Колишня імперія – без імперських амбіцій

В уяві більшості галичан Австрія асоціюється зі сталим висловом “бабця Австрія” - така собі затишна, турботлива, комфортна для життя країна в центрі Європи. Але сучасна Австрія на “бабцю” аж ніяк не виглядає. Якщо йти шляхом асоціацій, то сьогоднішня Австрія — це, радше, розкішна, багата, модно вбрана красива жінка середніх років. Якщо ви зустріли таку пані, то за нею хочеться оглянутися. Так само і з країною: якщо ти хоч раз побував в Австрії, то неодмінно захочеш повернутися, щоб ще раз насолодитися неповторною архітектурою гостинного Відня чи казковими краєвидами австрійських Альп... Признаюсь, Відень — моє улюблене місто, кохання з першого погляду. З одного боку, в усьому, починаючи від величних будівель і закінчуючи менталітетом місцевих жителів, відчувається, що це столиця імперії. З іншого, тут не зустрінеш пихатості, снобізму і кітчу, притаманного іншим імперським столицям. Наприклад, тій же Москві.

Як вдалося цій колишній імперії, а тепер невеликій країні з драматичною історією, де нині живе якихось 11 мільйонів осіб, досягти такого завидного рівня життя? У чому секрет цієї нев’янучої “бабці Австрії”? Про це ми вирішили розпитати людину, яка бачить життя альпійської перлини зсередини. Своїми враженнями про цю дивовижну країну з нами поділився заступник посла України в Австрії Юрій Токарський. Насамперед ми поцікавились, чим його приваблює Австрія, що найбільше вражає чи приємно дивує у цій країні.

“Високий рівень самоорганізації суспільства, самодисципліна, - каже пан Токарський. - Тут усі, без огляду на статус, вік, соціальне становище, живуть за чіткими, прозорими і зрозумілими правилами. Власне це створює безконфліктну атмосферу. Австрієць не боїться, що у повсякденному житті, образно кажучи, за рогом, його чекають несподівані проблеми.

Наприклад, австрійці навчені з належною шаною ставитися до поліції. Тут ніхто не буде з поліцейським сперечатися, “качати права” чи тим паче хамити йому. Нещодавно запровадили нову систему контролю за правопорушеннями водіїв. Тепер кожне правопорушення має певну кількість балів, які зараховуються в особову справу. Після того, як водій “набере” певну критичну кількість штрафних балів, у нього можуть забрати права. Три серйозні порушення, і людина назавжди позбувається прав. Раніше була більш лояльна система — грошові штрафи. Тепер не відкупишся навіть великим штрафом. Ця невідворотність покарання дуже дисциплінує водія”.

Припаркуватися у Відні де заманеться, як це робить більшість водіїв в Україні, не можна. Точніше, можна, але я б не радила. Оскільки сама стала жертвою власної недисциплінованості. Одного разу своє авто я необачно залишила біля готелю, у якому зупинилася. Поруч був припаркований автомобіль наших співвітчизників з Івано-Франківська. Двоє хлопців якраз виїжджали з готелю. Запитала їх, чи можна тут залишити авто. Запевнили, що їхня машина тут спокійно “відпочиває” вже чотири дні. Яким же неприємним було моє здивування, коли на другий день я не побачила свого автомобіля на тому місці, де його залишила. Його евакуювали на штрафмайданчик. Цей урок мені коштував майже 300 євро. 270 — штраф і 30 євро — таксі, щоб доїхати до штрафмайданчика, аби забрати свою машину. Хоча поруч з готелем був платний підземний паркінг, яких у Відні, на відміну від Львова, безліч. Хотіла зекономити 30 євро, “попала” на 300! До речі, тоді я звернула увагу на одну людську рису австрійців. Усі, від хлопця на рецепції готелю, який телефонував на штрафмайданчик, до водія таксі та працівника штрафмайданчика, який виписував штраф, демонстрували своє співчуття, було видно, що їм нас щиро шкода... Але закон — то святе. Усі мусять його дотримуватися.

Прихильність до людей справді притаманна австрійцям. Вони, звичайно, вельми стримані, але не такі холодні та прагматичні, як німці, більш доброзичливі. В одному магазині у Відні я познайомилася з українкою, яка вже 25 років живе в Австрії. “Коли я вперше потрапила до Відня, була вражена тим, як австрійці виглядають: елегантні, доглянуті, з вишуканими манерами. В усьому відчувався аристократичний дух. Ніби у церкву потрапила, - згадує пані Оксана. - Зараз інша атмосфера. Мігранти змінили картину. Якщо раніше Австрія була безпечною країною, то тепер моя донька, що живе у колись спокійному районі Відня, мусила купити собі газовий балончик. Неподалік її будинку у закинуту багатоповерхівку заселили біженців. Австрійці шоковані. Ввечері бояться ходити біля цього місця. Мігранти поводяться агресивно, як дикуни, хоча ними держава опікується. Щодня туди привозять їжу, одяг, постійно чергує “швидка”. Водночас пані Оксана дуже позитивно відгукується про самих австрійців. Каже, жодного разу не зіткнулася з ситуацією, де б австрійці, навіть її працедавці, продемонстрували якусь неповагу до неї, принизили чи образили її.

“Взаємна повага, ввічливість і неконфліктність — це те, що притаманно австрійцям, - продовжує розмову пан Токарський. - Це спосіб безконфліктного співіснування, такий собі своєрідний соціальний договір. З дитячого садочка вони виховуються в атмосфері, де є стимул сприймати інтереси інших, готовність йти назустріч. Такий собі колективізм у хорошому сенсі. Крім того, тут з особливою повагою ставляться до заслуг людини. Академічний титул є складовою частиною імені людини. Якщо людина має звання магістра, доктора наук чи навіть інженера, до неї звертаються з використанням цього додатка. Цей титул записується у паспортні документи. У такий спосіб підкреслюються здобутки людини. Навіть до молодої людини, яка закінчила вуз і, тим паче, має науковий ступінь, повага буде більшою, ніж до людини старшого віку, але яка не закінчила вищої школи. Вочевидь, це додатковий стимул для навчання і самореалізації. Так само певні професії - академічні, лікарські або чиновницькі - відіграють особливу роль. Ця традиція тягнеться з часів Австро-Угорської імперії, коли чиновники мали певний ранг і до них звертались, поєднуючи цей ранг з прізвищем”.

Тут варто зважати й на історичний досвід Австрії. Імперія була різношерстою. Відень традиційно був метрополією, де між собою повинні мирно співіснувати багато людей різного статусу, походження, занять і національностей. Здавалось, у таких умовах конфлікти неминучі, але Австро-Угорщина намагалася створити образ благополучної мирної імперії. Відтак, без необхідності знаходити спільну мову, імперія так довго не протрималась би. Власне, ще одна риса, притаманна австрійцям, — вміння знаходити компроміс. Політично це виявляється у тому, що довший час країною управляє коаліція двох найбільших партій. Це так звана велика коаліція консерваторів і соціал-демократів (дві найбільші партії). За словами Юрія Токарського, усі ключові рішення ухвалюються внаслідок компромісу. Якихось радикальних реформ у таких умовах досягти нереально. Але те, що досягається, завжди має підтримку у суспільстві. Це також має своє історичне коріння. Австрією до аншлюсу фашистською Німеччиною (1938 рік) правила народна партія (консерватори), а соціал-демократи були в опозиції. Це призводило до громадянського конфлікту. Щоб не повторювати історичні помилки і не нариватися на нові внутрішні і зовнішні конфлікти, вже після війни, з 1956 року, Австрія проголосила нейтралітет, який плекає донині.

Мабуть, аншлюс Австрії, оця ганебна сторінка в історії країни, допомогла австрійцям остаточно усвідомити свою ідентичність. Гітлер зіграв на національних почуттях австрійців, мовляв, єдиний народ, єдина культура, єдина мова. Німецькі національні традиції в Австрії були поширені завжди. Але якщо до аншлюсу австрійці почувалися “молодшими братами” німців, то переживши усі “принади” фашистської окупації, відчули себе повноцінною нацією. “Зараз є чітка австрійська ідентичність, - продовжує розмову український дипломат, - яка тримається на кількох стовпах — нейтралітет, схильність до компромісу і так званий європейський компонент. Хоч Австрія вступила до ЄС однією з останніх західних країн (лише в 1995 році, а членом НАТО так і не стала!), європейськість у суспільстві вкоренилася. Австрійці почуваються частиною загальноєвропейської сім’ї і дорожать цим.

- Чи вдалося австрійцям позбутися імперського комплексу?

- Вони самі його скинули ще під час революції 1918 року, коли Габсбургів було позбавлено титулів, прав на власність і вигнано з країни без права повернення. (Нагадаю, останнім правлячим монархом з династії Габсбурґів був цісар Австро-Угорщини Карл I, який зрікся влади 1918 року. Його син Отто фон Габсбург навіть був депутатом Європарламенту від Німеччини. У 1961 році він відмовився від претензій на австрійський престол, і тільки після цього у 1966 році йому було дозволено приїхати до Австрії. — Н. Б.). В Австрії є спеціальний закон, який забороняє династії Габсбургів мати титул. Він стосується не лише Габсбургів, а й цілого прошарку аристократії. Тут досі заборонено використовувати аристократичну приставку “фон”. Усі австрійці, що мали в прізвищі приставку “фон”, мусили офіційно позбутися її. В Австрії немає структур, які плекали б імперський комплекс. Тут велику роль відіграє соціалістична партія і жорстко діє принцип солідарності, коли багаті платять дуже високі податки і в такий спосіб діляться з біднішими. В країні високий мінімальний рівень забезпечення усіх громадян. Рівень соціального захисту - один з найвищих у Європі. Хоча якраз зараз триває дискусія у суспільстві, як в нинішніх реаліях ця модель має функціонувати. З’явилося два виклики. З одного боку - демографічний спад, коли платників податків стає менше і приріст населення, а відтак і робочої сили, відбувається виключно за рахунок мігрантів. З другого — остання криза біженців призвела до того, що вони самі стають суб’єктами цієї соціальної системи, на них також поширюються соціальні видатки. Австрійські політики ламають голову, як в цих умовах зберегти модель високих соціальних стандартів? Є два шляхи — або фінансувати наявну модель за рахунок збільшення зовнішніх запозичень, або робити реформу, тобто скорочувати соціальні витрати. До другого варіанта суспільство не готове. Воно звикло до певних стандартів життя і затягувати паски ой як не хоче.

Середня місячна заробітна плата у зайнятих повний робочий день - 2230 євро “чистими”. Середня пенсія за віком - 1207 євро (1550 євро для чоловіків і 941 євро для жінок), але пенсіонери отримують соціальне забезпечення, тобто медичну страховку, яка для працюючого забирає значну частину його доходу. Податкове навантаження високе - 40-45% від доходу. Для багатших — понад 50%. Тут діє прогресивна шкала оподаткування. Чим більший дохід, тим більший податок. Приблизно 23% зарплати забирають у пенсійний фонд, 17-18% йде на обов’язкову медичну страховку. Хоча страховку можна придбати і дорожчу, тоді рівень медичного обслуговування буде вищим.

В університет — без грошей та іспитів, а державна медицина не поступається приватній...

А ще австрійці пишаються надійним банківським сектором, високим рівнем екології і свідомою трудовою дисципліною.

В Австрії вища освіта у державних університетах безкоштовна. Для того, щоб вступити до вузу, достатньо мати шкільний атестат (матуру) і поштою переслати пакет відповідних документів до вузу, де хочеш навчатися. Жодних вступних іспитів чи чогось на кшталт нашого ЗНО тут немає. Тільки нещодавно запровадили вступні іспити на окремі факультети. Але це радше тест на загальний рівень інтелекту. У вишах Австрії навчається багато німців, оскільки у Німеччині доступ до вищої освіти значно складніший. У Німеччині матура повинна мати певний мінімальний бал, щоб мати можливість вступити на певний факультет. Тобто, на відміну від Австрії, де для вступу у виш достатньо просто скласти випускні іспити (їх, до речі, можна і не складати, якщо не маєш амбіції отримати вищу освіту), у Німеччині потрібно їх складати на певний, прохідний для вступу мінімальний бал.

Але ті, хто такого бала не добрав, мають право як громадяни ЄС вступати до австрійського вишу. Вони також не платитимуть за це навчання. Безкоштовно в австрійських вишах, які вважаються одними з найкращих у Європі за якістю освіти, можуть вчитися громадяни Європейського Союзу та ще кількох країн, з якими Австрія має двосторонні домовленості. Це, як правило, дуже бідні країни третього світу. Для українців освіта платна, але порівняно недорога — 700-800 євро за семестр. При цьому наші співгромадяни можуть навіть не знати німецької мови. Багато вузів і факультетів викладають англійською. Але тут створено всі умови, щоб студент швидко засвоїв державну мову. Самі ж вузи організовують для іноземних студентів безкоштовні або дуже дешеві курси німецької. Крім того, віднедавна студентам з країн, що не входять у ЄС, дозволили підробляти під час навчання.

Вважається, що Австрія має найкращий рівень медичного обслуговування у ЄС. На потреби охорони здоров’я країна витрачає понад 11% валового внутрішнього продукту (для порівняння, Україна витрачає на медицину 2,7% ВВП). Середня тривалість життя — 81 рік. Заступник посла України в Австрії Юрій Токарський розповідає, що завдяки обов’язковому державному медичному страхуванню кожен громадянин отримує якісну медичну допомогу. Попри це, найвищий рівень отримують ті, хто, окрім основної страховки, застрахований у приватній компанії. Хоча, як це не парадоксально, державні медичні заклади часто-густо краще оснащені, ніж приватні лікарні, оскільки сучасне дороге устаткування легше профінансувати з державного бюджету, ніж купити його приватнику. Останніми роками в Австрії набув неабиякої популярності так званий медичний туризм. Чимало заможних українців їздять сюди не лише лікуватися та робити складні операції (особливо це стосується онкології), а й на профілактику та діагностику. Це — дороге задоволення. Наприклад, розгорнутий аналіз крові коштує 150 євро. Це те, що найдешевше. Медичні туристи діагностуються та лікуються, як правило, у приватних лікарнях. Оскільки медичної страховки вони, зрозуміло, не мають, то платять за повною програмою. В одній з віденських лікарень зробили операцію Патріарху Філарету.

Та, на жаль, хвалена австрійська медицина нещодавно вляпалась у неприємний скандал. Відома клініка в Інсбруку відмовилася взяти хворого 17-річного львів’янина Максима Стасіва, який потребував термінової пересадки кишківника, на лікування, вимагаючи оплатити борги інших пацієнтів.

Крім медицини, Австрія може похвалитися надійним фінансовим та банківським сектором. До речі, найбільше в країні заробляють саме фінансисти, юристи та топ-менеджери великих корпорацій. Лікарі не належать до найвище оплачуваних професій, як, наприклад, у Сполучених Штатах. В Австрії переважна більшість лікарень державні, тому праця лікарів оплачується майже так само, як державних чи комунальних службовців. Хоча частина лікарів, у вільний від державної роботи час, мають і приватну практику.

Австрійці пишаються високим рівнем екології. Наприклад, тут можна спокійно пити воду з-під крана. Дуже високо розвинута транспортна інфраструктура. Громадський транспорт зручний і точний. За його роботою, без перебільшення, можна звіряти годинник.

Взагалі, австрійці дуже дисципліновані. Особливо на роботі. У цьому подібні на німців. Вони рано починають працювати — зазвичай з восьмої ранку, але вже о четвертій по обіді йдуть додому. На роботі викладаються, як кажуть, на всі сто. Тут ніхто не буде теревенити з колегами про сімейні проблеми, розповідати анекдоти, щогодини пити каву чи бігати на перекури. Друзів на роботі не заводять. Австрійці чітко розділяють роботу і так званий особистий простір. Цьому сприяє держава. І це створює певні незручності. Наприклад, залагодити бюрократичні справи у державних установах можна лише у першій половині дня. Час функціонування адміністративних установ і навіть магазинів обмежений. Працедавці, може, і хотіли би працювати довше, але профспілки та асоціації найманих працівників виступають категорично проти. Наприклад, у неділю жоден магазин, навіть продуктові супермаркети, не працюють. Це дуже не подобається туристам. Але якби у неділю були відкриті магазини, то, на думку держави, люди менше часу проводили б з сім’єю, бо бігали б за покупками або ж працювали у цих магазинах. В Австрії культ сім’ї, тож кожен намагається якомога більше часу проводити зі своїми рідними. Люблять походи у гори, відпочинок на озерах, яких в Австрії дуже багато. Навіть перший рядок національного гімну звучить приблизно так: “країна гір, країна озер”... Більшість австрійців мають заміські будинки.

А ще вони страшенні собачники. У мене склалося враження, що з собаками гуляє значно більше австрійців, ніж з дітьми. Дехто возить своїх песиків у... дитячих візочках. Це виглядає дуже кумедно. Культ собак відчувається всюди. Наприклад, у кафе, ресторанах та готелях для собак обов’язково стоїть миска, де тварина може напитися. Буває, що зі своїми чотирилапими друзями ходять на роботу. Наприклад, я була в одному офісі, де керівник у своєму кабінеті має постійне місце для свого собаки. Пес ні на крок не відходить від господаря. Якщо той іде на нараду чи на переговори, собака “хвостиком” - за ним. До речі, присутність тварини в офісі дуже розряджає атмосферу…

Про Австрію можна писати безкінечно. Це справді країна-казка, країна-мрія. За словами Юрія Токарського, останніми роками помітна тенденція, що заможні українці не лише зачастили в Австрію як туристи, а й чимало з них перебираються сюди на постійне місце проживання. До речі, отримати посвідку на проживання чи навіть громадянство не так вже й складно, якщо, звісно, маєш грубі гроші. Достатньо відкрити в Австрії бізнес, придбати нерухомість (а вона тут дуже дорога, тому чимало австрійців все життя винаймають житло), інвестувати кілька мільйонів - і тебе приймають з відкритими обіймами. Найпоказовішим є приклад українського олігарха Дмитра Фірташа, який інвестував в економіку Австрії чимало коштів. Як наслідок, Австрія не видала одіозного бізнесмена Сполученим Штатам, де проти нього порушено кримінальні справи.

P.S. Середня місячна зарплата в Австрії у зайнятих повний робочий день — 2230 євро “чистими”. Середній річний дохід працездатного населення - 1612 євро на місяць. Мінімальна зарплата - 1 тисяча євро нетто. Середня пенсія за віком — 1207 євро. Структура витрат середньостатистичного австрійця приблизно така: видатки на житло та комунальні послуги — 23,8%, транспортні витрати - 15%, вільний час, спорт і хобі - 12,8%, продукти харчування - 12,1%.

Фото автора