«Гройсман для Порошенка – це як Азаров для Януковича»

Метушня довкола прем’єріади вже п’ятий тиждень триває, а білого диму спершу на Банковій (куди ведуть стежки усіх ключових «договорняків»), а потім над парламентським куполом так і не видно. Якби такими темпами Папу Римського обирали, зачинених у Сикстинській капелі учасників конклаву довелося б від виснаження рятувати. А нашим політичним «кардиналам» — хоч би що. Їм днів мало — вже й по ночах засідали, вирішуючи, чим виманити прем’єра Яценюка з крісла і кого чиїми руками у те крісло підсадити. А заодно — і портфелі в уряді (а як доведеться, то й не тільки там) перетасувати. Таку кашу заварили! То вже буцімто визначилися, що переможець прем’єрського кастингу — спікер Гройсман. А тут пані Яресько, яка запевняла, що не має прем’єрських амбіцій, раптом передумала. Готова, каже, очолити уряд, але свій — технократичний, власноруч підібраний. Щоб таке, та й в Україні — обрегочешся! А як вам чутки про варіації бартеру для Яценюка? Крісло голови Нацбанку — ще куди не йшло. Але уявити собі «кулелобного» Арсенія головою Конституційного Суду чи генпрокурором — це з розряду фантастики! Розв’язку серіалу «Кому що вділили» анонсували до кінця тижня. В її очікуванні «ВЗ» поцікавився прогнозами щодо потенційного прем’єрства Гройсмана, складу нової коаліції та політичного майбутнього Яценюка.

- Судячи з того, що публічно озвучив Юрій Луценко (очільник фракції БПП і представник негласної «стратегічної сімки», яка ухвалює ключові рішення. - «ВЗ»), ідею технократичного уряду відкинули, - каже політичний експерт Петро Олещук. - Це означає, що Кабмін знову формуватимуть за «старим добрим» квотним принципом (і тут знову виникає проблема, як розподілити квоти між усіма потенційними учасниками коаліції). А найочевидніший претендент у прем’єри — Володимир Гройсман. Хоча цілком ймовірно, що його кандидатуру можуть і не одразу висунути. Можливо, буде продовження «димової» інформаційної кампанії довкола прем’єріади. Як це було з Наталією Яресько. Запустили інформацію про її кандидатуру, тут же пішли коментарі, зокрема і про те, що прем’єрство Яресько обернеться досить жорсткими заходами у соціальній сфері. Тепер Гройсман буде сприйматися як таке собі полегшення.

- Якщо у нинішніх, м’яко кажучи, небонусних для прем’єрства умовах, спалюють таку вагому для президента кандидатуру, як Гройсман, то, очевидно, з розрахунком, що він буде прем’єром не на кілька місяців. Тобто, якщо дострокові вибори і відбудуться, то не раніше наступного року?

- Очевидно, так. Тут існує певний консенсус: ніхто з основ­них політичних гравців у нинішньому парламенті не зацікавлений у дострокових виборах. Ні БПП, ні, тим паче, «Народний фронт», як, зрештою, і більшість депутатів-мажоритарників (від дочасних виборів виграють хіба що «Батьківщина» й «Опозиційний блок»). Звідси і готовність до компромісів, щоб відтермінувати дострокові вибори - щонайменше на рік.

- Участь «Батьківщини» у переговорному процесі (як заявив Луценко, з колишніх коаліціонерів до переговорів не долучилася лише «Самопоміч») можна розцінювати як готовність її повернутися у коаліцію?

- Не виключаю такої ймовірності. Якщо будуть конкретні домовленості і стане зрозуміло, що питання дострокових виборів наразі відкладається, «Батьківщині» буде невигідно, з політичної точки зору, перебувати поза цим процесом. Набагато вигідніше продемонструвати: дивіться, ми, мовляв, за стабільність, готові працювати в інтересах країни. Хоча реально у «Батьківщині» і далі працюватимуть на дочасні вибори. Бо усі розуміють, що інтерес цієї політичної сили у тому, щоб провести дострокові парламентські вибори, наростити своє представництво у Верховній Раді і претендувати на крісло прем’єра. Але оскільки керівництво «Батьківщини» і конкретно Юлія Тимошенко розуміють, що зараз їм абсолютно не потрібно створювати собі реноме головних винуватців дестабілізації, вони і далі займатимуть двозначну позицію, яку демонстрували з перших же днів існування уряду Яценюка. З одного боку, нібито у коаліції, начебто до останнього не хотіли з неї виходити. Але фактично зі самого початку «Батьківщина» була у внутрішній опозиції до уряду Яценюка.

- Яценюк до останнього тримався за крісло, споді­ваю­чись, вочевидь, побільше виторгувати за свою відставку. На кону — не лише міністерські портфелі, а й крісло спікера для Андрія Парубія. Чи вдасться цей бартер — прем’єрський портфель в обмін на спікерський з непоганим довіском?

- Ймовірність досить висока. Парубій виглядає достатньо компромісною кандидатурою, проти якої в оточенні президента ніхто, думаю, не матиме нічого проти. Найголовніша проблема Яценюка полягає у тому, що, як тільки він втратить пост прем’єр-міністра, одразу ж може втратити і лідерські позиції у власній політичній силі. «Народний фронт», який зі самого початку був лідерським проектом, організованим довкола Яценюка, швидше за все, почне розпадатися.

- А відставний Яценюк, хоч з «Народним фронтом» (і його нижчеплінтусними рейтингами), хоч без, куди? Схоже, що на позачергових виборах побачимо «кулелобного» екс-прем’єра рядовим у «чужому» списку. Як, зрештою, й інших «фронтовиків».

- Можливо. А, можливо, він взагалі візьме тайм-аут. На сьогодні жодній політичній силі перебування в її списку Яценюка балів не додасть. Тому питання щодо політичного майбутнього Яценюка складне. Швидше за все, найближчим часом у політиці його не побачимо. Але не думаю, що це остаточно і надовго. Просто у цій ситуації Яценюку доведеться зайняти вичікувальну позицію, дочекатися провалів нового уряду (а вони будуть не меншими, ніж його провали), а за півроку-рік повернутися у політику, спробувавши зіграти на ностальгії: бачите, я ж, мовляв, попереджав. Чи зробити якийсь ребрендинг, як, наприклад, Тігіпко, який то виринав, то зникав з політики. У нас же громадська думка хитка, схильна до крайнощів. Ми вміємо ненавидіти політиків, а потім знову за ними ностальгувати.

- Якщо все ж протиснуть у прем’єри кандидатуру Гройсмана, чи можна буде говорити про те, що Україна залишилася парламентсько-президентською республікою лише на папері, а насправді перетворилася на президентську?

- Безперечно, це буде завершальним акордом концентрації влади в Україні у руках президента. Гройсман для Порошенка - це як Азаров для Януковича. Залежний від президента виконавець, хоча і з власними амбіціями, можливо, і з власною думою. Секрет політичного злету Гройсмана у тому, що він — чи не найдовіреніша для Порошенка людина серед політиків. Є таке поняття як адміністративний прем’єр. Тобто прем’єр, який виконує лише адміністративні функції. Прем’єрство Гройсмана фактично означатиме, що урядом буде керувати президент Порошенко. Крім того, за наявності у президента парламентської більшості, контролю над посадою генпрокурора, Нацбанком, Міноборони, впливу у Конституційному Суді, можна говорити про таку концентрацію влади у руках президента Порошенка, як мав Янукович.

- Але чи розуміє Порошенко, що для нього це — не лише можливості, а й величезний ризик? Ризик перетворитися на Кучму чи Януковича, з усіма відповідними наслідками.

- Ні для кого не секрет, що Порошенко має величезні владні амбіції. Ще у бізнесі він звик до авторитарних методів управління. По суті, з приходом у президентське крісло Порошенко чітко реалізує свою мету. Це - концентрація влади. Інше питання, як він цю владу використовуватиме.

- Наскільки може змінити політичний пасьянс повернення в Україну Надії Савченко, її вихід на політичну авансцену? В одному зі своїх блогів ви писали про те, що це буде стратегічна перемога не стільки для Порошенка (в образі головного визволителя Савченко), скільки для Тимошенко, яка може вміло скористатися появою Надії у великій політиці у власних інтересах.

- Ймовірність, що Надія Савченко повернеться, є. Але яким чином і коли може бути врегульоване це питання, зараз ніхто не скаже. Безперечно, Савченко була б дуже зручним локомотивом для Тимошенко у новій політичній грі. Після провалу на президентських виборах Тимо­шенко суттєво переглянула свою політичну стратегію, зробила її менш прямою й однозначною. Раніше вона діяла, як танк (прямо і вперед). Зараз діє більш опосередковано, не завжди виставляє себе на перший план. Роль нібито радниці, наставниці для політика Савченко була б достатньо зручною для Тимошенко. У цій ролі, враховую­чи авторитет Надії Савченко, по Тимошенко важко було б завдавати дошкульних ударів. На основі цього можна було б побудувати принципово нову політичну гру, яка б змінила усі політичні розклади.

- З прицілом на президентські вибори?

- Цілком можливо. Сама по собі Тимошенко є зручним опонентом у другому турі для Порошенка. Одразу б повиймали усі її скелети з шаф, що, звісно ж, зіграло б не на її користь. Але якщо, наприклад, уявити, що у другий тур президентських виборів виходить Савченко, тут вже абсолютно інші розклади. І достатньо високі шанси на перемогу. Якщо після цього забезпечити, умовно кажучи, завершення конституційної реформи, яка б перетворила президента на «англійську королеву», вийшла б ідеальна модель для Тимошенко: Савченко — президент зі серйозним іміджевим запасом, але з церемоніальними повноваженнями, Тимошенко — прем’єр з реальною владою.

- Коментуючи таємні візити на Банкову Коломойського (неважко здогадатися, що звільнення під домашній арешт Корбана — лише маленька частка закулісних домовленостей) і сценарій про владне кермо у Донецькій та Луганській областях для Ахметова та Бойка, ви припустили, що це може бути початком чергового «олігархічного консенсусу», вигідного як Порошенкові, так і решті учасників великого «договорняка». Залишилося дочекатися лише повернення Фірташа. Україні такий консенсус навряд чи добром аукнеться?

- По суті, він означатиме консервацію нинішньої ситуації, повернення старих схем і підходів. Але є й інша проблема. Якщо за часів пізнього Кучми суспільство жило у ситуації хай не потужного економічного розвитку, але більш-менш сито, з олігархічним консенсусом ще можна було якось миритися. У нинішніх же умовах Україна, яка дуже багато втратили в економічному, соціальному плані, цей консенсус просто не прогодує. Хоч він дозволить на деякий час стабілізувати ситуацію у політиці, головне питання, пов’язане з запитами суспільства на зміни, не вирішить. Будь-який олігархічний консенсус означає відкат щодо реформ. А це може вилитися у соціально-політичний вибух, масштаби якого навіть важко уявити. Це вже буде не Майдан, не мирна революція, а нова Коліївщина. Думаю, ініціатори цього консенсусу, і насамперед президент, повинні усвідомлювати і прогнозувати усі ці наслідки.

- Чому тягнуть з відставкою Шокіна? Не можуть погодити потрібну для президента кандидатуру наступника?

- Шокін є найзручнішою для президента кандидатурою. Кращої для Порошенка не буде. Тому його і тримають до останнього. А заодно - виграють час, аби підібрати найбільш прий­нятний для президента замінник Шокіна і забезпечити потрібну кількість голосів за цю кандидатуру. Але хто б не прийшов на місце Шокіна, принципово ситуації це не змінить. Генпрокуратура - опора реальної влади президента. Для Порошенка це - ключове питання, тому він нікому цю посаду не віддасть. У кріслі генпрокурора буде людина, лояльна до президента і контрольована з президентської Адміністрації.

Фото Владислава СОДЕЛЯ.