«Нем тудом»* вас, пане Орбан

Після  деякої паузи президент України Петро Порошенко таки підписав  Закон України “Про освіту” (Верховна Рада ухвалила його 5 вересня).

В суспільстві були побоювання, що українська влада “дасть задню”, оскільки чимало країн-сусідів напали на Україну з гострою критикою мовного аспекту нового освітнього закону. А деякі сусіди почали погрожувати Україні. Зокрема, Угорщина, яка заявила, що блокуватиме євроінтеграційні наміри нашої країни. Не сподобався закон і Румунії, Польщі та, звісно, Росії, яка у притаманному їй стилі перекидати з хворої голови на здорову заявила про “такий собі етногеноцид у гуманітарній сфері”. Та якщо з реакцією північного сусіда, з яким Україна фактично перебуває у стані війни, все зрозуміло — іншого годі було чекати, то західні сусіди, країни-члени Європейського Союзу, м’яко кажучи, здивували.

На щастя, Україна не піддалася на цей грубий шантаж.  Реакція влади на істерики сусідів цілком правильна — спокійна, виважена, не емоційна. Україна нарешті починає позбуватися меншовартості та ставить на перший план власні національні інтереси  і робить висновки з минулих помилок. Бо раніше її завжди хвалили за те, що має одну з найдемократичніших Конституцій в Європі щодо забезпечення прав національних меншин. Справді, права нацменшин були захищені краще, ніж права корінного населення. Власне, за рахунок прав, зокрема і мовних, українців. Як наслідок, у Криму та східних регіонах України тотально домінувала російська мова, в тому числі і в освіті.  Але ця поступливість не вберегла Україну від анексії Криму та війни на сході. Навпаки, мовне питання стало формальним приводом для агресії.

На Закарпатті у прикордонних містечках і селах мовна картина приблизно така ж, як була  в Криму та на сході. Там української не почуєш. То чого має чекати Україна? Поки сусіди понадкушують нашу країну зі всіх боків? Угорщина вже колись  порушувала питання про угорську національну автономію в Україні. Потім воно “заглохло”, але чи назавжди?

 Зрештою, цілковито дикою для цивілізованої країни є ситуація, коли цілі містечка і села, де громадяни, зокрема молодь, що народилися у незалежній країні, не знають державної мови. Закінчують українські державні школи, але не вміють читати і писати державною мовою! Звісно, що й українцями не почуваються. За рахунок української держави, українського бюджету, платників податків Україна вирощує потенційних громадян іншої держави.  Не дивно, що з дитинства вони орієнтуються на переїзд до іншої, більш заможної сусідньої країни. Але якби і хотіли орієнтуватися, то апріорі не  мають рівних шансів з іншими ровесниками- українцями. Власне, попередній закон про освіту  мимоволі  обмежував права цих громадян. Вони апріорі не могли продовжити навчання в українських вузах, бо не знали мови. Відтак і гідної роботи за межами свого анклаву знайти не могли. Україна, по суті, сама їх виштовхувала з країни. У них залишався шлях  для самореалізації — в Угорщину.

 А Угорщині це й потрібно. Бо  там, як і у всіх європейських країнах, демографічна криза, потрібна свіжа кров, потрібні студенти для угорських вузів і робочі руки для угорських підприємств. Тож це не лише гуманітарне питання, на чому так наголошують Угорщина та Росія,  тут спрацьовує ще й суто економічний, тобто меркантильний, інтерес. Бо Україна дарує тій же Угорщині готових, вирощених за  наш кошт нових угорців. Формальне питання громадянства вирішується швидко.Зрештою,  Угорщина, як свого часу Росія у Криму, вже багато років поспіль щедро видає жителям українського прикордоння угорські паспорти. Що це, як не розмиття країни?

 Ну і, звичайно, не без політики.  Наступного року в Угорщині парламентські вибори. Провладна партія Орбана конкурує за електорат зі ще більш націоналістичною партією Йоббік.  Подібна ситуація і в Польщі, де провладна націоналістична партія “Право і справедливість” конкурує за шовіністично налаштований електорат зі ще більш радикальною партією “Кукіз15”. Як розмінну монету у цій нездоровій конкуренції  хочуть використати Україну…

При цьому як Угорщина, так і  Польща (яка, щоправда, на наш новий освітній закон відреагувала більш адекватно, ніж мадяри, але нещодавно також погрожувала Україні, що вона “з Бандерою у Європу не увійде”) мають власні проблеми в стосунках з Європейським Союзом. У Брюсселі вже давно шоковані поведінкою як Орбана, так і Качинського. Йдеться про згортання демократії у цих країнах, прояви авторитарних тенденцій та звичайний національний егоїзм. Бо нинішня влада в  Польщі  та Угорщині розглядає ЄС як таку собі дійну корову. Грубо кажучи,  гроші давайте, а все інше — у дупі маємо. Тобто від спільних проблем, які виникають у Європейському Союзі, наприклад, проблеми біженців, ці дві країни демонстративно відмежовуються. Тому Угорщині спочатку самій треба навести лад у стосунках з ЄС, а потім вже погрожувати Україні блокуванням нашої євроінтеграції.

І що найбільш цікаво, мовне законодавство самої Угорщини в освіті  більш жортке, ніж критиковане нею українське. Водночас  Україна не перша країна, до якої мадяри мають претензії щодо прав угорської меншини.  Такі ж  скандали вже виникали зі Словаччиною,  Хорватією і з тією ж Румунією, яка також критично висловилась щодо нашого закону. До речі, єдина країна-сусід, яка не висловила жодних застережень до закону про освіту, — це Словаччина. Може, власне, тому що на власній шкурі відчула, наскільки претензії Угорщини  упереджені. На цьому тлі є  вкрай дивною реакція Румунії (президент Румунії навіть через це скасував візит до України!), яка також має проблеми з “утиском” прав угорської меншини.

Не виключаю, що  прем’єр Угорщини Віктор Орбан, який є неприхованим другом Путіна, піде далі і використає цю мовну істерію  у темі скасування антиросійських санкцій. Можливо, саме з цією стратегічною метою так і нагнітає ситуацію. А потім, за нагоди, заявить: оскільки Україна така-сяка, не зважає на наші інтереси, тобто права угорської національної меншини, то і ми не  будемо її підтримувати…  Але нам “своє робить”. Спокійно доводити нашим спантеличеним європейським партнерам, що закон -  демократичний, витриманий у рамках української Конституції і міжнародного права, не порушує жодних  міжнародних зобов’язань України і повною мірою враховує інтереси національних меншин. На провокації не піддаватися і реагувати на істерики сусідів спокійно.

Натомість зовсім іншою мала би бути реакція на поведінку голови Закарпатської ОДА Геннадія Москаля, який став на бік Угорщини. Він мав би бути звільнений негайно! Причому з відповідним формулюванням: не за станом здоров’я чи переходом на іншу роботу, а за порушення присяги, за дії, які суперечать національним інтересам України! Дивно, що Порошенко досі цього не зробив. Цей “цінний, незамінний” кадр може не менш віртуозно матюкатися і в Угорщині, яку так шанує…

*«Нем тудом» – я не розумію (у перекладі з угорської).