Тернопільські галки поза чергою прилітають по хачапурі
Коли їм забувають дати гостинця, нагадують про себе голосним карканням
Приємний літній ранок у “файному місті” Тернополі. Біля крамниці-пекарні “Грузинський хліб”, що неподалік Національного технічного університету, вервечка охочих поснідати свіжоспеченими хачапурі. Чекаю гарячої, духмяної випічки і я. Раптом над головою голосне вороняче: “Ка-рррр!”. Подумав, що то неподалік в якомусь салоні показують по телевізору фільм про тварин. Та ні! Хтось і далі каркає мені прямо під вухом. Зиркнув угору — а на відчинених дверях пекарні сидять, погойдуючись, дві молоді ґави. На людей зовсім не зважають…
Зате на черговий позивний цих каркуш відгукується одна з продавчинь. Відламує шматочок лаваша і, щось ласкаво примовляючи, підносить його найближчій галці. Птиця нагинається, дзьобом прудко підхоплює гостинець, притискає лапкою до верхньої планки дверей - і на наших очах щипає його. Смакує, розтягуючи задоволення - так само, як оті кілька покупців неподалік, котрі ласують щойно придбаною випічкою.
Отоварююся у продавчині Надії Кобиш, і як тільки вона відпустила своїх клієнтів, цікавлюся незвичними гостями пекарні.
- Ці тримісячного віку ворони самі прибилися до нас, - каже жінка. - За день по кілька разів прилітають - коли з’являється апетит. Ще й навчилися сваритися зі мною, якщо затримаюся з гостинцем для них. Прилетять і широко відкривають дзьоби - показуючи, що голодні. Якщо я не реагую, починають голосно каркати, заглядають усередину приміщення, нагадуючи про себе…
Одну з галок працівники пекарні назвали Надійкою — вочевидь, на честь головної піклувальниці. Другій, яку за компанію привела “старожилка”, назви поки що не придумали.
Виробничому процесу візити цих настирливих галок зовсім не заважають. Перекусили — і полетіли у своїх воронячих справах. Не без того, що своїми відвідинами ці птахи збільшують потік покупців, особливо — найменших. Тернополяни приходять сюди зарядитися гарним настроєм, який створюють своєю присутністю і ось ці крилаті “нахлібниці”…
