Один професор випасав корову у міському парку, другий самочинно закривав університет…

Деякі маловідомі факти про науковців Львівської політехніки.

За цим, ще австрійським бюрком, працював видатний електротехнік Станіслав Фризе. Поляки хотіли придбати раритет за великі гроші. Нинішній завідувач кафедри Петро Стахів відповів: «Ні за які гроші!».
За цим, ще австрійським бюрком, працював видатний електротехнік Станіслав Фризе. Поляки хотіли придбати раритет за великі гроші. Нинішній завідувач кафедри Петро Стахів відповів: «Ні за які гроші!».

Відразу мушу попередити, що слова, винесені у заголовок, не повинні напружувати любителів природи. Йдеться про повоєнну Польщу і колишнього професора Львівської політехніки Станіслава Фризе, який 1945 року емігрував до цієї країни. Чого це раптом вирішив згадати про нього? Річ у тім, що нещодавно електротехнічна громадськість Львівщини і наші гості з Польщі урочисто відзначили 125-ліття першої лекції із загальної електротехніки у Львівській політехніці. До речі, кафедра електротехніки у нас з’явилася третьою у світі (1890 рік), а перший факультет елетротехніки теж третім у світі (1911 рік), на сім років раніше, аніж у Московському технічному університеті.

У цій публікації не йтиметься про науковий поступ електротехніки, а про деякі факти з життя неординарних особистостей, які цю нау­ку творили.

Знайшли ці факти колишній заступник начальника управління “Львівобленерго”, творець Музею електрифікації Львівщини Андрій Крижанівський, професор університету в Ополє Єжи Гіцкевич, випускник Інституту енергетики і систем керування Роман Мелех. Усі вони за фахом електрики, за покликом душі – історики. Чимало документів і фото надали дослідникам зі своїх сімейних архівів нащадки видатних учених…

Андрій Крижанівський у своїй доповіді згадав той час, коли на електричну енергію був великий попит, але вкрай мало було знань. Так вже у 1920 роках у правилах безпечного обслуговування електричних мереж був записаний такий пункт – “належить категорично викорінювати шкідливу практику закопування ураженого струмом в землю для нібито спливання з нього електричного заряду в ґрунт…”. Наведемо лише окремі фрагменти з цікавої і повчальної доповіді Андрія Крижанівського. Перший завідувач кафедри електротехніки Роман Дзєславський відомий не лише як добрий організатор навчального процесу, а й як практикуючий професор. Він відразу включився в активну електрифікацію Львова. Саме завдяки йому 31 травня 1984 року, коли працювала Крайова виставка у Стрийському парку, туди вперше пішов електричний трамвай. Це сталося, можна сказати, випадково. Керівництво Кінного трамвая відмовилося прокладати туди колію, вважаючи, що вона буде нерентабельною.

Разом із тодішнім директором Міських закладів електричних мереж Йосифом Томіцьким професор Дзєславський забезпечив прокладання потужних кабельних мереж до Оперного театру від електростанції на нинішній вулиці Сахарова. Електрифікація центральної частини Львова почалася разом із будівництвом Львівського оперного театру.

Другим після Дзєславського завідувачем кафедри загальної електротехніки був Станіслав Фризе. Надзвичайно обдарована особистість.

У 17 років видав першу працю “Електрика і магнетизм”. Родина бідувала. Станіслав влаштувався електромонтером на фабрику фірми “Сіменс” у Кракові. 1911 року переїхав до Львова і записався на курс електротехніки у Львівській політехнічній школі. Поєднував навчання і керівництво курсами підвищення кваліфікації електромонтерів. Навчання перервала Перша світова війна. Служив на військових кораблях (очевидно, поблизу Італії або Туреччини) і там займався самоосвітою. Наречена Анна присилала йому зі Львова тексти лекцій. У березні 1922 року представив у Львівській політехніці докторську працю “Нова теорія загального електричного кола”. Це була перша докторська дисертація з електротехніки у Польщі. У січні 1945 року Станіслава Фризе заарештував НКВС за те, що у роки німецької окупації Львова працював консультантом у трамвайному депо. Професора вивезли на примусові роботи на шахти Донбасу. Є версія, що повернутися невдовзі до Львова Станіславу Фризе допомогли вояки дивізії імені Тадеуша Костюшка Армії Крайової… У червні 1946 року Фризе виїхав до польського міста Шльонська. А далі – кумедна ситуація. Професор дуже любив свіже молоко. Просив помешкання таке, де можна було б тримати корову. Такого помешкання у Шльонську йому не дали. А от у Глівіце відомому у світі професору дали квартиру зі стайнею та ще й дозволили пасти корову у… міському парку. Вчені такого рівня мають право на дивацтва… Відійшов в інший світ 3 березня 1964 року.

Інша знакова постать львівської школи електротехніки – Габріель Сокольницький. Цей науковець та інженер був сучасником кількох науковців, які і нині працюють у Львівській політехніці. Так, професор Орест Лозинський слухав привітання Сокольницького з початком нового навчального року і пам’ятає його як оригінальну особистість, шляхетну людину. Після війни не емігрував до Польщі.

Від 1903-го до 1913 року був у Львові співвласником і технічним керівником фірми “Сокольницький-Віснєвський”. Автор і реалізатор перебудови старих і будівництва нових електростанцій у багатьох містах Галичини.

Драматичні події випали на долю Сокольницького, ректора Львівської політехніки, у 1931−1932 роках. 1932 року почалися шовіністичні вибрики частини польських студентів, що не допускали до занять студентів-євреїв. Реакція Сокольницького була рішучою. 23 травня 1932 року він оголосив про тимчасове закриття Львівської політехніки на “невизначений період”. Андрій Крижанівський наводить уривок з інтерв’ю ректора Державному телеграфному агентству: “Екстериторіальність вищих навчальних закладів, що випливає з їхньої автономії, полягає в тому, що у святинях нау­ки повинні панувати повага до моральних засад, а не фізична сила…”.

Габріелю Сокольницькому пощастило пережити трагічні часи німецької окупації Львова, повоєнні репресії. Коли відзначали вже у повоєнний час якусь ювілейну дату професора, він дозволив собі доволі сміливий жарт: “До війни я був капіталістом з власним електротехнічним підприємством, тому при соціалізмі, як колишній експлуа­татор, можливо, й не заслуговую такої пошани…”. Керівництву Політехнічного інституту не залишалося нічого, як запевнити, що це не заважає шанувати видатного вченого та інженера…”.

P. S. Під час урочистостей з нагоди 125-ліття першої лекції з електротехніки прозвучала думка: як би стрімко не розвивалися електроніка, телекомунікаційні системи, ІТ-технології, а без електрики, як і без води – і ні туди і ні сюди…

Фото Андрія САВЧИШИНА