«Ну що ж, брати! От і прийшла наша остання година на цій землі. Помремо нескореними»

У Львівській області запускають новий туристичний маршрут — «Гніздо Яструба», що у Яструбичах Радехівської ОТГ. Це проходження квесту «Шляхом повстанців» (командоутворюючі ігри спрямовані на пошук захованих речей повстанців) та туристичний похід. На його шляху шукатимуть пам’ятну могилу, що стоїть на місці Криївки, де загинули шість хлопців-повстанців у січні 1949 року. Хлопці героїчно загинули, аби не здатися у полон російським катам. російські війська з усіх боків оточили село Яструбичі… В основі екскурсії «Гніздо Яструба» лежать події, які відбувалися в Яструбичах у січні 1949 року.

Ідейна натхненниця та організаторка туристичного маршруту «Гніздо Яструба» Марія Бойко розповіла для «ВЗ», що Яструбичі славилося активним повстанським рухом. 150 мешканців села були у підпіллі й брали участь у повстанському русі.

В лісах було чимало криївок УПА, а у визвольний рух йшли хлопці віком 24−39 років. Були й молодші. Екскурсійна програма у формі квесту розрахована на дітей від п’ятого класу, а також для дорослих. Пізнавальною вона стане і для туристів — вимушених переселенців, які мають вкрай мало інформації про повстанський рух у Західній Україні.

Тож вирушаю у Яструбичі, аби взяти участь в історичному квесті.

Бофони, сумки із завданнями, командна гра…

Наша екскурсія «Гніздо Яструба» починається з чаювання в альтанці, оформленій в патріотичному стилі: синьо-жовтий стяг, атрибутика УПА. Для квесту є спеціально облаштоване поле, засаджене молодими соснами (там, зокрема, ховають атрибути квесту).

«Чому я облаштувала окрему територію під історичний квест? — пояснює Марія Бойко. — Бо прикро, що мало людей знає про шістьох хлопців нашого регіону, які загинули у криївці. Коли розпитувала людей у селі, то вони могли пригадати хіба що одного повстанця — Василя Барана. А решту? Герої не повинні помирати у нашій пам’яті! Тому вирішила організувати такий квест, аби відродити пам‘ять про повстанський рух в регіоні. Саме у формі гри можна легко дізнатися історичну інформацію. Бо коли читаєш довгу лекцію „на три томи“, це не завжди добре сприймається».

Під час чаювання Марія Бойко ставить туристам нашої групи прості питання про рух УПА. Хто правильно відповів, отримав від неї бофон (грошовий документ, квитанція із національною символікою та символікою ОУН-УПА).

Хто до кінця гри назбирає найбільше бофонів, той стане капітаном команди. За правилами квесту, обирають три капітани команди. Це команди синіх, жовтих і червоних. Щоб приєднатися до якоїсь з команд, кожен турист тягне з мішка кульку певного кольору. У квесті авторства Марії Бойко команди формуються не за симпатіями учасників, а вибірково, шляхом жеребкування. Коли команди сформовані, Марія зі своїми помічницями роздає кожному ручку і папір. Просить усіх написати три своїх життєвих цінностей. Наприкінці гри всі учасники дізнаються, які життєві цінності були в шести героїв-повстанців, які загинули у січні 1949 року.

Після цього три капітани команди отримують екосумки із завданнями квесту та картою маршруту. Тим часом, кожен з капітанів отримує документ з історією шести повстанців з Яструбичів. В документі є пропущені деякі факти: вік і псевдо повстанців, якою зброєю користувалися, які життєві цінності мали, чому пішли на фронт. Наше завдання — під час квесту знайти ці факти і вписати в документ. У фіналі кожна команда зачитує текст історичного документа, який і має скластися в один пазл.

Знання з математики допоможуть розгадати таємниці з біографії героїв УПА

Я потрапила в команду синіх гравців. І перше наше завдання — розгадати псевдо Василя Барана. Для цього на окремому аркуші (ми його мали в сумці керівника команди) потрібно виконати чимало математичних дій, як у школі: додавати, віднімати і множити багато цифр. Правильну відповідь щодо псевдо повстанця потрібно було шукати на сторінках історичної книжки. Номер сторінки відповідає правильній цифрі, яку ми отримали під час математичної дії.

В книзі за чергою розкидані букви, які треба скласти в одне слово. За п’ять хвилин інтенсивної математики наша команда дізналася, що псевдо повстанця Василя Барана — Гефайст. 38-річний Василь уже мав гіркий досвід боротьби за Незалежність: відбув термін в концтаборі «Береза Картузька» та сидів у тюрмі «Бригідки» у Львові. В концтаборі йому вибили всі зуби, тож чоловік мав дві вставні щелепи… Інший повстанець з нашої історії - 24-річний Степан Громада з позивним Влодко. Він мріяв будувати мости, навчався в технічній школі в Сокалі.

Найскладніше завдання — звільнитися з кайданок

Поспішаємо на інше завдання квесту. По карті видно, що наша команда має підійти до сосен і на їхніх кронах шукати «щось велике». Я побачила на кроні хвої мішок і побігла до нього.

Всередині були дерев’яні таблички-пазли. Таких мішків на різних соснах було кілька, і всюди ті самі атрибути квесту. Завдання команди — скласти пазл з цих табличок, де був напис історичного змісту та підказка до наступного завдання. По тексту пазла ми дізналися, що найбільша життєва цінність Василя Барана — воля.

Наступне завдання квесту ми знайшли біля вогнища, де стояла дерев’яна скриня. Суть завдання — поділитися по парах. Кожній парі на руки одягають символічні кайданки виготовлені зі шнурків. Кожна пара учасників мала звільнитися з кайданок, не розриваючи їх. Тут гра була на кмітливість. Можна було перекручувати руками, переступати через голови, тіла… Завдання не з легких… Чим більше ідей виплутатися ми придумували, тим ще більше заплутувалися у кайданки… Зрештою, впоралися і всі учасники команди звільнили руки.

«Катання на лижах», командне підкорення жердини зі зв’язаними ногами

По карті видно, що ми наблизилися до наступного випробування — пройти через символічне болото, аби врятувати життя. Так повстанці рятувалися від небезпеки. Але оскільки болота на нашій території квесту не було, завдання ми все ж виконали по-іншому. У завданні пише: «Пройти певну відстань по полі, не торкаючись ногою землі». Нам видали спеціальні дерев’яні лижі довжиною орієнтовно десять метрів. На лижах є шнурки, за які ми мали триматися руками. Гра командна і результат залежить від злагодженості дій та фізичної підготовки команди. Стаємо одне за одним двома ногами на лижі, шнурками на рахунок раз-два-три по черзі перетягуємо лижу лівої та правої ноги. Зрештою, команда дійшла до мети!

Наступне завдання квесту заховане у бідоні від молока. Археологи досі знаходять такі бідони, всередині яких є документи від зв’язкових УПА.

Наша команда має дійти до бідона з перешкодами — переступати із зав’язаними ногами всіх учасників через жердину висотою до пів метра. На вершині жердини є дерев’яні бруски, які падають на землю, коли хтось з учасників торкнувся ногою жердини. Якщо хтось з команди повалив бруски, усі мають за новим колом переступати жердину. На щастя, наша команда була зосереджена і ми швидко прийшли до історичного бідона. А після цього поспішаємо до водойми, де потрібно вудками ловити сині пляшки (кожна команда ловить пляшки свого кольору).

Наступне завдання квесту — зануритися у внутрішній світ повстанця, який тримає в руках зброю та нищить ворогів. Нам не дали справжньої зброї, зате озброїли рогаткою та тенісними м’ячами. Наша ціль — збити за допомогою спеціальної рогатки коробки, які складені «у три поверхи». На дні останньої коробки ми мали знайти експонат, заради якого і проводили патріотичний квест. Там стояли два ключі.

Кожна з трьох команд має здобути по два ключі, щоб у фіналі ними відкрити скриню. На дні цієї скрині - особисті речі шести повстанців, які загинули у Криївці, та запис їхньої останньої розмови.

У фіналі квесту туристи не стримують сліз

І ось три команди прийшли з ключами, тож беремося відкривати скриню. Щемлива мить — послухати запис. Марія Бойко просить усіх присісти, вимкнути звук мобільних телефонів, нічого не коментувати під час прослуховування розмови хлопців. Вона пояснила, що хлопці свідомо собі вкоротили віку, вистреливши в скроні, бо з усіх боків їх оточив ворог. В них було два варіанти — здатися в полон і терпіти муки (усі шість чоловіків уже мали досвід полону), або померти нескореними.

Уривок з останньої розмови хлопців-героїв:

«Чуєте друзі, як завили пси скажені (мали на увазі російських окупантів, які оточили Криївку, — Авт.). Ну що ж, брати! От і прийшла наша остання година на цій землі. Я Василь Баран мріяв про те, щоб наша країна була вільною. Тут помремо нескореними. Наша смерть — боротьба…».

В записі чути гучні постріли, які для хлопців були останніми. російські окупанти ще кілька годин боялися зайти в криївку, думали, вона замінована, або хтось з повстанців залишився живим і приготував відповідь вогню.

Запис розмови настільки був щемливим, що дехто плакав.

Запитую, хто озвучував слова повстанців. Марія Бойко пояснила, що це голоси нащадків героїв. Всією групою вшанували героїв хвилиною мовчання.

Мертвий Василь Баран міцно тримав в кулаці пістолет

На цьому наша екскурсія не закінчилася. Останній штрих — відвідати місце тієї криївки за селом, де загинули шість повстанців. Там у 1992 році встановили пам’ятний хрест з імена усіх героїв. Марія Бойко розповіла, що тіла хлопців російські окупанти вивезли аж під Добротвір. Ніхто не знає у якій братській могилі їх закопали окупанти. Кажуть, окупанти були вражені, як мертвий Василь Баран міцно тримав в кулаці пістолет.

Щороку до державних свят біля хреста відправляють поминальну панахиду.

Марія Бойко підсумувала: «Герої не помирають, поки ми про них пам’ятаємо».