До Бабиного Яру нацисти зганяли євреїв нібито для перепису і «санобробки»...

В останні дні вересня в Україні на державному рівні поминають жертв Бабиного Яру. З часу трагедії на цій, просякнутій кров’ю, території Києва, що прилягає до Національної  медичної академії, нині минає 75 років. У радянські часи  жахливі події, що відбувалися тут під час Другої світової війни, тодішня влада намагалася витерти з людської пам’яті, хотіла применшити їх значення. Лише за Незалежності ці драматичні сторінки історії відкривають заново, щороку вшановують тисячі убієнних представників різних національностей, що покояться під соснами Бабиного Яру. Разом з президентом України у цьогорічних меморіальних заходах взяли участь високопосадовці з Ізраїлю, Німеччини, Угорщини, Молдови, США. У столиці відбулися парламентські слухання, міжнародна наукова конференція, організовано виставки, цикли лекцій для широких аудиторій, випущено тематичну поштову марку і конверт, встановлено нові пам’ятні знаки, у вітчизняних ЗМІ з’явилася серія матеріалів, приурочених до цього сумного ювілею...

Урочище Бабин Яр, що розташоване у північно-західній частині Києва, в уяві світової спільноти асоціюється з місцем вчинення одного з найбільших злочинів в історії людства. У 1932-1933 роках, за свідченням очевидців, тут напівтаємно ховали померлих від штучного голоду. Ще більш масштабним цвинтарем ця земля стала з приходом німецьких окупаційних військ. Лише протягом 29-30 вересня 1941 року у спеціально поглиблених вирвах Бабиного Яру зондеркоманда під командуванням штандартенфюрера СС Пауля Блобеля розстріляла  33 771 єврея. Свій останній притулок знайшли тут тисячі ромів-циганів, яких нацисти теж вважали “нижчою расою”, пацієнтів психіатричних лікарень, яких нелюди називали “людським сміттям”. Попрощалися з життям тут незліченна кількість  українців, росіян, поляків, представників інших національностей. Сюди звозили на погибель радянських військовополонених, тодішніх представників партгоспактиву та членів їхніх сімей, підпільників, так званих саботажників, мирних жителів, “порушників комендантської години”, священиків, які переховували євреїв і відмовлялися відправляти молебні “за здоров’я фюрера”. У Бабиному Яру гітлерівці розстріляли також 621 члена Організації українських націоналістів, зокрема її активістку, поетесу Олену Телігу з чоловіком (нині прилегла до Бабиного Яру вулиця носить її ім’я). У цьому місці розправилися і зі спортивними знаменитостями — футболістами київського “Динамо”  Миколою Трусевичем, Іваном Кузьменком, Олексієм Клименком. Точних цифр масакри не знає ніхто. Науковці кажуть, що кількість страчених може сягнути 200 тисяч! 

Архівні документи свідчать, що у вересні 1941-го фашисти заарештували дев’ятьох головних київських рабинів, наказавши їм сповістити своїй громаді наступне: “Після санітарної обробки всіх євреїв та їхніх дітей, як елітну націю, буде відправлено у безпечні місця...”. За наказом окупаційної влади двірники розповідали євреям, що їх поведуть на перепис, а потім переселятимуть. На стінах будинків розвішували оголошення з вимогою до всіх “жидів” з’явитися на розі вулиць Мельникова і Доктерівської з документами, цінними речами. За непослух погрожували розстрілом. Коли євреї приходили в обумовлене місце,  їх впускали по 40 осіб через спеціальний прохід до Бабиного Яру, забирали документи і особисті речі, наказали роздягнутися догола і палицями заганяли до приготовленої прірви глибиною 25 метрів. А там уже чекали на “роботу” карателі СС. Декому стріляли у потилицю, декого змушували стрибати в яму на мертві тіла — і зверху добивали їх. Щоб заглушити звуки автоматних черг і людських зойків, фашисти вмикали голосну музику. На додачу, над Бабиним Яром низько літав німецький  винищувач. Після того, як рів заповнювався трьома шарами убієнних, його засипали. Незважаючи на благання приречених, нацисти забирали у матерів їхніх дітей і кидали у цю братську могилу. Кілька очевидців, яким вдалося уникнути цього пекла, згадували, що наймолодшою жертвою було триденне немовля, найстаршою — 103-річна жінка.

У Бабиному Яру нацисти запланували будівництво миловарного заводу, сировиною для якого мали стати кістки розстріляних. З Німеччини привезли спеціальне обладнання, яке перемелювало ці останки... 

Відразу по війні уряд тодішньої Української Радянської Соціалістичної Республіки розпорядився  спорудити монумент жертвам Бабиного Яру. Але тоді у Радянському Союзі стартувала широка антисемітська кампанія — і вшанування замордованих стало “неактуальним”. На місці, де було розстріляно багато тисяч людей, вирішили... розбити парк, прокласти дорогу. Аби вирівняти ландшафт, додумалися залити Бабин Яр... рідкими відходами цегельних заводів. Спорудили захисну дамбу, але 13 березня 1961 року вона не витримала тиску цієї рідкої маси — і селевий потік відходів висотою 14 метрів, неначе цунамі,  ринув на мікрорайон Куренівка, змівши перед собою три десятки будинків, трамвайне депо, цвинтар. Дослідники кажуть, що під час цієї нової трагедії у Бабиному Яру загинуло щонайменше півтори тисячі людей...

Вшановувати жертв нацистського злочину у Бабиному Яру взялися після того, як  слово за них  під час велелюдного стихійного мітингу у 1966 році замовили українські правозахисники-дисиденти Іван Дзюба, Віктор Некрасов. Але до належного пошанівку треба було чекати проголошення незалежності України. Нині у різних частинах Бабиного Яру встановлено 25 пам’ятників його жертвам.

Коментар для «ВЗ»

Володимир В’ЯТРОВИЧ, історик, керівник Українського інституту національної пам’яті

- Пам’ятати трагедію Бабиного Яру важливо для всіх громадян України, та й, врешті, - для всього світу. Це місце пам’яті по всіх жертвах фашизму. Адже після євреїв протягом двох років тут знищували інших неугодних нацистам людей, серед них  -  представників ромського народу, радянських військовополонених, українських націоналістів, звичайних мирних людей, хворих. Саме тому Бабин Яр завжди буде нагадуванням про злочинність нацизму.    

- Чи можливі рецидиви повторення подій 75-річної давності? Чи є нині у світі режими, які пропагують і втілюють людиноненависницьку політику, аналогічно до нацистів, знищують людей за етнічною ознакою?

- Слава Богу, до таких масштабів масових розправ не дійшло. Але загрози вбивства цивільного населення існують. І навіть — на території України. Йдеться про окупований Росією Крим, де відбуваються масштабні переслідування за політичні переконання. Репресіям окупаційна російська влада піддає кримських татар. Українців знищують терористи на захоплених територіях Донбасу. Тож застереження Бабиного Яру для всіх нині сущих: злу треба запобігти, зло має бути покарано!

- Радянська, сучасна російська пропаганда зображують українців ледь не як головних антисемітів. Що відповіли б тим, хто поширює такі речі?

- Їм варто було би заглибитися в історію і дізнатися про тисячі тих українців, яких було вбито і поховано у Бабиному Яру. Про тих українців, які, ризикуючи власним життям, рятували євреїв під час Голокосту. Кожен десятий “Праведник світу” — українець. Таких українців — тисячі. Серед них — монахиня зі Львова, член ОУН Олена Вітер. Її життя і діяльність — приклад того, як не можна спрощено підходити до української історії. Такий спрощений підхід, на жаль, продемонстрував у минулий вівторок президент Ізраїлю, виступаючи у Верховній Раді. У своєму виступі він відзначив “особливу роль ОУН”  як помічника при знищенні євреїв, і тим самим повторив радянський міф про участь українських націоналістів у  Голокості. Вшанування жертв Бабиного Яру було би більш щирим без використання міфів, створених тими, хто стирав пам’ять про ці жертви. 

Представникам єврейського народу треба пам’ятати про рятівника євреїв — Митрополита Андрея Шептицького, якого, на жаль, попри вимогу врятованих ним, досі не удостоєно звання “Праведника світу”. А згадайте священика з районних Перемишлян Омеляна Ковча, якого за порятунок євреїв нацисти відправили до концтабору Майданек, де він і загинув...