«Крим – наша батьківщина, іншої у нас немає…»

м. Бахчисарай (Крим)

На відміну від відверто проросійськи налаштованого Сімферополя, де вже всюди майорять російські триколори, у Бахчисараї, що за 30 кілометрів звідси, Росією ще не пахне. Це один із районів Криму, де живе багато татар. Із 30 тисяч населення (разом із районами) чверть — татари. Також тут мирно уживаються українці, росіяни, вірмени, євреї, узбеки. Референдум перевернув життя місцевих із ніг на голову. Конфліктів немає, але напруга у стосунках уже відчувається.

«Стосунки, які будувалися роками, зруйнували на референдумі»

На в’їзді до міста — військова частина, яку у народі називають «нижня». На воротах — український стяг. Біля входу — три «зелені чоловічки», озброєні до зубів. «Стої­мо тиждень, — каже один. — Охороняємо військову частину. З українськими солдатами дружимо».

Із військової частини вийшли троє хлопців у цивільному, потисли руки своїм «захисникам». До частини потрапити не вдалося, начальник телефоном пояснив, що це режимний об’єкт. Хоча ще кілька днів тому журналістів тут охоче приймали. Через паркан вдалося поспілкуватися з українськими солдатами. Особливого патріотизму у захисників Вітчизни не помітила. «Ми — кримчани, — кажуть. — Якщо Крим відійде до Росії, так і буде. Там рівень життя вищий».

…У старій частині Бахчисарая центральна вулиця Леніна. Поруч — провулок Лесі Українки. Біля Меджлісу — пам’ятник Пушкіну. Настрої населення кардинально різняться: проросійськи налаштовані не тямляться від радості, кримські татари — не можуть оговтатися від шоку.

Голова Бахчисарайської РДА Ільмі Умеров запевняє, що у його районі всі татари проігнорували референдум. «Результати цього фарсу були відомі заздалегідь, — зітхає пан Умеров. — Проросійське населення наївно думає, що Росія буде їх утримувати. Буде як в Абхазії. Досі ми всі жили дружно, між людьми не було агресії, конфліктів. Стосунки, які будувалися роками, за один день зруйнували на референдумі. У повітрі витає напруженість».

Поки розмовляємо, панові Умерову телефоном повідомили, що на його племінника, який працює на кримсько-татарському телеканалі ATR (єдиний у Криму, який об’єктивно висвітлює новини. — Авт.), під час прямого ефіру напали «самооборонці» Аксьонова. Через деякий час племінник з’явився на зв’язку і повідомив, що на нього з оператором напали озброєні люди, відібрали камеру і вдарили прикладом по нозі.

Гордість колишньої столиці Кримського ханства — Ханський палац. Торік протягом курортного сезону його відвідали 700 тисяч людей. Співробітники історичного комплексу побоюються, що кількість відвідувачів суттєво зменшиться. «Хто захоче сюди їхати?! — бідкається заступник завідувача Музею історії культури кримських татар «Ханський палац» Лінара Чубахчієва. — Окупована територія — неприваблива для туристів. Крим завжди був багатоконфесійним. Кримські хани поважали народи і віри, які тут були. В історії збереглися факти, що хани перед війнами навіть ставили свічки в Успенському монастирі, просили Бога про вдалий похід. У Бахчисараї поруч з мечетями стоять православні церкви, Успенський монастир».

Татарка Діляра не приховує розпачу. Каже, досі всі люди жили мирно і спокійно, хто не лінувався — добре заробляв. «Простому народу комфортно жилося, — зітхає жінка. — Тепер нам тривожно, не знаємо, що буде завтра. Путін бреше населенню, ми йому не віримо. Ми дружелюбно ставимося до всіх людей, що живуть у Криму. Не хочемо такого нахабного вторгнення. Ми й далі житимемо на своїй батьківщині. Ніхто не збирається нікуди їхати. Крим — наша батьківщина, у нас немає іншої».

Місцеві татари бояться етнічних чисток, які їм вже довелося пережити. Старші люди кажуть, що ще однієї депортації не переживуть.

«Добре, що буде російська валюта»

Та, як з’ясувалося, не всі татари проти вступу у Росію. 29-річний Ернест — власник сувенірної крамнички у центрі міста — каже, що він за приєднання Криму до РФ. У 1995-му його родина повернулася на батьківщину з Узбекистану. Довелося починати все з нуля. Зараз сім’я має будинок, бізнес. На життя Ернест не нарікає, але сподівається, що у складі Росії йому буде ще краще. Щоправда, на референдум не ходив, бо не отримав запрошення.

Співробітниця місцевого РАЦСу пані Ірина у захваті від того, що стане офіційною росіянкою. Себе називає «русской», бо батьки із Саратовської області. Ірину обурює те, що показують українські телеканали, мовляв, Крим окупували. «Тут немає ніякої вій­ни чи окупації, — запевняє. — Увесь цей час ми працювали у штатному режимі. Озброєні люди просто взяли під конт­роль військові частини, щоб не було диверсій, роззброєння. З огляду на те, що творилося в Україні, коли громили адмінбудівлі, банки, вони підтримують наші українські частини. Ніхто ні на кого дула пістолета не наставляв. Ці озброєні люди принесли захищеність. Їду у маршрутці — вони стоять по периметру, а біля них бігають діти, дають дітям цукерки. А коли перед референдумом вони зникли, з’явилася тривога, відчуття, що у тебе за спиною хтось щось має кинути. Потім вони знову з’явилися — знову все спокійно. Не було жодних провокацій, все пройшло мирно, цивілізовано, на законодавчому рівні. Велике спасибі їм за те, що охороняли наш мир і спокій». Жінка свято вірить у те, що Росія принесе щастя і благополуччя. Нарікає, що за всі роки Україна нічим не підтримала півострів.

Проросійськи налаштовані не перей­маються курортним сезоном, впевнені, що відпочивальників буде ще більше. «Всі захочуть приїхати і подивитися, що тут та як. Зазвичай туди, де конфлікт, всі їдуть подивитися», — запевнила співрозмовниця.

Компанія старших жінок у татарському ресторані святкує перемогу. Обговорюють «світле майбутнє» з Росією, хрестяться, коли згадують «бандерівців». 75-річна Надія Яківна називає себе «русской», хоча родом із Сумської області. У 1944-му радянська влада її маму разом із трьома дітьми сюди силоміць переселила. Та, схоже, старенька все забула і пробачила. «Для нас референдум — свято, — піднесено каже. — Ми — «русс­кие», і до росіян нас тягне, у нас ностальгія. У нас серце кров’ю обливалося, коли на Хрещатику видовбували бруківку і кидали в солдат. Ті, значить, Небесна сотня, а дітей вбивати можна?!»…

Коли надвечір покидала Бахчисарай, від місцевих почула, що одна із військових частин уже здалася росіянам. «Там замість українського російський прапор, зняли тризуб, чув гімн Росії», — з болем у голосі повідомив татарин, що живе неподалік частини.