Передплата 2024 ВЗ

Юрій АНДРУХОВИЧ: «Третій Майдан неминучий... Якщо до влади знову прийде Янукович»

Відомий письменник – про власні переклади шекспірівських п’єс, літературні фестивалі за кордоном, війну, яку називаємо АТО.

Юрія Андруховича вважають дзеркалом української інтелігенції, одним із найавторитетніших інтелектуальних голосів України. Бере активну участь у міжнародних літературних фестивалях. Три роки тому у Берлінському університеті ім. Гумбольдта начитував студентам авторський спецкурс “Геопоетичні зони Центрально-Східної Європи”. Торік за сприяння міжнародного культурного обміну був нагороджений медаллю імені Гете. Письменник не лише популяризує у світі сучасну українську літературу, а й пришвидшує процес зближення України з Європою. Про це та інше — в ексклюзивному інтерв’ю відомого прозаїка, перекладача, есеїста Юрія Андруховича.

- Письменники стверджують: у всьому світі люди менше читають, аніж колись. Чому?

- Сучасній людині мимоволі доводиться прочитувати стільки всього, поглинути й засвоїти такі масиви інформації, що вона втомлюється, — і на книжки залишається менше, ніж раніше, часу та сил. Зрештою, крім книжок у традиційній паперовій формі, з’явились аудіо- (їх не читають, а слухають) чи електронні книжки. Той же Інтернет, де ви можете знайти цілі бібліотеки, — легальні й піратські. Тобто не все так погано з читанням, як може нам здаватися.

- Часто нарікають, що книгу замінив Інтернет. Як своїх дітей — доньку Софію і сина Тараса — привчали до читання?

- Начебто й не було особливого привчання. Хіба що це виходило непомітно для нас самих. Коли наші діти були ще малими, дружина працювала в бібліотеці для дітей. Вони приходили туди  після школи, проводили багато часу біля книжкових полиць. Можливо, це впливало на них більше, ніж мені здається. І вдома вистачало книжок —  зокрема, новинок.

- На якому рівні сучасна українська література?

- Зараз у нас так багато письменників, цікавих різножанрових творів, сотні нових видавництв, що я не наважувався б їх оцінювати. На відсотків дев’яносто дев’ять я не ознайомлений з творами сучасних авторів. А от чого не вистачає в мені, як у письменнику, знаю...

- І чого?

- Драматичного жанру. Не пишу п’єс. Ще не відбувся як драматург.

- У Першому українському театрі для дітей дивилася «Ромео і Джульєтту» у вашому перекладі. Текст живий, легко сприймається. Чимало сучасних слів: «вечірка», «То королева Меб… /Така завбільшки, знаєш, із камінчик /У персні депутата», «Тепер я чистий, ніби на причасті». Ви, до речі, автор п’ятого чи то навіть дев’ятого перекладу українського шекспірівського «Гамлета» і шостого — «Ромео і Джульєтти»...

- Почалося з «Гамлета». Переклав його в 1999-му на замовлення Київського молодого театру. З’ясувалося, чимало театральних режисерів «полюбили» мій переклад. «Гамлета» поставили п’ять-шість режисерів українських театрів. Тоді і закралася думка: якщо доведеться ще перекладати Шекспіра, це буде «Ромео і Джульєтта». Твір у моєму перекладі побачив світ у 2016-му. Невдовзі його поставили на сцені Першого українського...

- Актори театру успішно зіграли цю виставу на цьогорічному міжнародному фестивалі театрального мистецтва у Кракові. Цікаво, що в цивілізованому світі знають про сучасну українську літературу?

- Якби поцікавилися у пересічних українців, що вони знають, наприклад, про сучасних чеських чи бельгійських письменників, думаю,  на свої запитання почули б… тишу. У кожній країні є люди, які живуть книгою, а є прості обивателі, яких вона не цікавить. Запитують про вій­ну з Росією, яку ми називаємо «зоною АТО».

- В одному інтерв’ю, до речі, ви сказали: «Якщо ще колись станеться таке чудо, що в Україні знову переможуть, умовно кажучи, помаранчеві, то треба буде дати можливість Кримові й Донбасу відокремитися». Наче напророчили…

- І не думав пророкувати. Висловив думку, що з боку Росії можлива (!) військова агресія, а журналісти зрозуміли це як пророцтво. …Якби Путін хотів піти тотальною війною на Україну, це сталося б ще в 2014-му. Такого,  можливо, й не планував. А якщо й планував, то нічого у нього не вийшло.  У тому, що наша армія стримує дальшу російську агресію, велике досягнення України як держави.

Путін поривається залишити Україну під своїм контролем. Для нього важливіше, аби невизначеність щодо Донбасу тривала. Проте Україна здатна так повернути ситуацію, що Росія на Донбасі «застрягне» і  буде виснажуватися.

-  Україна може повернути собі Крим?

- Коли Росія, як держава, розвалиться...

- Чи можливий «третій Майдан»?

- Можливий. Навіть неминучий (пауза)... Якщо до влади знову прийде Янукович. Саме із-за нього збиралися “майдани”.

- Говорять про те, що президентом України може стати співак, музикант Святослав Вакарчук...

- Світовій історії знайомі випадки, коли митці відігравали велику політичну роль. Славко Вакарчук - митець чесний. Однак ідея з його висуненням на пост президента України не найвдаліша. Це політична технологія, помисел політиканів. Славко навряд чи в цій ситуації є суб’єктом. Швидше за все - інструмент у політичній технології.

- Корупція в Україні процвітає, економіка занепадає...  Слово «людина» нині звучить гордо?

- Залежно, чи має людина людську гідність і чи обстоює її. Зрештою, не  погоджуюсь з такою «фатальною» картиною, яку ви описали. Насправді переживаємо  незворотні позитивні зміни. Візьмемо, наприклад, корупцію. В Україні їй ставлять серйозні перепони. В історії України такого ще не було. Хочеться, щоб ми стали суспільством вільних людей, для яких держава була б своєрідною “службою сервісу”, а не панацеєю від усіх наших проблем: «державо, ти повинна дати мені те…», «ти зобов’язана дати мені се…».

- Хто для вас є героєм і антигероєм?

- Герої, однозначно, ті, яких серед нас уже нема: Небесна сотня, загиблі в зоні АТО. Ті, хто зараз тримає лінію фронту. Антигерої — хто розкрадає Україну, хто в судах виносить їм смішні вироки, відпускає під якісь зобов’язання, почепивши на їхні руки браслети. А потім вони стають  недосяжними, опиняються в Росії. Така щільна антисистема заважає позитивним змінам в Україні.

- Ви були запрошені професором на відділ славістичних та східноєвропейських студій Берлінського університету. Що могли б перейняти від німців освітяни українських вишів?

- У цьому випадку слово «професор» варто брати в лапки. Насправді звання такого не маю. У випадку тієї програми йдеться не про науковців, а про письменників. Письменники, яких запрошують німці, начитують авторський спецкурс, тему якого пропонують заздалегідь. Триває це лише семестр і не дає глибокого уявлення про те, як у них функціонує університетська освіта.

Тамтешні студенти… у вільному плаванні. Не обтяжені великою кількістю дисциплін, знан­ня з яких не знадобляться їм в обраній професії. Там не існує такого поняття, як академічна група. Кожен студент займається за індивідуальним розкладом:  сам вирішує, які пари відвідуватиме,  які — ні.  Як результат, у студентів з’являється вищий рівень зацікавленості у навчанні. Так звана свобода вибору освіти, прийнята у вишах всіх країн Євросоюзу.

Студенти українських вишів, на жаль, витрачають час і зусилля на вивчення дисциплін, знання з яких у професії не пригодяться. Вивчають предмети задля того, аби у заліковій книжці мати оцінку. Саме із-за цього чимало з них розчаровуються і полишають навчання.

- Пане Юрію, якщо українського письменника запрошують за кордон на зустріч з читачами, літературний фестиваль, хто оплачує відряд­ження?

- На Франкфуртську міжнародну виставку до Німеччини, наприклад, українські письменники їздили за кошт Міністерства культури України. Після перемоги Майдану дещо змінилося на краще. Україна як держава стає зацікавленою у тому, аби літератори представляли її за кордоном. Адже письменник — голос своєї країни. З іншого боку, якщо іноземна держава запрошує до себе літератора, то чому поїздку має оплачувати Україна?..

Довідка «ВЗ»

Юрій Андрухович — український поет, прозаїк, перекладач, кандидат філологічних наук. Народився 13 березня 1960-го у Станіславові, нині Івано-Франківськ. У часописі «Сучасність» вперше побачили світ найвагоміші його прозові твори: «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), видані у 1997-му окремими книгами. Один з останніх його есеїв - «Тут похований Фантомас» (2015). Твори письменника перекладені польською, англійською, німецькою, французькою, російською, угорською, фінською, шведською, іспанською, чеською, словацькою, мовою есперанто. Автор перекладів з польської, німецької, російської мов. Лауреат Премії імені Ханни Арендт (2014, Німеччина), нагороджений медаллю імені Гете (2016).

Схожі новини