«Очікування від саміту НАТО мають бути не завищеними, а реалістичними»

Через кілька днів погляди українців будуть привернуті до Вільнюса. У литовській столиці 11−12 липня відбудеться саміт країн-членів НАТО, на якому широко обговорять і «українське питання». У політичних і експертних колах називають цей форум багато в чому доленосним і навіть історичним — бо на ньому нам можуть ще більше прочинити двері до Північноатлантичного альянсу. Саме перебування у цьому союзі, переконані керівники нашої держави і, за останніми соціологічними опитуваннями, близько 90% громадян України, послужило б гарантією її державного суверенітету і територіальної цілісності, убезпечило б нас від агресивного сусіда. Якою мірою справдяться ці наші сподівання щодо НАТОвських перспектив? Що може привезти з литовської столиці українська делегація? Які новини з Вільнюса були б для нас прийнятними? Чи не занадто високо підносимо планку своїх бажань? Про це та інше — в інтерв'ю «Високого Замку» з виконавчим директором Міжнародного фонду «Відродження», експертом у сфері міжнародних відносин, розвитку громадянського суспільства Олександром Сушком.

Є сподівання на тривалу допомогу Альянсу Україні

— Робити якісь висновки за­рано, бо поки що не заверше­но переговорів із країнами-чле­нами НАТО, які, власне, мають вирішити, які саме формулю­вання буде вжито в офіційних рішеннях НАТО. Зрозуміло, що Україна хотіла би далекосяж­них рішень, які дали б нам чіт­кий алгоритм вступу в Альянс. Водночас відомо, що консенсу­су з цього приводу немає. На це є кілька причин. І перша з них така: багато країн вважають, що швидкий рух України до член­ства в НАТО означатиме їх пря­ме, негайне залучення до війни з росією, а вони цього не хоті­ли б. Крім того, є побоювання, що росія піде на дуже гостру ес­калацію уже не тільки стосовно України, а й щодо інших країн. І що це може призвести до тре­тьої світової війни.

Як на мене, це не так. Однак такі настрої дуже поширені у світі, зокрема у країнах НАТО. А оскільки для вступу нової країни у цей Альянс потрібен загаль­ний консенсус усіх 31 країн-чле­нів, то через це ми й не очікуємо рішення про наш вступ у НАТО, аж поки не закінчиться війна.

Нам важливо мати реаліс­тичні очікування — щоб потім да­ремно не розчаровуватися. На сьогодні Альянс не готовий за­просити Україну до членства у ньому. Але натомість, думаю, буде рішення, пов’язане з тим­часовим, перехідним форма­том, який передбачав би сер­йозні гарантії для України. Зокрема, гарантії неприпинен­ня воєнно-безпекової допомоги — аж до завершення війни. Від­так найбільш реалістичним під­сумком цього саміту було би пу­блічне, зафіксоване рішення щодо постачання Україні тих во­єнно-технічних засобів, які до­зволятимуть нам вести нерівну боротьбу з російським агресо­ром стільки, скільки це буде по­трібно. Ось так я сформулював би свої очікування.

— Кілька днів тому до Киє­ва приїжджав президент Лит­ви Ґітанас Науседа. Чи може бути, що він привіз в Україну чернетку рішення вільнюсь­кого саміту? Можливо, на Банковій дискутували щодо цього, уточнювали тези, ро­били правки? А може, нас мо­рально готували до якогось стриманого, ліберального документа?

— Думаю, керівництво нашої держави ознайомлено з цими підготовчими документами. Вони не є секретом для політич­ної верхівки, українських дипло­матів. Що конкретно привозив у Київ президент Науседа, ми не знаємо, але можна не сумні­ватися, що рішення, на які очі­кують, з українською стороною обговорюють.

— Трохи раніше прем'єрка Естонії Кая Каллас заявляла про якийсь «сюрприз» на са­міті у Вільнюсі. Про що може йтися?

— Підкреслюю: мої очікуван­ня від саміту стосуються дов­гострокових зобов’язань щодо воєнно-технічної допомоги Україні. Бо поки що рішення, які ухвалюють у НАТО, є одноразо­вими, стосуються короткостро­кової перспективи, як мовить­ся, сьогодні на завтра. Зараз я сподіваюся на оголошення го­товності до тривалої допомо­ги Україні. Бо у наших партне­рів визріло усвідомлення, що нинішнє протистояння з росією буде, на жаль, затяжним, відтак потребуватиме тривалої допо­моги Україні.

Наші дії мають бути раціональними, а не кон’юнктурними

— Місяць тому президент Володимир Зеленський за­являв, що не бачить сенсу брати участь у саміті НАТО у Вільнюсі, якщо за його під­сумками Україна не отри­має конкретних сигналів щодо того, коли зможе при­єднатися до Альянсу. Мов­ляв, не варто даремно тра­тити час… Чи може статися так, що наше керівництво об­разиться, не поїде до Вільню­са, а пошле туди другоряд­них осіб?

— Необхідно використову­вати всі інструменти диплома­тичного тиску для того, щоб забезпечити результат, який максимально відповідав би очі­куванням українців. Утім, цей результат не буде на сто відсо­тків таким, яким хочемо його ба­чити. Так чи інакше, буде певний компроміс.

Але також розуміємо, що са­міт у Вільнюсі не є таким, на яко­му ухвалюватимуть остаточні рі­шення. Рішення у столиці Литви будуть проміжними. Тому нема проблеми у тому, щоб узяти участь у такому заході на найви­щому рівні. Так чи інакше, крок уперед буде зроблено! До того ж на саміті мають намір задія­ти новий інструмент політичної співпраці для країни, яка не є членом Альянсу, — постійно дію­чу Раду Україна-НАТО. Зрозумі­ло, це не зовсім те, що ми хотіли б. Однак нам слід розуміти, що за умов повномасштабної війни з росією не слід розраховувати на те, що всі країни-члени НАТО будуть готові до ухвалення рі­шень, які можуть трактуватися як крок до війни з росією. Зна­чна частина урядів країн Альян­су не готові піти на такі рішення — бо їх не підтримають їхні сус­пільства.

— Якщо перед самим самі­том Збройні сили України різ­ко активізують свої дії і досяг­нуть вагомих успіхів на полі бою, чи це якимось чином по­значиться на позиції деяких членів Північноатлантично­го блоку, вигідно для нас змі­нить рішення саміту?

— З одного боку, важливо, щоб Україна демонструвала успіхи своїх наступальних дій. На це, без сумніву, дивляться, на це зважають, і це є одним із чинників, який впливає на ухва­лення рішень. Однак я не став би ставити у залежність рішен­ня саміту НАТО від конкретних подій на полі бою. Ситуація там динамічна і залишатиметься та­кою, все одно не буде остаточ­ною. Я дуже не хотів би (і, спо­діваюся, так не буде) — щоб дії Збройних сил України моделю­валися через намагання зроби­ти щось до певної дати. Як на мене, це непрофесійно і без­відповідально. Тому не очікую, що ЗСУ «під певну дату» вчиня­тимуть якісь надмірні дії, які не відповідають загальному заду­му наступу української сторони. Наші дії мають бути раціональ­ними, добре спланованими, їх мають планувати професіона­ли на основі професійних оцінок ситуації на полі бою, а не на під­ставі календаря політичних по­дій.

А тим часом…

«Якщо не буде обіцянок, то не буде і пробачень…»

Президент України Володимир Зе­ленський ще не вирішив остаточно, чи поїде на липневий саміт НАТО у Вільню­сі. Таку заяву зробив прессекретар гла­ви держави Сергій Никифоров. За його словами, все залежатиме від ситуації на фронті. Речник президента сказав: «Ми зазвичай не коментуємо заздале­гідь, не анонсуємо з міркувань безпеки. А взагалі все залежатиме від ситуації на полі бою. Вам потрібно звернути увагу на заяви президента, він чітко ці обста­вини вже описував».

Водночас Володимир Зеленський закликав президента США Джозефа Байдена запросити Україну в НАТО, на­віть якщо членом Альянсу Україна ста­не після закінчення війни. Про це Зе­ленський сказав в інтерв'ю телеканалу CNN. «Він (президент США. — Ред.) під­тримує наше майбутнє в НАТО, але за­прошення зараз стало б величезною мотивацією для українських солдатів», — наголосив президент України.

Своєю чергою, деталями інтенсивної підготовки до головної події липня поді­лився міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба. Розповідаючи про ди­пломатичні контакти МЗС перед самітом Альянсу, Кулеба вжив рядки з пісень по­пулярних українських виконавців Олек­сандра Пономарьова та Віктора Павліка:

«Ми з ранку до ночі бачимо Вільнюсь­кий саміт і постійно ведемо перемови­ни… Зараз ми увійшли в дуже інтенсив­ну фазу перемовин. Вони непрості. Вже є здобутки, але ще не ті, які повністю нас задовольняють. Тому будемо працюва­ти до останньої хвилини, щоб отримати максимальний для України результат…»

Коли Дмитра Кулебу запитали, що буде, якщо Вільнюський саміт НАТО не виправдає очікувань України, глава МЗС відповів так: «Буде саме так, як у пісні співається: якщо немає обіцянок, то не буде з нашого боку й пробачень… Життя не зупиниться, але якщо не буде завтра те, що нам треба, то ми виб'ємо це піс­лязавтра. Працюємо на результат. Певні серйозні результати вже вимальовують­ся, але ми завжди працюємо на макси­мальний результат».