Сергій Лещенко: «Сьогодні я виглядаю маргіналом, але незабаром боротьба з корупцією стане національною ідеєю...»

Сергій Лещенко є своєрідним феноменом в українській політиці. Хоч він не перший журналіст, який подався у народні депутати (що, до речі, багатьох здивувало), але  став першим журналістом-політиком, який не розчинився у Верховній Раді, якого це політичне болото не засмоктало.

Як журналіст Сергій завоював репутацію чесного, безкомпромісного, принципового і непродажного. А відомим  на всю країну став  після скандальної прес-конференції президента Віктора Ющенка, де молодий, але вкрай допитливий журналіст запитав керівника держави про нескромний спосіб життя його сина. Президент був приголомшений.   «Поводься як журналіст чемний, а не як кілер найнятий», - зірвався на емоційний крик, коли Сергій запитав, чи знає президент, які космічні рахунки у дорогих ресторанах оплачує його син. Власне, «чемним» журналістом Сергій ніколи не був. Як і не став “чемним” політиком…

- Отримавши мандат народного депутата, ви почали з подвоєною силою боротися з корупцією у вищих ешелонах влади. Але часом нагадуєте такого собі Дон Кіхота, що воює з вітряками. Проте якщо боретесь, то, вочевидь, вірите в результат, сподіваєтесь, що робите це не даремно. Коли ж дочекаємося результату цієї боротьби? Коли корупція почне здавати свої позиції?

- Кажете, нагадую Дон Кіхота? Скажу більше, це виглядає маргінально, але три роки тому так само маргінально виглядала журналістика розслідувань. Колись про Межигір’я Януковича писали два-три журналісти, на телебаченні це була тема табу. Зараз розслідувальна журналістика - тренд, це стало новою якістю української журналістики. Тому і викриття, боротьба з корупцією - неминучий тренд в українській політиці. І він буде дедалі посилюватися. Сьогодні я виглядаю маргіналом, а через три роки це буде національна ідея. Вибачте за патетику. Корупція -  першопричина усіх наших бід. І армія була слабкою та розваленою через корупцію. І економічний занепад маємо через корупцію, через неправильну приватизацію, яка була стартом олігархії. Через корупцію сталася девальвація гривні, бо штучно тримали курс, а потім він обвалився. Водночас ідея боротьби з корупцією здатна об’єднувати країну. На відміну від мовного, церковного питання чи інтеграції у якийсь з політичних просторів.

Після Майдану Україна стала прозорою країною, з багатьох тем знято табу. Звинувачення в корупції у політиці стало повсякденним явищем, один одного стали викривати. Це стало частиною політичної боротьби. Зрештою, це нормальна європейська практика. В Україні відкрилося багато реєстрів, що створило додаткові умови і для журналістів-розслідувачів, і для суспільства, яке має можливість стежити за політиками і чиновниками. Три роки тому я міг тільки мріяти про відкриті реєстри майна, землі, автомобілів. Отже, неможливо бути одночасно прозорою країною і корумпованою, ці суперечності не можуть довго співіснувати. Оскільки світ загалом рухається у напрямку боротьби з корупцією (свіжий приклад з викриттям офшорів), Україна неминуче буде частиною цього процесу. Корупція буде відступати хоча б тому, що такою є логіка розвитку світової конкуренції. Коли це станеться? Думаю, результат боротьби побачимо в Україні в межах трьох-п’яти років.

- Звідки такий оптимізм? Минуло два роки після Майдану, і  наразі суттєвих змін не помітно. Виглядає, що корупції менше не стало. А дехто стверджує, що країна стала ще більш корумпованою…

- Це не так. Корупції стало менше, а ось розмов про неї більше. Якщо щодня бачимо програми розслідувань, чиновників щодня звинувачують у зловживаннях, то людині здається, що навколо одна корупція, тому і створюється ілюзія, що її стало більше. Без сумніву, корупції було більше у часи Януковича, просто про неї не говорили на кожному куті. Інша річ, що горизонт очікування у суспільства змінився. Ми не очікували від Януковича, що він буде боротися з корупцією. Ми розуміли, що він корумпований, але сподівалися, що наведе в країні порядок, буде ріст промисловості...  Були готові миритися з його вадами, зі зловживанням владою. Зараз суспільство не дає жодного відсотка знижки для політика на корумпованість. Якщо нинішній політик чи можновладець є корупціонером хоча б на 20 відсотків порівняно з Януковичем, у нашій, зміненій уяві, він є більшим злом, ніж попередники. Процес наступу на корупцію невідворотний в Україні. Але він не одноденний. У Румунії центральний антикорупційний директорат створили років десять тому. А реальна боротьба почалася два-три роки тому. Вони 6-7 років розкачувалися, бо у тодішньої влади Румунії не було політичної волі. Порошенкові так само бракує політичної волі, але у нього немає іншого шансу. Мусить або цю волю проявити, або піти. Ми не можемо пустити лещат розвитку історії у зворотному напрямку. Згадайте, років 20 тому, коли політики йшли на вибори,  обіцяли не підвищувати ціни на хліб. Людина цього хліба не так багато і їсть, але це була популярна тема, яку експлуатували усі політики. Потім спекулювали на темі мови - одні на російській, інші на українській. Потім з’явилася  тема інтеграції: одні за Європейський Союз, інші за Митний з Росією. Зараз провідна тема - боротьба з корупцією. Сформований відповідний запит суспільства. Щоб вижити, кожен політик буде змушений не лише декларувати про боротьбу з корупцією, а й під тиском суспільства демонструвати позитивну динаміку цієї боротьби. Сподіваюсь, в Україні результат буде швидше, ніж у Румунії, оскільки ми живемо у мобільний, динамічний час. Відбувається швидкий  розвиток соціальних мереж, Інтернету. Обсяг інформації, який зараз людина споживає за добу, раніше за місяць не споживала.  Когось звинуватили у корупції, а за годину про це знає вся країна. Вільні медіа - великий стримуючий фактор. Політики будуть набагато обережніші. Крім того, Верховна Рада ухвалила важливі закони, які дозволять з політичною корупцією боротися. Це, зокрема, закон про фінансування партій з бюджету. У всіх цивілізованих країнах партії фінансуються з бюджету, таким чином перестають бути залежними від олігархів.

- Ви самі кажете, що Порошенко не має політичної волі боротися з корупцією, на прикладі Генпрокуратури бачимо, як стара система агресивно чинить опір змінам. Невже справді вірите, що суспільство має таку силу, аби змусити Порошенка і його “любих друзів” змінюватися?

 - Життя його змусить змінюватися. Порошенко - дитина свого часу. Він зайшов до парламенту по Вінницькому мажоритарному округу в 1998 році. Зараз певною мірою спочиває на лаврах своєї безальтернативності. Розуміє, що серед політичних лідерів йому наразі немає конкурентів. У тої ж Тимошенко дуже високий антирейтинг, тому вище своєї стелі вона не може стрибнути. І він собі думає, чому б не змоделювати  варіант президентських виборів 1999 року, як це зробив його політичний батько Кучма, коли вивів у другий тур Симоненка. Думаю, Порошенко також мріє вивести у другий тур наступних президентських виборів більш контраверсійного, радикально налаштованого кандидата, якого злякаються виборці.

- Наприклад, кого?

- Наприклад, Тягнибока. Або Ляшка. Тобто кандидата, який  роз’єднує суспільство.

- Поява Надії  Савченко в українській політиці не руйнує такі плани?

- Зараз будь-які прогнози щодо Савченко є суто спекулятивними. Ми ще не бачили Савченко-політика в дії,  не знаємо її політичних поглядів. Маємо медійний міф.   Савченко знаходиться у фракції «Батьківщини», а це партія лідерського типу. Вона у першу чергу стане проблемою для Тимошенко. Вперше в «Батьківщині» з’явився політик, який має вищий рейтинг, ніж сама Тимошенко.

 - Ви кажете, що життя змусить Порошенка змінюватися. Але наразі життя змусило його хіба що зміцнюватися. За два роки він помітно підсилив свої повноваження, хоча на президентських виборах обіцяв цього не робити.  Поставив свого прем’єра, свого генпрокурора... По суті, йде шляхом Януковича, хоча, як ви кажете, суспільство змінилося і не мало би йому цього дозволяти. Але ж факт залишається фактом…

- Логіка Порошенка зрозуміла - свій генпрокурор плюс мажоритарка, яка досі залишається, попри його обіцянки змінити закон, дорівнює успіху на наступних виборах.   Завдання громадянського суспільства - домогтися від народних депутатів зміни виборчого закону. Щоб наступні вибори проходили без корупції. Після Майдану ми знову запустили вірус корупції у політичний організм, коли провели вибори за змішаною системою, яка передбачає мажоритарку.  Кажу з власних спостережень, мажоритарник часто мотивований власним збагаченням. Як правило, на мажоритарному окрузі виграє бізнесмен. Мажоритарка вимагає великих грошей. Заробити багато грошей може людина, яка порушує закон. Відтак мажоритарний депутат чутливий до побажань генпрокурора. А президент впливає на генпрокурора. Тому мажоритарники, як правило, вступають у провладну більшість чи голосують як треба президенту. Але навіть у часи Кучми, у квітні 2004 року, не вдалося назбирати 300 голосів за зміни до Конституції. Назбирали лише 294 голоси. Зараз таке в принципі не може повторитися. Нинішня влада набагато слабша від влади Кучми, Януковича, навіть Ющенка. Нинішні прийшли до влади на крові, після драматичних подій на Майдані. Крім того, люди відчули, що здатні змінювати владу через вуличний тиск. Синдром Ростова-на-Дону буде тяжіти над будь-яким президентом. До того ж влада перебуває у страшній економічній кризі, вона не може собі дати ради без зовнішньої допомоги. Попередні президенти могли домовлятися і з Москвою про дешевий газ, і з Америкою про дешеві кредити. Порошенко не має цього маневру. Він або йде шляхом європейських реформ, відповідно отримує західну підтримку, в тому числі і фінансову. Або йде шляхом перманентної кризи. Такий собі аргентинський сценарій.

- Сергію, все-таки ви себе зараз відчуваєте більше політиком чи журналістом?

- Ми живемо у час, коли багато гібридних форм. Я - гібридний політик. Є цікавий парадокс.  Мене звинувачують, що залишаюся журналістом, будучи політиком. Це, мовляв, суперечить законам жанру. А я кажу: я сам створюю закони жанру. Політик - не той, хто йде за трендом, а той, хто тренди створює. Ми робимо нову політику, прозору. Мені все одно, що про мене думають. Я не є бенефіціаром корупції. Я відбувся за стінами парламенту і я не збираюся там сидіти десятки років, щоб мене звідти виносити на Байкове кладовище. Для мене це не є абсолютною цінністю. Тому робитиму те, що вважаю за правильне. Зламати корупційно-олігархічний консенсус можна ось такою безшабашністю.

 Статус народного депутата дає набагато більше доступу до інформації.  Викриття мають більший резонанс. Водночас вже не маю права сказати, що я  - журналіст,  людина неупереджена. Все одно існує політична афіліація. Мене суспільство сприймає як людину політично ангажовану, хоча я себе таким не вважаю.

- Порошенко не дорікає за таку активність?

- Ми з ним не спілкуємося з січня. Мені казали, що він назвав великою помилкою те, що взяв мене у список БПП. А я вважаю, що він робить помилку, коли не виконує те, що обіцяв людям. Зокрема, боротьбу з корупцією, деолігархізацію, деофшоризацію тощо. У нас взаємні претензії. Життя розсудить.

-  Як виглядало останнє спілкування?

-  Він сказав, що дуже задоволений моїми викриттями про Мартиненка, а ось щодо Шокіна і Кононенка, то вони -  фактично члени його родини, тому якщо я хочу щось про них писати, маю з ним порадитися.

 -  За Януковича мали одну сім’ю, тепер маємо іншу…

- Зараз воно має карикатурний вигляд.

-  Сергію, а психологічного дискомфорту, що залишаєтеся у фракції БПП, не відчуваєте? Вам часто це закидають.

- БПП свідомо провалив два закони: про відповідальність за надання публічної інформації та закон про прозорість парламенту.  Фракція не дала за них голосів і, як мені потім пояснили, лише тому, що серед авторів законопроектів є моє прізвище та людей, які нелояльні до президента і керівництва фракції. Таким чином вони намагаються зменшити мою продуктивність, здатність як політика. Якщо це така форма покарання, то готуйтесь, що я буду давати здачу. Замість того, щоб змінювати себе, ви хочете змусити мене змінитися. Але я не змінюсь, бо не відчуваю себе комусь зобов’язаним, а політична кар’єра не була для мене самоціллю.  

 -  Погрози з боку тих, кого ви викриваєте у корупції, були?

- Прямих не було. Вони ж розуміють, що я про це напишу. У нас є єдиний капітал, якого у них немає, це - довіра людей і інформаційна відкритість.  Вони намагаються мене  спровокувати. Підбурюють, мовляв, вийди з фракції. Щоб  наступного дня мене, як Томенка і Фірсова, позбавили мандата та завели чергову куму президента? Я їм такого подарунка не зроблю.

 - Свою політичну силу не збираєтесь створювати з групою однодумців?

- Скажу відверто, ми про це думаємо, говоримо з різним колом людей.  

Фото автора.