Наталія КОРНІЄНКО: «Школа – мій монастир!»

На жаль, освітяни не отримують належної винагороди за свою працю, тож не мають стимулу виховувати та вчити дітей належним чином. Попри це, існують педагоги, для яких їхня професія — не робота, а покликання. Саме до таких належить вчителька молодших класів авторської школи “Тривіта” Наталія Корнієнко. Вона повністю віддає себе своїм учням — приходить до школи найпершою, йде — останньою, окрім того, працює в дитячому журналі та пише книжки...

— Пані Наталіє, ви маєте три освіти, чому обрали для себе професію вчительки молодших класів?

— Навчаючись у школі, мріяла бути адвокатом, щоб вершити справедливість, захищати людей. Але доля розпорядилася так, що спочатку закінчила Львівське педучилище. Я рано пішла до школи, тож у 17 років вже отримала диплом педагога. Почала працювати вихователькою у дитячому садку, водночас навчаючись на заочному відділенні юридичного факультету Франкового університету. Свій шлях почала з приватного садочка при авторській школі Марії Чумарної. На цю посаду претендували досвідчені люди, але директор надала перевагу саме мені — мабуть, побачила в юній дівчині фаната педагогіки! (сміється). Згодом разом із колективом почали працювати в дитячому журналі “Ангеляткова наука”. Мене це захопило. Закінчила навчання в університеті, й настав час остаточно визначатися з професією. Був вибір — працювати юристом у міській раді, адвокатській конторі або залишитися у школі. Всі казали — навіть не думай, адже бути юристом — вигідно та престижно. Але я зрозуміла, що коли професія — лише спосіб заробляння грошей, це сумно. У школі мене тримала ідея та захоплення педагогікою. Якщо людина працює за покликанням — вона реалізована, а значить, щаслива.

З колегами жартуємо, що школа — це наш монастир. Вважаємо її своїм домом. Працюю з дітьми вже дев’ятнадцять років, п’ятнадцять з яких я — вчителька молодших класів. Жодного разу не пошкодувала про свій вибір!

— Ви кажете, в освіті вас затримала ідея. Яка саме?

— Ми виховували дітей не так, як колись, у традиційній радянській школі. Перш за все, навчали на засадах християнської моралі. Андрей Шептицький казав: якщо дасте дитині будь-яку освіту, навіть найкращу, а християнського виховання уникнете — вважайте, жодної освіти не дали. Наука без духовності — мертва, дитина не матиме орієнтирів у житті. Завдання педагога — навчити дітей вчитися, тобто — зосереджуватися, а також пояснити, що головне — бути не першим, а щасливим. Освітянин не повинен заганяти себе в рамки шкільної програми, адже найважливіше бути другом, як казав Сухомлинський — вміти підніматися до рівня дітей. Я щодня навчаюся разом з ними. Не кожен усвідомлює, що малі діти — надзвичайно розумні, вони — чудові психологи. Важливо не бути диктатором, а прислухатися до їхньої думки, адже вона часто мудріша від вашої. Ніколи не боюся вибачитися перед малюком і визнати, що не мала рації.

Професія вчителя — багатогранна: ти водночас наставник, художник, адвокат, суддя, психолог... Головне — не обмежуватися лише навчальним матеріалом. Вчитель має бути зразком для учнів, тому повинен вдосконалюватися щодня, збагачувати свій внутрішній світ. Якщо людина систематично не навчається чогось нового — вона деградує та перетворюється на затятого песиміста...

— Ви працюєте зі своїми учнями з дев’ятої ранку до шостої вечора, але класним керівництвом робота не обмежується. Чим ще займаєтеся та коли все встигаєте?

— Надалі працюю в журналі “Ангеляткова наука”, брала участь у створенні “Щоденника школяра Львівщини”, випустила дитячу книжку “Десять пальчиків у мене”... Закінчивши Дрогобицький педагогічний університет, викладала також у старших класах правознавство, але зрозуміла, що не варто розсіюватися. Виховання дітей молодшого шкільного віку вимагає багато зусиль — слід постійно шукати нову літературу, вміти зацікавити учнів. Наше століття — це час розваг: комп’ютери, інтерактивні іграшки, мультфільми у форматі 3D... У дітей від цього розмаїття очі розбігаються, тому учнів важко посадити за підручники, адже вони — не такі кольорові та емоційно забарвлені.

Щоб добре підготуватися до уроків, доводиться сидіти до пізньої ночі. Оскільки працюю в місті, а живу — в селі, чимало часу витрачаю на дорогу. Повернувшись додому, роблю з сином уроки, готую їсти... Лягаю спати о другій ночі або о четвертій ранку, встаю — о шостій. Коли є цікаві ідеї — шкода витрачати час на сон.

— Домашні на вас не гніваються? Все ж таки у нашому суспільстві вважають, що жіноче покликання — господарство та сім’я...

— Вони звикли, хоча відвойовувати свої погляди довелося довго. До господарства долучаю всю сім’ю: якщо разом прибирати та готувати — все робиться швидше. Їсти потрібно, але вишукані страви — не основне в житті, є речі важливіші. Син Данилко проводить зі мною практично 24 години на добу. У вересні перейшов до старшої школи, а до цього часу навчався у моєму класі. З одного боку — це добре, оскільки все можна проконтролювати, з іншого — раджу вчителям віддавати дітей під опіку інших педагогів. Дитині важко звикнути до постійних перевтілень: вдома ви — ніжна ненька, в школі — суворий педагог.

Вільний час також проводимо разом з сином. У вихідні багато працюємо на городі, я захоплююся квітникарством. Під час відпусток любимо ходити з друзями на прощу.

— Ви — приклад того, скільки часу та сил доводиться вкладати сучасним педагогам у роботу. Але чи гідно вона оплачується?

— Не люблю цього питання, адже кому зараз легко? У середньому вчитель заробляє 2000 грн. Звичайно, хотілося б отримувати більше, але слід вчитися жити в міру своїх можливостей, щоб видатки не перевищували прибутків. Маючи гроші, можна купити багато, але чи все це нам справді потрібно? Жінка повинна виглядати достойно, але її образ формує не стільки модний одяг, скільки здобутки та певне місце у суспільстві. Коли слухаєш людей, яким необхідні кошти для лікування, усвідомлюєш, що насправді у тебе все є. Дитина має багато побажань, але вона ніколи не вимірює любові батьків тим, що їй купують. Можна придбати новий конструктор і залишити малюка з ним наодинці. А можна разом поскладати старий. Що краще? Можна відвести дитину в “МакДональдс” або прогулятися з нею у лісі... Все залежить від потреб людини та її цінностей. Апостол Павло казав: “Все нам можна, але не все нам корисно!”. Це стосується також і фінансових можливостей.

— Чи відрізняються сучасні діти від тих, яких ви навчали п’ятнадцять років тому?

— З кожним новим набором першачків помічаю, що малята стають цікавішими та ерудованішими. Та, на жаль, все більше дітей фізично ослаблені, мають проблеми зі здоров’ям. Все частіше школярам ставлять діагноз “гіперактивність”. Ще одна проблема — брак часу. Щоранку дитина бачить, як мама квапливо збирається на роботу, вчитель поспішає викласти матеріал... Як наслідок, ніхто не встигає її вислухати, приділити належну увагу, виявити свою любов. Батьків не можна засуджувати за надмірну зайнятість, але вони повинні пам’ятати, що основна професія — це бути мамою й татом. Інакше ваша кровинка віддаляється, між найріднішими людьми утворюється прірва. По дітях завжди видно, яка атмосфера в їхній сім’ї. Сучасний світ — неспокійний, у ньому багато зла. Основне — виховати достойних людей, навчити їх відрізняти зло від добра та давати раду в житті.