Українці бажають доброго дня, росіяни – здоров’я, араби – миру

Це свято мало стати протестом проти напружених відносин між країнами. Брати розіслали письмові привітання у безліч держав з одним лише проханням — відправити такі ж листи ще десятьом людям. Ідею Маккомаків відразу ж підтримали у 180 країнах. Свято вітань стало багатонаціональним та незалежним від таких чинників, як професія, релігія або переконання людей, які його відзначають. Цей день має об’єднувати дітей та дорослих, політиків та доярок — усіх, хто прагне зробити світ дружнім і толерантним. Традиційно на це свято багато людей з усіх куточків світу розсилають одне одному листи з привітаннями.

За словами психолога Ігоря Лебединця, звичай вітатися виник ще за часів первісно-общинного ладу — приблизно 1 млн. років тому. Люди простягали одне одному руку (щоб зустрічний бачив, що у ній немає зброї) та широко усміхалися. Буквально привітання означало: “Я для тебе безпечний, не становлю жодної загрози й радий бачити!”.

На сьогодні важливі не стільки слова, скільки форма, в якій ви їх подаєте. Якщо, зустрівши сусіда, щось пробубоніти собі під ніс, тримаючи руки в кишенях, — ні ви, ні він не отримаєте жодних позитивних емоцій. Шкода, адже щире вітання здатне не лише суттєво підняти настрій, а й позитивно вплинути на самопочуття та загальний стан здоров`я. Якщо ви радісно привітаєте навіть ту людину, з якою маєте конфлікт, — це сприятливо вплине як на неї, так і на вас.

Важливо вітатися не лише з добре знайомими вам людьми. “Ми, слов’яни, не звикли розмовляти з випадковими попутниками. Одного разу в Німеччині я їхав у ліфті з чоловіком, якого бачив уперше, — згадує пан Ігор. — Він радісно усміхнувся мені та побажав доброго ранку. Здавалося, весь світ змінився у кращий бік...”.

Зустрівши товариша, слід не лише привітатися, а й злегка його обняти, демонструючи привітне ставлення. Друзі можуть цілувати один одного в щічку. Натомість така форма не має бути формальністю. Вона припустима лише у випадках, коли ви справді любите цю людину, адже означає: “Ми настільки близькі, що допускаємо один одного на свою інтимну територію”. Якщо ж ваше ставлення до людини не надто приязне, торкання губами може спричинити незручності для обох. Краще обмежитися рукостисканням та дотриматися комфортної дистанції — 70 см.

Викладач школи етикету Ліна Полихата зауважує, що, вітаючись, ми бажаємо одне одному доброго ранку, дня або вечора, виказуємо свою пошану. В нашій словесній традиції завжди було прийнято вітатися з усіма. Саме тому, живучи в багатоквартирному будинку, варто вітатися з усіма його мешканцями, яких бачимо хоча б один раз на тиждень, навіть не знаючи їхніх імен. Те саме слід робити в установі, в якій працюємо: це свідчить про рівень культури людини. Звертаючись до продавця в магазині, бармена у кафе або іншого працівника громадського закладу, необхідно з ним привітатися.

Першим завжди вітається той, хто більш ввічливий. За діловим етикетом, керівник бажає доброго дня своїм працівникам, молодші завжди мають вітатися зі старшими. Людина, яка заходить до приміщення, вітає усіх присутніх, а ті, своєю чергою, мають їй відповісти.

Чоловіки цілують жінкам руку тільки в закритому приміщенні — просто неба робити це неприпустимо. Така традиція склалася історично: колись представники сильної статі таким чином вітали дам на балах. Зараз усе залежить від галантності кавалера: зазвичай так виказують пошану під час знайомства, переговорів, після ділової вечері. У гостях таким чином вітають лише господиню, оскільки вона — основна фігура забави.

Що край — то звичай...

У будь-якій країні світу привітання — це побажання добра. Але оскільки життєві цінності у народів різні, то й способи висловлення приязні відрізняються.

В Україні, як і в більшості країн, бажають доброго ранку, дня або вечора.

У Росії зичать здоров’я («Здравствуйте!»).

Грузини, вітаючись, кажуть: “Будь переможцем!”.

Вітання арабів та інших мусульман звучить “Ассалем Амсіхум!”, що означає: “Мир вам!”. Цього ж бажають одне одному ізраїльтяни.

У США при зустрічі прийнято запитувати: “Як справи?”. На що слід відповідати: “Все чудово!”. Сказати “погано” вважається верхом непристойності.

В Ірані зичать одне одному бути веселим.

У країнах Латинської Америки при зустрічі прийнято обійматися, навіть якщо перед вами зовсім незнайома людина.

У Лапландії труться один об одного носами.

У Самоа (острівна держава в Тихому океані) на знак вітання слід обнюхувати одне одного.

У Тибеті, зустрівши перехожого, правою рукою знімають головний убір, ліву закладають за вухо і висовують язик.

Зулуси (негроїдний народ у ПАР) при зустрічі вигукують: “Я тебе бачу!”.

У індійських племен Америки під час зустрічі слід сісти навпочіпки. Така поза вважається найбільш миролюбною.

У Монголії вітаються словами: “Чи здорова ваша худоба?”.

Представники одного з народів Китаю, зустрічаючись, самі собі тиснуть руку.