«Мої дизайнерські роботи почалися з маминого одягу. Зі сукні зробив халат, а решту зіпсував»

Молодому українському дизайнеру Олегу Садницькому, який родом зі Львова, — 27 років. Хлопець встиг зарекомендувати себе у фешн-індустрії загальноукраїнського масштабу, у Києві мешкає чотири роки. Олег працює з українськими та закордонними зірками — телеведучими Лілією Ребрик і Габріелою Масангою, «золотим голосом» Грузії Шмагі Тагіашвілі, співачками Катериною Бужинською, Мілою Нітіч, Наталією Валевською, фіналістом «Х-фактора» Владом Уляничем, переможницею «Фабрики зірок-4» Юлією Руднєвою, фіналістами «Голосу країни» та ін.

А починалося усе з дитячих захоплень, коли хлопець пробував перешивати сукні мами і сестри. Тепер Олег Садницький має чималу колекцію унікальних вечірніх та весільних суконь, також моделює стильні чоловічі костюми. Його фірмова весільна сукня з вишуканим шлейфом важить 30 кілограмів! Корсет густо обшитий кристалами Сваровскі та перлинами різного калібру. Така сукня коштує 100 тисяч гривень (оренда для весільних фотосесій — від 10 тисяч гривень).

— У дитинстві мріяв стати хірургом. А дизайнером одягу працюю з 15 років, — розповів Олег Садницький журналісту «ВЗ». — Усе почалося з експериментів з маминим одягом. Зі сукні зробив халат. Інші речі просто були зіпсовані. Коли вступив у професійний ліцей, займався з викладачем до 22-ї ночі. Трирічну програму опанував за півроку. Тоді бабця і дідусь купили мені дві швейні машинки. З ними досі не розлучаюся, навіть у подорожі їх беру. Маю для машинок спеціальну валізу. Невдовзі у мене з’явилися перші замовлення на вечірні сукні. Тоді зрозумів, що це мені добре піде.

— Пригадуєте свій перший показ колекцій?

— Це було у 18-річному віці на шоу «Україна має талант». Для показу особисто шив усі речі для моделей. Також у рамках проекту імпровізував з тканиною на манекені.

— У молодому віці ви переїхали до Києва, де початківцям важко витримати конкуренцію і чорні плітки у професійному середовищі… Як вдалося втриматися на плаву?

— Було багато спроб викинути з міста на Дніпрі молодого фахівця зі Львова. Конкуренція серед дизайнерів у Києві висока. Є така приказка, що тут кожен другий працює дизайнером. Кажуть, олігархи відкривали дружинам салони краси. А коли дружинам це трохи набридало — йшли у дизайнери.

Ще під час навчання приїжджав у столицю на прямі ефіри, щоб порадити, як стильно одягатися. Робив індивідуальне замовлення для учасників проектів «Фабрика зірок», «Голос країни», «Шанс». Це був стрес і випробування… Плітки, «підколювання» були не лише у Києві, а й у Львові, особливо коли відкрив перший салон вечірніх та весільних суконь. Відчував заздрість колег. Пліткували, що мою кар’єру фінансують багаті батьки… Деякі припускали, що я нетрадиційної сексуальної орієнтації. Не звертаю уваги на такий бруд.

— У суспільстві справді є такий стереотип про орієнтацію дизайнерів…

— У моєму оточенні є чимало геїв. Але я до них не належу! На деяких столичних тусовках такі нетрадиційні хлопці пропонували мені «дружити»… У Львові це все завуальовано, у Києві — більш відкрито. Пропозиції дружби від геїв легше відсікти, ніж сказати «Ні» дівчині. Кажу їм: «Чувак»…

— Ваше серце зайняте?

— Наразі у мене немає дівчини. Можливо, ще не готовий для стосунків… Три роки зустрічався з коханою, усе у нас було серйозно. Це була моя клієнтка зі Львова. Інша кохана була киянкою, це людина з шоу-бізнесу (співачка). З нею теж зустрічався три роки. Чому не одружився тоді? Бо не доля! Моя кохана половинка має бути витонченою, жіночною. Має бути цікавою особистістю, щоб можна було поговорити з нею на будь-яку тему.

Було би непогано, якби вона була красивою, доброю.

Зараз є чимало дівчат, які хочуть зі мною познайомитися. Усе починається із суконь. Пишуть у соцмережах, що їм подобаються мої роботи, а потім легко натякають, мовляв, давай познайомимося ближче. Стараюся, щоб це залишилося на рівні дружби. Якщо дівчина хоче чогось більшого, натякаю, що не варто їй старатися.

— З якою зіркою шоу-бізнесу працювати складно?

— Практично з усіма складно. Не хочу називати прізвищ… Доволі комфортно мені працюється з фіналістами телевізійних пісенних проектів.

— Маєте власний стиль, «родзинку» в дизайні вечірніх та весільних суконь?

— Дотримуюся класичного стилю. Ніколи не робив фешн-образів, які не кожен одягне у повсякденному житті. Подіумний стиль — не мій формат. Хоча люблю дивитися на такий одяг, але лише на сцені.

Мої сукні — це елегантність і витонченість ліній, щоб підкреслити жіночу фігуру. Не використовую «кислотних» кольорів, лише природні. Подобаються кольори дерев, квітів. Мої сукні мають елементи ручної вишивки, у дизайні — оголена частина тіла: відвертий розріз на нозі, декольте, чи плечей. Одна сукня не може мати відвертими і декольте, і «виріз ноги».

Стартова ціна на весільну сукню від Олега Садницького — від тисячі доларів. Вечірня сукня обійдеться у 800 доларів. Серед моїх клієнтів є чимало колишніх студентів із країн Африки, зокрема Конго. Українські зірки купують сукні для своїх кліпів переважно за півтори тисячі доларів. Максимум можуть розкошелитися на 2−2,5 тисячі доларів.

— Як одягаєтеся у повсякденному житті?

— Люблю стиль «кежуал», також маю багато класичних костюмів, іменні сорочки та штани. На себе завжди не вистачає часу, бо шию на замовлення.

Бувають моменти, коли пошиєш річ і думаєш, що сам би в такому ходив. Якщо йду на світський захід, на презентацію, то поєдную класичний і спортивний стилі. Взуваю кросівки, «снікерси». Іноді купую одяг для себе у торгових центрах Києва. Коли бачу, що ціна на одяг занадто завищена як мінімум втричі, — йду геть. А в деяких гламурних торгових центрах столиці є десятикратна націнка на брендовий одяг. Не купую, бо знаю справжню собівартість брендової речі. Я не марнотрат.

— Де берете натхнення для роботи?

— Люблю подорожі, особливо Україною. Подобаються Карпати, мандрівки по горах. Надихає тиша. Часто після напруженого дня, після гучних вечірок хочеться зануритися у тишу… Надихають різні концерти. Для мене не важливий ранг артиста. Якщо отримую запрошення, стараюся відвідати концерт. Зізнаюся, співаки-початківці навіть більше подобаються, ніж ті, що зі стажем. Часто дарую їм концертні костюми. Бо знаю, як складно бути початківцем.

У мене ніколи не було «зіркових болячок». Маю психолога, який прямим текстом каже: «Олеже, тільки-но відчуєш ознаки „зіркової хвороби“ — приходь на прийом!». Неодноразово радив мені, як не зламатися під тиском київської конкуренції. Бо у 18 років я почувався одиноким, не було друзів… Цей психолог є моїм постійним клієнтом, замовляє одяг. Він із Африки, але вже багато років працює в Україні.

Усі фото з приватного архіву Олега Садницького