Інстаграмні кавові столики із старого дерева
Услід за класиком хочеться повторити: талановиті люди — талановиті в усьому. Ці слова стосуються і головного персонажа нашої розповіді — будівельника за фахом Івана Івановича Буги. Широті його умінь і уподобань можна позаздрити, чи то пак — потішитися за них. Є серед них й унікальне, про яке мало хто знає...
Пан Іван — виходець із мальовничого села Устя, що лежить на березі Дністра, за кілька кілометрів від районного Миколаєва. Наймолодший із чотирьох дітей у сімействі Буг. Керував будівельним управлінням у Пустомитах. Будує різні об’єкти донині. Значну частину свого часу віддає громадським справам — як депутат Дроговизької сільради, в якій потужно представляє рідне село, проявляє і втілює корисні для нього ініціативи.
У вільний час пан Іван захоплюється грою у шахи, виховав багато юних майстрів. «На старші літа» захопився вивченням англійської мови. Та чи не найбільше його нині приваблює незвичне хобі — виготовлення з дерева кавових столиків (це рідкісне заняття у світі називають кофітейблом — від англійського Coffee Tables). Стара деревина, яка вже віджила свій вік, в його руках отримує друге життя. І дарує великі позитивні емоції тим, кому пощастить мати вдома високохудожню річ, до якої доклав рук цей чоловік. «Вийти на люди» цим витворам допомагають його соратники. Але пан Іван — диригент цієї справи, він моделює столики, на пилорамі розпилює заготовки, а потім шліфує, полірує, доводить їх до готовності. Тож із невиразного уламка виходить майбутній шедевр. Саме так — кожна робота Івана Буги є оригінальною, неповторною, має свою, так би мовити, родзинку.
— Я ніколи не вчеплю живого дерева, — каже наш співрозмовник. — Підшуковую такі дерева, які звалила буря, затопила вода. Матеріалом для роботи стають і старі пеньки. Деякі заготовки витягаю із Дністра. У ньому можна знайти столітні дерева, які колись росли біля краю ріки, а потім упали і законсервувалися у намулі. Одна з таких моїх цінних знахідок — морений дуб. Його колір дуже специфічний — коричнувато-чорний. Якби хотіли у магазині знайти таку фарбу — не знайдете. Що зробила природа за 100 років — люди не зроблять…
Свої кавові столики пан Іван виготовляє із дерев, які з обох боків мають живий край. До цієї справи, крім згадуваного дуба, добре надаються ясен, горіх, акація. В основному ті породи дерев, які у нас спалюють як дрова. Іван Іванович знаходить цьому матеріалу набагато корисніше призначення. Особливо цікава у роботі акація.
Роботи Івана Буги знають шанувальники прекрасного у Луцьку, Одесі, Львові, Києві. Висловлювали своє захопленням ними у США, Канаді, Англії, Новій Зеландії, Норвегії, Болгарії, Німеччині, Японії, Тайвані. Коли їздив на змагання шахістів у Польщу, дарував свої вироби організаторам — почувалися на сьомому небі. Кілька днів тому, коли ми готували цю публікацію, відправляв пакунок у Сан-Франциско…
Чим сучасну людину приваблює старе дерево? Своєю природністю.
— Зріз дерева, особливо поперечний, має казковий вигляд, — роз’яснює будівельник із талантом художника Іван Буга. — У відгуках мені часто пишуть: «Надзвичайно чудова робота! Видно всю текстуру дерева, кожну його лінію, кожну жилку…». А ще по внутрішньому малюнку дерева, по його прожилках можна отримати багато інформації про колишнє життя цього дерева. Скажімо, про те, як воно було повернуто — до півдня чи до півночі… Річ, яку я виготовляю, є єдиною у світі. Тим вона і цінна. Люди хочуть мати у себе щось неповторне, ексклюзивне — і дарувати його іншим. Один вдячний американець написав мені ледь не поему. Щоправда, зробив зауваження за те, що вкрив його кавовий столик глянцевим лаком. Хотів мати його цілком природним. Зняв той лак, відшліфував по-своєму…
Перед тим, як відправити своє «неабищо» у світи, Іван Буга з десяток разів ретельно оглядає його, дошліфовує, «підпацовує». Гарно пакує у натуральну тканину, переважно з льону. Кладе у посилку металеві ніжки під столик, викрутку, робочі рукавички. А ще — інструкцію англійською мовою. Щоб іноземці не ламали голови, як зібрати цей шедевральний столик українця. Повсюдно сприймають його посилки «на ура».
— Нема у моїх роботах нічого особливого, — з властивою йому скромністю каже пан Іван. — Вся цінність моїх виробів у тому, що вони… прості. Десь прочитав, що оці всі наші «євроремонти», де все абсолютно біле, рівне, негативно впливають на людську психіку. Немає у природі нічого абсолютного! Щось є криве, щось косе, підігнуте. Вище, нижче, таємниче, загадкове… І тим воно прекрасне!
