У ліжку з ворогом

За інформацією Єврокомісії, кожна четверта європейка, старша за 15 років, зазнавала фізичного та/або сексуального насилля з боку свого партнера. Однак експертів більше насторожує інша цифра: кожен четвертий європеєць виправдовує ґвалтівника і допускає, що статевий акт може відбутися без згоди обох. Через відсутність розуміння з боку суспільства більшість жертв воліє мовчати.

«Мій хлопець не­одноразово пропонував зайнятися анальним сексом, переконував, вмовляв, а потім просто взяв силою, не запитуючи, хочу я цього чи ні. Ми розійшлися. Чоловік, з яким побралася, також ґвалтував мене, але морально. В усіх випадках почувалася м’ясом», - такою історією поділилася у рамках “Янебоюсьсказати” - всеукраїнської соціальної флешмобної акції проти замовчування гендерно зумовленого насильства - одна із жертв. Нагадаємо, сот­ні жінок (не лише українки, а й громадянки пострадянських країн) відверто розповіли про пережитий досвід насилля. У тому, що їх ґвалтували постійні партнери, зізналися одиниці. Коли у жінки є бойфренд чи законний чоловік, то це вже передбачає, що секс у них відбувається за обопільною згодою.

“Не кожна жінка зізнається, що партнер її лупцює. Тим більше не розповість про сексуальне насилля, яке найчастіше йде “у зв’язці” з фізичним. Якщо справа дійде до суду, буде наголошувати на тому, що чоловік її бив, але не переповідатиме усіх подробиць спільного проживання з насильником”, - каже керівник Західноукраїнського центру “Жіночі перспективи” Любов Максимович.

“Жінки бояться людського осуду. В Україні не прийнято “виносити сміття з хати”. “Іван побив Оксану? Ну випив, а вона під руку підвернулась. З ким не буває? Наступного дня помиряться. Нічого у чужу сім’ю лізти!”; “Жінка не бита — як коса не клепана!”; “Віддай мене, мамцю, за кого я хочу. Він мя буде бити, не буде любити, нікому не скажу” - український фольклор оспівує насилля у сім’ї. “Місце жінки — біля плити, у церкві і коло дітей. Прагне чогось більшого? Треба їй вправити мізки!” - так думає насильник. Не вміє цивілізовано домовлятися, тому у хід ідуть кулаки. Найімовірніше, у дитинстві також зазнавав насильства у сім’ї або був його свідком. Цю модель з’ясування стосунків переносить у доросле життя”, - пояснює психологію агресора експерт із гендерних питань.

“Насильство присутнє не лише у бідних сім’ях. Люди, які живуть у достатку, також можуть розпускати руки. Через те ця проблема гостро стоїть у всіх країнах світу. Чоловік б’є та/або ґвалтує свою дружину, бо хоче у такий спосіб продемонструвати свою домінанту. Часто насильник не усвідомлює, яку кривду чинить”, - каже Любов Максимович.

На думку експерта, замало працювати з жертвою. Треба працювати з насильником: “У Канаді, приміром, людині дають вибір — або сідаєш у тюрму, або відвідуєш заняття з корекційної реінтеграції тривалістю 60 годин, які проводяться у поліцейському відділку. На 10 занятті насильник починає розуміти, що відчуває жертва, діти, які стають свідками насильства”.

За словами експерта, до 16-20 років насилля зазнає... кожна українка. Йдеться не лише про фізичне чи сексуальне, а й економічне та психологічне. Якщо жінка стверджує, що такого досвіду не мала, швидше за все, не розуміє, що до неї застосовували силу, або переконана, що “сама вин­на”, бо спровокувала насильника. “В українському законодавстві свого часу було прописане таке поняття, як “віктимна поведінка” (коли своїми діями жертва провокує злочинця на вчинення певних дій, створює обстановку, вигідну для нападу. - Авт.). Це була своєрідна “лазівка” для насильників, яка допомагала уникнути відповідальності за протиправні дії. Під тиском громадськості поняття “віктимної поведінки” із закону прибрали. Але цього замало. Треба прибрати її з голови. Бо якщо думаємо, що жінку зґвалтували, бо була вбрана у коротку спідницю, то тим самим виправдовуємо ґвалтівника, стаємо на його бік”.

Однак лікар-сексолог, психотерапевт, психіатр, доцент кафедри психіатрії, медичної психології і сексології Національного медичного університету ім.

О. О. Богомольця Георгій Селюков стверджує: у трьох випадках із чотирьох жертва й справді провокує нападника. “Фліртує, не розуміючи, що у деяких чоловіків відсутній стоп-сигнал. Часто обоє розігріті алкоголем, перебувають у закритому приміщенні. Сексуальне насильство у сім’ях також відбувається... зі згоди жінки. Вона не хотіла або не могла. Він наполіг на своєму, застосувавши грубу фізичну силу. Потім попросив пробачення, запевнив, що таке більше не повториться. Але це повторюється — вдруге, втретє, вдесяте... Якщо жінка раз проковтнула образу — терпітиме її так довго, як проіснують ці стосунки. Заспокоює себе тим, що так їй вдасться зберегти сім’ю: “Хай робить що хоче. Бо як буду йому перечити — піде до сусідки, куми, буде зраджувати з колегами по роботі”. А збоку мама “нашіптує”: “Всі терпіли — і ти терпи”, “Буває й гірше!”, “Краще такий чоловік, ніж ніякого”, “Всі не без недоліків”. От жінка й мовчить, зціпивши зуби. Знає, що довести факти сексуального насилля буде важко, адже все відбувається за зачиненими дверима. Її слова проти його слів. Жодних свідків. Насильник спокійний: навіть якщо жертва звернеться до правоохоронних органів, він, вдавшись до погроз, шантажу, залякувань, змусить її забрати заяву”.

“Жінки залишаються жити з насильником від безвиході. Агресор погрожує, що виставить її на вулицю, залишить без засобів до існування, що вона сама буде змушена годувати дітей або взагалі їх більше не побачить. Якщо жінці ніде шукати підтримки та захисту, буде й далі терпіти знущання, - каже психотерапевт, сексолог, консультант з питань сексології Лучія Микитюк. - Перейнятися бідою жертви, пропустити через себе все те, що довелося їй пережити, — це боляче і страшно. Через те суспільство воліє заплющити очі на проблему”.

“Скільки жінок, не витримавши систематичних побоїв, шукали звільнення у смерті — насильника чи своїй? Скільки насильників, не розрахувавши своїх сил, відправляли жінок на той світ? Насилля породжує насилля. Якщо його не помічати, рано чи пізно це виллється у трагедію”, - переконана Любов Максимович.