де знаходиться установка, що допоможе йому запустити ракету на москву. Тож герой шукатиме будь-які шляхи для втілення свого задуму, попри перешкоди й родинні перипетії.

Фільм досить емоційний, життєвий. Режисеру вдалося натиснути на усі больові точки… Тож глядач мав можливість і плакати, і сміятись…
У фільмі чимало сцен, які пронизують до мурах. Наприклад, одна з таких сцен, коли вмикається сигнал тривоги, в однієї з героїнь починається панічна атака… Аби не сталося чогось гіршого, її товариш, Мишко, кладе до її вух навушники, вмикається музика. А він починає перед нею танцювати…

Після показу зал аплодував стоячи…

Я запитала в акторки Дар'ї Легейди про її враження від фільму.

— Я поки що не можу сказати про свої враження, якщо чесно, — каже Дар’я. — У ці хвилини ще важко говорити. Але я неймовірно задоволена тим, що побачила на екрані. У фільмі справді багато психологічних моментів. Мені дуже сподобалась сцена, яку зіграв Володимир Гладкий, коли він написав своєму другу дитинства — військовому, записку: «Братику, я тебе підміню… А ти відпочинь». Ми намагалися показати правдиве кіно. І попри те, що у нашій країні війна, ми продовжуємо жити.

А ось Володимир Гладкий у коментарі для «ВЗ» зауважив:

— Я дуже самокритично до себе ставлюсь, тому не можу вам об'єктивно сказати, як я зіграв. Це треба питати у глядачів.

— Важко знімати комедію у такий важкий для країни час?

— Це не комедія у прямому розумінні, це кіно як — контрастний душ… У деяких моментах, скажу вам відверто, мене пробивало на сльози…

Продюсерка фільму Марина Квасова розповіла:

— Кошти у фільм вклали чотири інвестори. Коли ми з Аллою Липовецькою-Резніковою прочитали цей сценарій, повірили у нього, і запропонували його нашим партнерам. Скажу, що це недорогий фільм. Від задуму до виробництва минуло декілька тижнів.

— Яка сцена вам найбільше сподобалась?

— Мені дуже сподобалась фінальна сцена, коли підіймається наш стяг. Я вірю у нашу країну і нашу Перемогу!

Українське кіно розвивається, щоразу стає якіснішим. Наші актори дуже талановиті! Ми раді, що вони отримали можливість проявити свій талант на знімальному майданчику. Це, до речі, наша друга кінокартина. Перша — «Лишайся онлайн». Це драматичне якісне кіно про перші дні повномасштабного вторгнення. Дуже людяна та щира гра акторів. Раджу усім його подивитись.