«За історичну сукню чотири тисячі не шкода. А за сучасну не дала би»
Подружжя Марії і Яреми Іванцівих відтворює на фестивалях середньовічне життя галицьких міщан
Марія та Ярема Іванціви — незвична родина. Разом з трьома доньками, 5-річною Яриною, 3-річною Юноною та однорічною Меланою, подорожують світом і пропагують українську культуру. Беруть участь в історичних фестивалях. Задля цього везуть зі собою шатро та глиняний посуд, яким користувалися наші пращури. Одягають середньовічний одяг… Журналіст «ВЗ» зустрілася з реконструкторами, аби детальніше розпитати про їхню справу.
Марія — донька відомого львівського реставратора Лева Скопа. Викладає у Львівській академії мистецтв. Історичною реконструкцією захопився чоловік Марії, Ярема. Йому на той час було 16 років. До улюбленої справи чоловіка долучилася дружина.
«Історичною реконструкцією займався мій двоюрідний брат, — розповів Ярема. — На той час у Львові було кілька клубів з реконструкції, до одного з них він примкнув. Я спочатку зацікавився лицарськими обладунками. Ми у такому вбранні їздили у подорожі… Пригадую, мене заскочив той факт, що більшість людей у середовищі реконструкторів на той час були російськомовними. У мене з'явилося бажання — українізувати цей процес (усміхається. — Авт.). Мій дід Петро Дужий був одним із провідників ОУН-УПА. Тому мене з дитинства виховували у патріотичному дусі».
«Клуби реконструкторів переважно закритого типу, — каже Марія Іванців. — Ми з чоловіком вирішили зробити цю справу максимально відкритою. Я сама шию історичний одяг, переважно це вбрання XIII-XIV століть. Стараюся максимально відтворити спідню білизну, верхній одяг, взуття. Інформацію про те, яким був цей одяг, отримую з різних джерел — книжок та музеїв. Є багато інформації, яку попередніми роками зібрали реконструктори. Часто дискутуємо з колегами на цю тему, бо відтворити середньовічний костюм на 100% неможливо. Якщо залишки посуду археологи знаходять дотепер, то тканина у землі не зберігається».
«Що відчуваєте, коли з'являєтесь у такому одязі на публіці?» — цікавлюся. «Цей одяг — зручний. Зберігає тепло. Маємо вбрання для літньої та зимової пори року. Може, хтось думає, що середньовічний одяг був примітивний. Але це не так. Уже у ті часи був складний крій, використовувалися різні техніки, вбрання оздоблювали прикрасами. Нещодавно ми познайомилися з киянами, які виготовляють скляне намисто за давніми технологіями. Плануємо таке намисто придбати і додати його в нашу експозицію».
Ярема разом з друзями у 2005 році засновували ГО «Чорна Галич». Реконструктори кажуть, усі охочі можуть долучитися до їхньої діяльності (на сайті можна знайти інформацію щодо тих чи інших фестивалів). «Спочатку людина може поїхати з нами як глядач. Можемо позичити їй історичний костюм або вона може одягнути буденний одяг. А потім вже придбати для себе середньовічне вбрання. Потрібен час, аби усвідомити значення цих подорожей, відчути дух української історії…»
«Нещодавно ми повернулися зі Словаччини, — розповідає Марія. — У Європі історична реконструкція — популярна річ. Ми приїхали у своїх костюмах. Поставили шатро, скрині, стіл, начиння. Раніше їздили на фестиваль до Чехії. Там зібралося близько 3 тисяч реконструкторів, які поприїжджали зі своїми сім'ями. Разом з дітьми, навіть домашніх улюбленців привезли. Буває, організатори таких фестивалів оплачують дорогу та харчування. Також часто їздимо Україною. Нещодавно були у Надвірній, Тустані… У Львові були Дні європейської спадщини. Ми організовували таборування біля Лисої гори, де відтворювали життя у Середньовіччі».
«Історична реконструкція — це як любительська наука, — каже Ярема Іванців. — Хтось, наприклад, займається виготовленням кераміки, їде на фестиваль і там гончарить. Інші шиють взуття. Я люблю художню обробку дерева. Відповідно, тим і займаюся Також мені подобається організовувати різні заходи. Працюємо з дружиною культурними менеджерами».
Марія та Ярема усюди беруть зі собою дітей, які бавляться як сучасними іграшками Lego, так і історичними — дерев'яними кониками. На фестиваль у Тустань родина поїхала, коли найменшій донечці було лише три тижні. «Наші колеги були шоковані, — усміхається Марія. — У той час у Львові була неймовірна спека. А там — гори, свіже повітря. Було ідеально! Це був переломний момент. З того часу постійно подорожуємо з дітьми. До Франції їхали машиною дві тисячі кілометрів — туди і назад».
Цікавлюся наостанок у Марії, як вона ставиться до сучасного одягу? Здається, більшість часу жінка вбрана у середньовічний… «Чотири тисячі гривень за історичну сукню мені не шкода віддати, — усміхається Марія. — А ось викласти таку суму за сучасний костюм я би не наважилася. Одяг має служити мені, а не я одягу. Ми з чоловіком проти споживацтва. Я за якісне взуття, але мені не потрібно п'ять пар рожевих мештів».
