Марія Бурмака: «Навіть мої помилки дають поживу для пісень»

Творчість Марічки Бурмаки пронизана глибоким змістом і шаленою любов’ю до всього українського. Співачка, яка народилася і 20 років прожила у Харкові, співає і розмовляє лише українською. Марія — частий гість на передовій.  Їй не треба музичного супроводу, аби тільки гітара була під рукою. Концерти, репетиції, гастролі Україною... У щільному гастрольному графіку Марія Бурмака знайшла «вікно» і відповіла на запитання журналіста “ВЗ”.

 - Чим дивуєте свого глядача на концертах?

- Рік тому я вирішила змінити звучання своїх пісень і почала грати з групою Gypsy Lyre. Колись закохалась в їхню інструментальну музику-фламенко, латино, ірландські мотиви, ну і, звісно, такий собі gypsy jazz. З першого концерту рік тому відчула, що це саме воно!  За відгуками всіх, хто чув цю програму, зрозуміла - це і є нове дихання! Нещодавно у нас був концерт із хлопцями на єгипетському курорті Марса Алам. Українські туристи підспівували всі пісні, але ви би бачили, як сприймають цю програму італійці і німці!

- Ви написали понад 150 пісень. Звідки черпаєте натхнення?

- Я дуже неспокійно живу. Не завжди правильно, не завжди розмірено. Але навіть мої помилки дають поживу для пісень. Мені боляче, мене зрадили, я плачу (хай цього і не бачить ніхто). Потім пишу про це, і через багато років цю пісню зі мною на концерті співають люди! На концертах іноді розказую історію деяких пісень. Бо є що розказати... Колись була закохана у хлопця зі Львова, а любов живе вічно, не забувається, як я співаю у своїй пісні. Тому до Львова відчуваю особливий трепет!

- Ваші пісні звучали на двох Майданах. Дехто з тих, хто брав активну участь у них, пізніше зайняли крісла у Верховній Раді України. Чому вас там нема?

 - Ніколи не прагнула цього і не бачу себе там. Поки що, бо якісь пропозиції надходять. Але не знаю, чи вижила б у тому світі без компромісів. Творчість - це ж насправді щастя. Те, що відчуваю під час концертів і після, - це навіть сильніше, аніж щастя особисте! Я все-таки жінка і не аж така сильна.  Боюсь, мене у політиці «розтопчуть». У мене немає політичних амбіцій. Творчість для мене - головне.

- На вашу думку, що змінилося після прийняття закону про квоти на українську пісню?

- Змінилося більше, аніж я очікувала. Найбільше розмов було про те, що найскладніше буде лаунжевим радіостанціям (крутять розслаблюючу, релаксуючу стильну музику. - Авт.). Попри це, саме вони зараз ставлять в ефір продукт, який викликає захоплення! Я добре знаю різну (і «неформатну» українську) музику, бо свого часу робила телепроект «Музика для дорослих». Але навіть я відкриваю для себе щось нове! Наприклад, я аж розплакалась за кермом, коли почула композицію «Мантра» групи «Атмосфера». І зупинилась на аварійці, коли раптом вперше почула Лео Мантіса «Твої листи». Коли місяць тому приїхала до Харкова, то перша пісня, яку почула в машині, - це була пісня групи СКАЙ, українська пісня.

- Ваші пісні після прийняття цього закону отримали на радіостанціях “зелене світло”?

- Мої пісні крутили і раніше. Але є радіостанції, де їх не було ніколи. Коли виходить нова пісня, ми розсилаємо її скрізь. І от саме цього року пісня «Подарунок» почала ротувати на “Русском радіо”. А нову пісню «Повертай» почали крутити на радіо “Шансон”! І я рада, бо це нова аудиторія, нові слухачі.

- Ви народилися у Харкові і  понад 20 років прожили у місті, де майже всі розмовляють російською. Ви не лише пишете і співаєте пісні українською, а й поза лаштунками розмовляєте українською. Такою була ваша воля чи щось вас до цього надихнуло?

 - Це моя сім’я, виховання, розуміння української історії. У містах Східної України, таких як Харків, розмовляти українською означало боротися за Україну. А це непросто - весь час бути готовою «тримати удар». Це гартує характер. Але не я ж одна.Олег Фагот і Фоззі (ТНМК), Сергій Жадан.

-  Ви — частий гість у зоні АТО. Як сприймають наші хлопці українських виконавців?

-  Зараз не так часто буваю, як, наприклад, минулого року. Але і зараз, і рік тому, якщо була можливість, я їхала з волонтерами на передову і ми робили невеликі концерти. Я ж граю на гітарі, а це значить, що концерт може відбутись хоч у наметі, хоч у госпіталі, хоч в окопі. А сприймали завжди з теплотою, вдячністю і радістю.  Багато хто мені пише. Когось уже нема серед живих, і це найбільший біль.

-  Що вас найбільше вразило під час таких відвідин?

 - Хлопці, яким 18-19-20 років. У моєму розумінні - це діти. А у своїх судженнях вони дорослі люди, справжні воїни. Ці хлопці, може, найбільша цінність нашої країни.

-  Неодноразово чула, що якби на Донбасі була українська культура, до трагедії би не дійшло...

  - Ця гібридна війна почалася давно. Ви не помічали, що навіть у російських мультиках, скажімо, український князь - негативний персонаж. Таких прикладів безліч. Російська пропагандистська машина готувала образ українця як ворога давно. Щодо східних областей, то там російська, особливо масова культура, була на перших і основних ролях. Тому був, очевидно, розрахунок, що і російського солдата там зустрінуть як рідного - ну як же, пісні ж спільні. І це сумно, але великою мірою так же і сталось...

- Ви маєте звання народної артистки. Як ставитесь до того, щоб у деяких українських виконавців, як-от Ані Лорак і Повалій, відібрати це високе звання?

 - Це звання саме по собі викликає багато обговорень - чи потрібне воно, хоча преференцій не дає — принаймні, я не знаю про якісь пільги. Мені це звання дали несподівано, на початку 2009 року. Ще була жива моя мама, хоч і вже хворіла. Вона зраділа, коли це сталось. Я з цією відзнакою приїхала до неї в лікарню — от, можливо, і вся цінність цього звання для мене. Щодо того, кому давати, у кого забирати... Це звання давала не я, тому і не мені вирішувати. Є народ. Йому і вирішувати, кому бути народною, а кому - ні.

- Служба безпеки України заборонила російській співачці Самойловій, яка порушила українське законодавство і виступала у Криму, в’їзд в Україну на три роки. Як розцінюєте цю заборону?

   - Є закон нашої країни, вона його порушила. Люди з обмеженими можливостями викликають повагу і захоплення, коли живуть за законами суспільства, попри те, що жити їм складніше. Закон є закон. Але я от ще про що думаю - після вбивства Вороненкова хтозна, чи Самойлова не стала б мішенню навмисної провокації? Може, СБУ їй життя врятувала...

- Ваша творчість стартувала з фестивалю “Червона рута”. Як це було?

 - Ой, це було так давно! Писати пісні я почала раніше, ну і от наважилась поїхати на конкурс. Після чого життя змінилось. Як лауреат, я разом з іншими музикантами-переможцями  мала багато концертів в Україні та за кордоном. Багато іспитів при тому складала екстерном, бо вчилася в університеті. Багато думала, а якби не “Червона рута”... Мені довший час здавалося, що саме вона змінила моє життя. Але от зараз думаю, що ні. В житті стільки було падінь, коли б я могла припинити займатися музикою. Але я все одно в ній, все одно моє життя пов’язую лише з нею.

-  Ви закінчили філфак, а стали співачкою, хоча й співали з дитинства...

-  Я ще закінчила 2 курси музичного училища по класу гітари. Окрім того, аспірантуру Київського національного університету імені Шевченка, Інституту журналістики, і цією професією теж займаюсь все життя. Ну і моя ж музика авторська, пісні пишу сама. І тут питання текстів має велике значення - вміти описати почуття найбільш точними словами. І щоб це відгукувалося у серцях інших.

-  Ви ще й у театральних постановках берете участь. Чому вирішили стати актрисою?

- Я не вирішила, просто якийсь час тому випустила “Дитячий альбом”. Минулого року в Театрі Франка у Києві вирішили поставити дитячу виставу з цими піснями! Вистава «Мама сказала: «Ні!» йшла і йде з великим успіхом! Коли я можу, граю свою роль, а це кілька образів - мама хлопчика Остапа, мама супермена, продавця повітряних кульок і Санти, вчителька караоке... Це така радість — чути, як з тобою дитячі пісні співає весь зал малят! Я навіть деколи включаю ці пісні в дорослу програму - цього року вийшов вже другий дитячий альбом. І пісню про «Зелену шапочку» просять співати!

Довідка «ВЗ»

Українська співачка, народна артистка України Марія Бурмака народилася 6 червня 1970 року у Харкові. Закінчила музичну школу за класом гітари. 1987 року вступила на філологічний факультет Харківського університету. Ще у студентські роки почала писати пісні. Перемога на фестивалі «Оберіг» у Луцьку у 1989 року та на “Червоній руті” (друга премія) дала початок її музичній кар’єрі. Фірма «Кобза» випустила касету її пісень під назвою «Ой, не квітни, весно…». У червні 1990 року Бурмака виборола звання лауреата у Каневі на Всеукраїнському фестивалі «Дзвін».

Марія Бурмака — активна учасниця  всіх подій української історії, починаючи з фестивалю «Червона рута» (1989) і студентського голодування на граніті (1990) до Помаранчевої революції (2004) та Революції гідності (2013-2014). Нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.