«Учні жартували, що тести з української сепаратисти складали»

Бідкаються, що через суперечливі, а подекуди і скандальні завдання отримали нижчі бали, ніж заслуговують. Враховуючи, що при вступі навіть півбала можуть стати вирішальними, «обкраденим» залишається хіба поспівчувати. Скандал довкола ЗНО з української отримав не менш резонансне продовження. Близько 2600 випускників подали апеляцію на отримані результати. Третина скаржників домоглася вищого бала. Цифри були б ще плачевнішими для репутації комісії з перевірки учнівських робіт, якби на апеляцію наважилися усі, хто справедливо нарікав на результат, каже заслужений учитель України Ліна Стефанюк. У Калуській гімназії, де Ліна Миколаївна викладає українську мову і літературу, одразу троє випускниць відсудили додаткові бали за «мовне» ЗНО.

- Були шоковані, дізнавшись, що троє наших випускниць, які були переможцями конкурсів творчих робіт, отримали за так звану творчу частину ЗНО з української 10-11 балів з 20 можливих. Це немислимий результат! - каже Ліна Стефанюк. - Одна з дівчат, Ярина Смирнова, цьогоріч завоювала перше місце на VІІІ Міжнародному конкурсі з українознавства. Надя Гук - переможниця Міжнародного конкурсу учнівської й студентської молоді «Мій рідний край». Усі троє дівчат подали апеляцію. На це не всі наважуються. Бо результат може бути різним — після перегляду бали можуть не лише додати, а й відняти, якщо комісія вирішить, що робота була оцінена вище, ніж вартує. Але дівчата були у собі впевнені. І довели, що їхні результати несправедливо занизили. Ярина Смирнова й Уляна Кишенюк відсудили по шість балів. Наді Гук додали 7,5 бала. Це скандально великі цифри, які змушують замислитися: чому таке можливо? І чи доцільна тоді така форма тестування, як творче завдання? Хоча насправді те, що було запропоновано, назвати творчим завданням можна хіба з великою натяжкою. Це якась неповноцінна форма твору-роздуму, яка — як прокрустове ложе для учнівської думки: ось тобі арена, ні кроку за межі. Не кажучи вже про те, що оцінка такої роботи може бути лише суб’єктивною. Один скаже: є теза й аргументи. Інший вважає, що присутній лише натяк на тезу або її взагалі немає. Виникає питання: теза — це що, математична формула чи арифметична дія, як 2+2=4? Яка може бути об’єктивність в оцінюванні таких завдань, якщо кожен підходить по-своєму? Така форма роботи не перевіряє ні знань, ні творчості учня. Кажуть, має бути посилання на літературний твір — хіба це не перевірка знань? Посилання на твір зовсім не означає, що дитина орієнтується у цьому творі. Часто знає лише тему і кілька героїв, навіть автора не завжди назве.

- Сумнівне творче завдання, гучний скандал через абсурдність тестів, які стосувалися твору письменниці Галини Пагутяк... Чи не забагато «проколів» для ЗНО? Яке ваше загальне враження від тестів з мови і літератури?

- Часто завдання некоректні у своїй постановці. Дитина довго вчитується, аби зрозуміти, що від неї вимагають. Навіщо ця псевдонауковість у формулюванні питань? Усе має бути чітко, конкретно, лаконічно.

Я прихильник того, щоб перевіряти знання з усіх розділів мовознавства. Але перевірка не повинна виходити за межі шкільної програми і правопису. А у нас часто в тестах дають винятки з винятків, які навіть у правописі не зафіксовані. Особливо полюбляють вправлятися з власними назвами. Звісно, можна і потрібно ставити складні питання. Але такі, на які є однозначна відповідь, і її можна знайти й у правописі, й у підручнику. Тоді не буде можливості оцінювати роботи, кому як заманеться. Учень буде захищений і розумітиме: цього я не зробив, бо не знав, а це завдання виконав, бо вчив і пам’ятав.

Плюсом було те, що цьогоріч ЗНО з української передбачало два варіанти: базовий і поглиблений. Але і тут без проблем не обійшлося. Переглянувши завдання, мовники дійшли висновку, що варіант «Б» був легшим й одноманітнішим за базовий. Яка логіка, якщо базовий варіант розрахований на тих, хто не пов’язує свою професію з філологією (майбутні фізики, математики, лікарі, хіміки...)?

- З чим пов’язана така халтура у підготовці тестів? Некомпетентність, недбалість, чи два в одному?

- Мало залучають вчителів-практиків. А це неприпустимо, коли йдеться про шкільну освіту. Ті, хто готує тести, часто далекі від школи. Ми, вчителі, з повагою ставимося до науковців, прислухаємося до їхньої думки. Але коли у такій справі, як підготовка ЗНО, гору беруть не здоровий глузд і повага до учнів, а амбіції, чиєсь бажання «вимахнутися», результати плачевні. Не можна просто наосліп набрати і накидати завдань. Усе має бути продумано. ЗНО — державна кампанія, і підходити до нього треба серйозніше. Мені імпонують цьогорічні питання з літератури. Вони непрості, але розумно і коректно побудовані. Видно, що готували їх фахівці високого рівня. А тому і нарікань не було. Щодо суперечки, яка виникла через завдання, пов’язані з аналізом тексту (маю на увазі уривок з твору Галини Пагутяк), ті, хто обурився, були праві. Сам по собі текст цікавий, філософічний. Але тести до нього були побудовані так, що стали часовим капканом для учнів. Це була перевірка не знань, а вміння логічно мислити. Діти з розвиненою логікою дали правильні відповіді. Мій внук, який закінчив фізико-технічний ліцей, теж правильно відповів на усі чотири завдання. Але витратив більш як півгодини. Через це на мовні тести часу забракло. Навіщо складати завдання так, аби красти в учасників ЗНО дорогоцінний час? Учні жартували, що це сепаратисти такі тести склали.

- Директор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук звинуватив у роздуванні скандалу навколо ЗНО з української не лише випускників, які у такий спосіб намагалися виправдати свої низькі результати, а й недобросовісних учителів. Їм теж, мовляв, вигідно бучу здіймати, щоб батьки учнів не прийшли і не спитали: «Чого ж ви наших дітей вчили?».

- Частина істини у цьому є. Є категорія людей, які найменші труднощі намагаються списати на сам факт ЗНО, погану організацію тестів. Але для об’єктивності варто прислухатися до думки тих вчителів, науковців, яких не можна вважати зацікавленими особами. У них теж чимало претензій до тестів з ЗНО.

- Результати тестування з української змушують замислитися не менше, ніж суперечки щодо якості ЗНО. З 275 тисяч випускників лише кожен п’ятий знає українську на базовому рівні. Понад 23 тисячі взагалі не склали ЗНО з української мови і літератури.

- Цифри, звичайно, вражають. Чому така сумна картина? Процес викладання у школах — біда, але не єдина. Скільки проблем з успішністю дітей, причому тих, які мають прекрасні задатки від природи. Соціальні негаразди сколихнули і школу. Якщо раніше вчителі ретельно і старанно виконували свої обов’язки, то тепер у школу приходять ті, у кого інші плани. Вони вміють, знають, але не працюють так, як могли б.

- Бо керуються матеріальним інтересом: чим менше даватимеш знань на уроках, тим більше буде клієнтури і можливостей заробити на репетиторстві (соцмережами ширилися розмови про те, що напередодні ЗНО деякі столичні репетитори підняли тарифи до 50 євро за годину)?

- На жаль, і таке є. Ми живемо у ринкових умовах, і кожен з батьків сам для себе вирішує, давати дитину до репетитора чи ні. Але репетиторство — не панацея. Навіть найкращий репетитор нічого не зробить, якщо дитина недбало ставилася до навчання. Програму за сім років за раз у голову не вкладеш. Репетитор може хіба що натаскати дитину. Але це не знання. Показовою є історія, яку чула від свого онука. Він ходив на підготовчі курси в інституті, і там треба було скласти іспити, щоб отримати до загального бала відповідну кількість додаткових. Так ось: його однокласник, який успішно склав ЗНО, вибрав зі списку запропонованих предметів українську і математику. Після іспиту виходить і каже: «Я нічого не міг зробити, усе забув». Репетитор його натаскав, але цього вистачило лише на ЗНО. А після ЗНО - все. Якщо дитина знає матеріал, завдання вчителя — скоригувати його знання, зорієнтувати у підходах до тестування. Для хорошого учня потрібно тиждень консультацій (кажу з власного досвіду). Для слабшого — місяць.

- На чиєму боці ви у дискусії про те, чи варто у шкільній програмі скоротити вивчення класиків, а більше давати сучасної літератури? Прихильники такого підходу вважають, що заскорузлість програми відбиває у дітей охоту взагалі щось читати (при тому, що їх і так за книжку не засадиш).

- Мода на письменників минуща, а цінності, які вони творили, - вічні. Так, психологія сучасної людини своєрідна. Це вже носії нових знань, можливостей, нового способу мислення. Часто те, що нам здається драматичним, трагічним у творі, для сучасного учня зовсім недраматичне і нетрагічне. Читають «Кайдашеву сім’ю» - вона їм не смішна. Читають Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», багато чого не розуміють. Це ніби інший світ... Мудрагелі кажуть відкинути класику. А що прийде на заміну? Твори світових авторів століттями живуть. Читаючи їх, не перестаємо дивуватися людській думці, моралі. Це ж незнищенно. Класику не можна відкидати. Її просто по-іншому треба читати, по-іншому розставляти акценти. Проблема ще й у тому, що учні ж не читають ці твори. А якщо читають, то у короткому варіанті в Інтернеті. Доторк до художнього слова не може відбутися за 45 хвилин. На твір виділяється урок, а то й половина, бо ще біографію письменника треба згадати. Програми захаращені, перенасичені. Яка, наприклад, потреба представляти у літературі понад 50 письменників? Сучасні шкільні програми - це якесь безумство, яке йде на знищення дитячого здоров’я, психіки. Тут мають сказати своє слово медики, психологи. Зрештою, і дітей треба чути.